Життя

«Чому ми все життя трудилися, а пенсія – як у злиднів?»

«Чому ми все життя трудилися, а пенсія – як у злиднів?»

Щоб змінити ситуацію, уряд вимагає якнайшвидше вводити обов’язкову накопичувальну систему

Нещодавно міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що людям його віку (тобто 40-річним) уже не «світить» пенсія від держави. І рятуватися порадив завдяки так званій накопичувальній системі.

Яка ж загальна картина пенсійного забезпечення в Україні та чого нам очікувати через десять-двадцять років? Спробуємо розібратися… Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Наразі в Україні діє радянська модель забезпечення пенсіонерів. Відповідно до неї молодь працює, сплачує податки, частина цих податків перекочовує до Пенсійного фонду України, а звідти – до кишень людей, які перебувають на заслуженому відпочинку. Така пенсійна система називається солідарною.

Коли Україна тільки здобула незалежність, солідарна система цілком себе виправдовувала. Адже шестеро працюючих утримувало одного пенсіонера.

Утім, нині ситуація кардинально інша. За останніми статистичними даними, один працюючий утримує одного пенсіонера. А в перспективі на плечі молоді ляже тягар виплачувати гроші навіть двом людям старшого віку.

Хіба так чесно?

Така сумна перспектива пов’язана не лише з низькою народжуваністю і старінням нації. Не меншу роль відіграє тіньова економіка. Адже багато українців працюють неофіційно, зарплату отримують «у конверті». Відповідно – не сплачують жодної копійки податку. А відтак узагалі не дають грошей на виплату пенсії своїм же батькам.

Аби не бути голослівною, наведу цифри Держстату: станом на початок 2021 року в Україні офіційно проживало майже 28 мільйонів громадян працездатного віку (від 15 до 64 років). Але тільки 62 % з них (тобто 17 мільйонів осіб) офіційно працювали або перебували в пошуку роботи. І лише 13 мільйонів громадян (тобто 46 % працездатного населення) віддавали до Пенсійного фонду частину зароблених грошей (цей податок називається ЄСВ – єдиний соціальний внесок).

Тобто із загальної кількості українців менше половини дбають про те, аби люди старшого покоління отримували пенсію.

Ще одна з вагомих причин мізерних пенсій – заробітчанство. Молоді, здорові, розумні люди масово виїздять за кордон. Там собі працюють, сплачують податки на розвиток чужої країни (тим часом, як для їхніх батьків перераховують гроші ті українці, які лишилися у своїй країні та працюють у ній офіційно). А потім ці заробітчани чи захворіють, чи постаріють – і повертаються додому, щоб відновити здоров’я (хоча для української медицини не дали ні копійки), щоб претендувати на пенсію (хоча, доки були молоді та здорові, жодною гривнею не наповнили Пенсійний фонд України).

Нема стажу – забудь про виплати

Утім, така соціальна несправедливість не може тривати вічно. І вже зараз ті, хто працював неофіційно або майже не працював в Україні, можуть розраховувати лише не мінімальні виплати, які наразі становлять 1750 гривень.

А далі буде ще жорсткіший контроль. Із 2022-го, аби вийти на заслужений відпочинок у 60 років, людина повинна мати 29 років страхового стажу (тобто 29 років сплачувати ЄСВ). Якщо особі виповниться 63, на пенсійну виплату вона може розраховувати за наявності страхового стажу тривалістю 19 – 29 років. А в 65 почати отримувати пенсію можна буде, якщо стаж людини становитиме 15 – 19 років.

Із кожним роком підвищуючи мінімально необхідний для виходу на пенсію стаж, Україна дійде до того, що з 2028-го люди віком 60 років зможуть отримувати пенсійні виплати лише за наявності 35 років стажу. Нема стажу – нема грошей. А якщо й будуть надходити якісь виплати, то навряд чи їх вистачить на їжу, ліки, комуналку.

Ось чому вже не перший рік експерти наголошують: поряд із солідарною в Україні необхідно запроваджувати накопичувальну пенсійну систему.

Суть цієї системи в тому, що протягом свого економічно активного життя людина на особистий банківський рахунок зобов’язана переказувати певний відсоток від заробленого. Ці гроші впродовж десятиліть накопичуються. І коли людина вийде на заслужений відпочинок, почне щомісяця отримувати частину тих коштів, які зуміла назбирати.

Саме накопичувальну пенсійну модель використовують, приміром, в Ізраїлі (там працівник та його роботодавець щомісяця переказують на пенсійний рахунок працівника 18 % від заробленого), в Австралії (на безбідну старість працівник і роботодавець наразі відраховують по 9 % від зарплати, але з 2023-го розмір відрахувань уже становитиме 12 %).

Наші найближчі сусіди, поляки, ще 22 роки тому запровадили змішану пенсійну модель – солідарно-накопичувальну. Тобто 12 % від їхньої зарплати йде на виплату пенсій старшому поколінню, а ще 7 % – на особистий рахунок майбутнього пенсіонера. Це у Польщі дозволяє на заслуженому відпочинку отримувати щомісяця по 500 – 700 євро, що за нинішнім курсом становить16 000 – 22 000 гривень пенсії.

Ще краща ситуація в Естонії. Завдяки солідарно-накопичувальній пенсійній системі люди старшого покоління там щомісяця мають по 600 євро солідарної пенсії. Плюс отримують часину тих грошей, які собі відклали за період роботи.

От би нам, як у ЄС!

А що ж пропонують українцям?

Іще з 2019 року нам обіцяли паралельно із солідарною пенсійною системою ввести обов’язкову накопичувальну пенсію. Але від слів до діла ми досі не перейшли. Більше того – парламентарі так і не можуть узгодити навіть єдино правильного механізму для цього накопичення. Адже з 14 законопроєктів щодо пенсійної реформи, які були підготовлені нардепами, жоден не потрапив до сесійної зали на голосування.

Наразі уряд говорить про такий механізм накопичення: на особистий рахунок майбутнього пенсіонера буде переказуватися 4 % від його зарплати: 2 % – це гроші роботодавця і ще 2 % від заробленого віддає сам працівник, якому паралельно зменшується розмір ЄСВ – тобто внеску до Пенсійного фонду.

В уряді кажуть, що така модель накопичення має запрацювати з 2023-го, і вона дозволить через 15 років отримувати пенсію розміром 7000 гривень (але це за наявності 35 років страхового стажу).

Порівняно з нинішніми доходами пенсіонерів, сума ніби й непогана. Але тут же виникають перестороги. Чого, приміром, будуть варті ці 7000 гривень через 15 років, тобто чи не «з’їсть» їх інфляція? І чи ці пенсійні накопичення не повторять долю тих грошей, які за Союзу ми відкладали в Ощадбанку СРСР, а потім вони за одну ніч пропали?

Тож і виходить, що жити, як раніше, рівнозначно залишитися в злиднях. А жити по-новому нам іще не дають. Ось чому дедалі більше українців відкладають собі на безбідну пенсію у фінансових структурах Західної Європи. Кажуть, там фінансову діяльність жорстко контролює держава, тож зникнути з мішками грошей вона нікому не дозволить. А по-друге, відкладені в доларах чи євро заощадження не будуть через десятки літ знецінені так, як гривня.

Словом, є над чим подумати…

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Україна, пенсіонери, пенсії
В тему