Життя

Покинув місто й роботу на заводі та став успішним фермером

Покинув місто й роботу на заводі та став успішним фермером

Це перша сімейна молочна ферма на Волині з безприв’язним утриманням худоби та доїльним залом. Позаторік у жовтні на її відкриття завітали чимало поважних гостей, які лишили на одній зі стін свої побажання. Нині  44-річний власник ферми Олександр Панасюк уже планує збільшувати поголів’я та нарощувати обсяги молочної продукції. Чоловік вірить, що майбутнє сіл саме за такими сімейними фермами, завдяки чому молодь матиме роботу і не виїжджатиме за кордон.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".

Як у селі не працюєш, то й нічого не маєш

Іще десять років тому Олександр Панасюк мешкав із родиною у Нововолинську, де працював на підприємстві з виготовлення товарів для дитячої творчості. Тоді він і гадки не мав, що невдовзі проміняє місто на село та всерйоз займеться фермерством. Зараз Олександр –один із найуспішніших рогожанських господарів.

На придбану наприкінці 90-х земельну ділянку зі старенькою дерев’яною хатиною у селі Рогожани Володимир-Волинського району родина Панасюків колись навідувалась, лише аби посадити городину та відпочити з дітьми від міської метушні. А дітьми Бог цю сім’ю не обділив – їх у Катерини та Олександра аж шестеро: найстаршому сину 21 рік, а наймолодшому – всього три.

– Спочатку приїжджали жити на дачу влітку, втікаючи з тісної квартири, а згодом придбали у селі ще одну хатину та вирішили переїхати у Рогожани назовсім. Обзавелись господарством і почали працювати, адже якщо жити в селі і не працювати, то нічого не матимеш, – каже чоловік.

Ще позаминулого року Панасюки утримували близько двох сотень свиней. По їхніх поросят приїжджали покупці з усього району. Проводив Олександр на своїй фермі і штучне запліднення свиноматок та корів м’ясних порід. Каже, що зацікавився ідеєю відкриття молочної ферми, бо таким чином побачив перспективу у більшому заробітку. На відміну від свиней та бичків, яких ще треба вигодувати, корови щодня дають можливість заробити «живу» копійку.

– Здали ми своїх свиней, а на ці кошти  придбали два десятки нетелів. У жовтні позаминулого року вже відкрили  сімейну молочну ферму, яку назвали «Стара хата». Назва визріла сама по собі, адже діти так завжди називають  це місце, котре колись слугувало нам за дачу, – каже чоловік і веде до корівника, аби показати свою гордість – телят, яких цьогоріч привели корови після штучного осіменіння. Усі вони спеціалізованої молочної джерсійської породи, котра була виведена в Англії, на острові Джерсі, звідси її назва. Джерсійські корови менші за розміром від традиційної чорно-рябої, з’їдають менше кормів та мають добру конверсію харчів – добре перетворюють їх на молоко, яке, як правило, містить багато білку та жиру. Тож для фермерів ця порода –одна з найбільш вигідних.

Від «вільних» корів молоко смачніше

Що вирізняє молочну ферму «Стара хата», так це те, що корови цілорічно перебувають на безприв’язному утриманні, що максимально наближене до природних умов. Завдяки цьому тварини дають більше якісного молока, а господар затрачає менше часу. Влітку корови більшість часу проводять на пасовиську, а взимку від негоди ховаються у просторому корівнику без стійл, але з годівничками та гумовими підстилками. До речі, у європейських країнах безприв’язне утримання ВРХ на підстилці є обов’язковою умовою, щоб отримати сертифікат екологічно чистої продукції.

– Наші корівки постійно на свіжому повітрі, вільно пересуваються, а не прив’язані до стійла, де можуть тільки встати  і лягти. Прикуйте себе наручниками до батареї і побачите, чи зможете ви так довго просидіти, – зауважує фермер.

– Двічі на день корови молочної ферми приходять до доїльного залу, де одночасно можна подоїти вісьмох тварин. Сучасне доїльне обладнання повністю автоматизоване, тому апарат вимикається і сам від’єднується від вим’я, коли в ньому закінчується молоко. Свіжий надій, пройшовши фільтрацію, одразу поступає по трубах у холодильник ємністю у тисячу літрів. Завдяки тому, що молоко майже не контактує з повітрям, воно має високі якісні показники, – пояснює Олександр.

Щодоби 23 корівки «Старої хати» дають близько 400 літрів молока, яке через день молоковоз забирає на Рівненщину. А у період карантину, коли місцеві жителі були позбавлені можливості збувати своє молоко на ринку у місті, Олександр почав приймати свіжий надій рогожанських корів, сплачуючи людям по 6 гривень за кожну літру.

Про розведення та утримання ВРХ фермер може розповідати годинами, адже досить багато часу приділяє вивченню цієї теми – черпає інформацію у спеціалізованих виданнях та в інтернеті, а під час карантину був учасником кількох вебінарів від «УкрМілкІнвесту». Так само самостійно чоловік опановував знання і з розведення свиней, коли тільки переїхав у село. 

Для себе зробив – і людям добре

У клопотах минає кожен день 44-річного фермера, якому у всьому допомагає  його велика дружна родина – старші сини і дочки та дружина Катерина, котра працює вихователькою у місцевому дитсадку. Вона хоч і закидає чоловіку, що його частіше корови бачать, ніж вона, проте підтримує усі його починання. 

Окрім того, що родина Панасюків щодня важко працює на власному господарстві, робить різні хороші справи і для села – сама висипала ґрунтову дорогу, яка веде до їхньої ферми, а позаминулого року Олександр ще й упорядкував громадське пасовище площею близько 20 гектарів. Колись воно місцями було заросле очеретом і занедбане, а нині акуратно викошене і загороджене електропастухом. Це фермеру обійшлось у 100 тисяч гривень.

– Якщо раніше пастухам доводилось бігати за деякими коровами, котрі втікали від них городами, то зараз краса і благодать – корівки собі ходять за електроогорожею, і можна не переживати, що вони кудись підуть , – розповідає чоловік, поки ми простуємо полем на пасовище.

За огорожею в тіні відпочиває, слухаючи радіо, літній пастух, а неподалік мирно скубають траву корівки різних мастей. Це, як пояснює Олександр, «людська» худоба, а його фермерське стадо дещо тримається поодаль. Та вже здалеку, помітивши господаря, безрогі корівки (роги видаляють змалку, щоб тварини не ранили одна одну) починають мукати та обступати його з усіх боків. Фермер лагідно гладить їхні голови і про щось з ними розмовляє. Каже, що корови усе розуміють.  

Запитую Олександра, чи думав раніше, що займатиметься такою справою. На що той, сміючись, відказує, що ніколи ні про що не думає, бо часом вночі насниться якась ідея – і вже, прокинувшись вранці, береться до її реалізації. Однією з таких мрій-ідей фермера є власна сироварня та «зелений» туризм у Рогожанах. Чоловік хоче, аби кожен міг приїхати у село та  насолодитись усіма його перевагами – скуштувати смачних натуральних продуктів, подихати свіжим повітрям, порибалити, назбирати ягід і грибів, покататись на конику тощо. На усе це потрібні чималі інвестиції, проте, дивлячись, як в Олександра робота кипить у руках, нема сумніву, що рано чи пізно це йому вдасться.

Тетяна Ізотова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Волинь, Україна
В тему

Останні матеріали