Нині Катерина Боняковська називає себе найщасливішою у світі. Ще б пак! Адже здійснилася її давня мрія – вона стала мамою.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
– Про дітей я мріяла давно, – розповідає жителька Полтави. – Ми з чоловіком прожили два роки у громадянському шлюбі, і через певні проблеми зі здоров’ям у чоловіка я не могла завагітніти. Запропонувала йому всиновити дитину з Будинку дитини, однак він категорично не погоджувався. Коли ж я сказала, що не зміню свого рішення, то кожен з нас розпочав самостійне життя. Звісно, було боляче, адже сподівалася, що чоловік змінить свою думку і ми будемо разом.
Однак попереду молоду жінку чекало неймовірне щастя. Вона звернулася в службу по справах дитини, де їй розповіли, які потрібно зібрати документи. Опісля пройти навчання в школі прийомних батьків (опікунів, усиновителів). Лише після того їй почали надавати дані про діток у віці від одного до семи років, від яких відмовилися. Пані Катерина звернула увагу на дівчинку Аню, якій було трішки більше від року. Купила смаколиків, іграшок і поїхала побачити дитину.
– Виявилось, що дві сім’ї хотіли вдочерити її, однак відмовилися, – розповідає вона. – А все тому, що медики діагностували у неї чимало проблем зі здоров’ям. Зокрема, аутизм. Однак я працюю вихователем у дитячому садочку і тому зауважила, що аутизму у неї точно немає. Медсестра сказала, що Аня не тримає погляду, не говорить, не контактна. Дівчинка розкачувалась назад-вперед, що притаманно дітям, яким не вистачає уваги дорослих. Вроджений вивих декількох пальчиків при народженні для хірургів не проблема. Клишоногість можна виправити за допомогою масажів і ортопедичного взуття. Тож коли я вдруге зустрілася з малою, то написала заяву на удочеріння.
Так було запущено процес удочеріння. Молода жінка кожного тижня приїжджала відвідувати Аню. І поверталася додому зі сльозами, адже щиро прив’язалась до крихітки. Рівно через рік пані Катерина забрала дівчинку додому.
– Це були найщасливіші хвилини у моєму житті, – ділиться спогадами вона. – Адже їхала додому з донечкою! Однак водночас відчувала неймовірний сум, бо в Дитбудинку понад 80 дітей, позбавлених батьківської опіки, і кожен з них чекає, що одного для приїдуть батьки і заберуть його додому. А якими поглядами вони проводжали Аню! Кожен із них хотів би опинитися на її місці. Взагалі хочу наголосити, що Дитбудинку дуже чисто, діти нагодовані, забезпечені усім необхідним. Однак мене вразила тиша. Вони практично не плачуть. Хоча кому плакати? Хто їх пожаліє? Хто візьме на руки, пригорне до грудей, поцілує? Позбавлені позитивних емоцій, такі дітки з часом починають відставати у фізичному і розумовому розвитках. Сьогодні в Україні понад 69 тисяч дітей-сиріт і тих, які позбавлені батьківської опіки. 17 тисяч дітей мають право на усиновлення. На жаль, за минулий рік було усиновлено лише 1239 діток, і це дуже мало. Так хочу, аби усі вони мали щасливу, турботливу родину і батьківські любов та опіку!
Перші два тижні Аня важко звикала до нових умов. Просиналась вночі в страху. Боялась залишатися одна. Згодом наче остаточно переконалася у тому, що вона вдома і в Дитбудинок більше не повернеться. Дівчинка почала перебирати їжею, з’явилися улюблені страви. І ті, яких вона їсти категорично не хоче, – приміром, кабачкова ікра, яка постійно є в раціоні дітей в Дитбудинку. Аня залюбки грається на ігровому майданчику. А ще – почала сміятися, навчилась обніматися. Щоправда, і нині ховає іграшки в коробку, боячись, що їх хтось забере.
– Також ми вилікували запущений отит, ГРВІ та стоматит, – каже щаслива мама. – Нині моя Анютка весела і щаслива, і це найголовніше. Також я вдячна мамі та сестрі, які підтримали моє рішення і нині допомагають в догляді за Анею. На жаль, мій батько загинув в АТО, однак переконана, що він схвалив би моє рішення.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
