Про отця Леоніда Григоренка можна було б написати цілу книгу. Адже в дитинстві відкрив Господу своє серце, а нині отець Леонід – це скарбниця мудрості та дієвих порад. Багато років присвятивши служінню Богові та людям, він бачив немало людських випробувань, страждань і дивовижних зцілень. А коли споруджував у волинському місті Ковелі храм і монастир Блаженного Миколая Чарнецького, то на власному досвіді переконався: для богоугодних справ Всевишній завжди допомагає за посередництва милосердних людей.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
«До кожного з нас, коли переступаємо поріг церкви, приходить відчуття Божої присутності. Кожен із нас здатен збагнути, як Господь невидимою рукою торкається нашого серця. А в атмосфері благодаті, яка панує в Божому домі, зникають усі душевні терзання», – вважає о. Леонід. Ось чому такою безцінною була для монаха пожертва вірян, за підтримки яких у Ковелі почали діяти храм і монастир.
Коли молився, почув крики про допомогу
Щоправда, шлях, який привів жертводавців до Бога, був зовсім не простим, а в декого навіть – трагічним…
Серед тих, хто допоміг спорудити храм і монастир, – Володимир Викалюк. Своєю фінансовою підтримкою цей чоловік дякував Богу за рятунок сина Юрія.
Це сталося ось як: опівночі прямо під під’їздом свого будинку хлопець через вікно побачив, як маніяк напав на жінку з 8-річною дочкою. Дитині незнайомець завдав вісім ножових ударів, а її мамі – 26!
Побачивши цю страшну картину, Юра кинувся на порятунок. І хоча фізичною силою не вирізнявся, та Бог допоміг хлопцеві вибити ножа з рук нападника і скинути маніяка із жінки, яка вже не могла опиратися, бо стікала кров’ю.
Коли невдовзі мама з татом почули розповідь Юри, як він захищав жінку та дитину, у батьків мороз пішов по шкірі. Адже злочинцеві нічого не вартувало переключитися із жінок на хлопця і так само завдати йому ножових поранень.
Проте зловмисник чомусь не напав на Юру, а кинувся тікати. Тим часом на підмогу хлопцеві з будинку вибігли ще двоє сусідів (вони почули крики). І так їм трьом вдалося наздогнати маніяка, скрутити і здати правоохоронцям.
Коли на місце нападу приїхала «швидка», лікарі констатували смерть 8-річної дівчинки. Її мама теж, на жаль, померла, тільки вже у лікарні. А от Юрій після всього пережитого збагнув, що його врятувало: незадовго до нападу він став помолитися, саме тоді почув крики з вулиці про допомогу. Тож саме Господь, вважають у родині Викалюків, подарував свій захист хлопцеві, який після сутички з маніяком не отримав жодної подряпини.
Із реанімації – здоровим додому
Важкі випробування випали на долю і Юрія Лисюка, який теж свого часу допоміг із будівництвом у Ковелі храму й монастиря.
На свято Миколая чоловік потрапив у жахливу аварію: на нього наїхала машина. Внаслідок ДТП Юрій отримав численні переломи. А водій автомобіля, замість допомогти, ще й звинуватив потерпілого: мовляв, той сам спровокував дорожньо-транспортну пригоду.
Не маючи сили терпіти ці травми тіла й душі, Юрій Лисюк, опираючись на палиці, прийшов до храму. В молитві та розмовах із отцем Леонідом став шукати розради. І Господь почув щирі благання чоловіка: допоміг у прямому сенсі слова стати на ноги та навіть працевлаштуватися.
Не минув Господь своєю ласкою і подружжя Зіньків. Володимир та Ліля мешкають на Львівщині. Коли жінці настав час народжувати, лікарі провели породіллі кесарів розтин. Але стан новонародженого був украй важким і його помістили до реанімаційного відділення. Розуміючи, що життя дитини висить на волосині, батьки прийняли рішення вже наступного дня її охрестити. Для проведення таїнства запросили отця Леоніда.
Але під час хрещення сталося диво – хлопчик зцілився! На четвертий день після пологів маму з цілком здоровою дитиною виписали додому. А щасливі батьки на знак подяки за Господню ласку долучилися фінансово до спорудження храму та монастиря в Ковелі.
Замість знеболювального щодня приймав святе Причастя
Та найбільш вражаюча історія пов’язана із сім’єю Сухоребських, які проживають на Івано-Франківщині.
Колись Ірина та Олег мали двох дітей – Наталку та Ярослава. Коли хлопчику виповнилося шість років, лікарі діагностували в нього саркому (злоякісні новоутворення) лівої ніжки.
Чому доля послала дитині такі випробування – важко було збагнути. Адже Славчик був дуже добрим, на будь-які, навіть нехороші, вчинки дітей він відповідав любов’ю та всепрощенням. А коли тяжка недуга полонила хлопчика, він неустанно молився. У його кімнаті було стільки ікон, що дитяча була схожа на капличку, і там завжди світилася лампадка.
Із надією на рятунок Славчику приносили мощі святих, але стан дитини лише погіршувався. Коли хвороба скувала тіло Ярослава і йому доводилося зносити нестерпний біль, дитина попросила замість знеболювального щодня давати йому святе Причастя.
Останній період життя Славчик проводив у монастирі на Тернопільщині. Подивитися на маленького мученика, який так мужньо зносив випробування долі, приїздили десятки священників і ченців, а чимало родин, беручи приклад зі Славчика, навернулися до Бога.
Та найважче, звісно, доводилося батькам. Вони зверталися до найкращих українських лікарів, возили сина у дорогі закордонні клініки. Світила науки пропонували відрізати хлопчикові ніжку, уражену саркомою. Але ніхто не давав гарантії, що ампутація врятує дитині життя.
Мама Ярослава Ірина тоді згадала сон, який побачила, ще коли син був маленьким. Тоді їй уві сні явилася Богородиця і промовила: «Не пригортай так сильно свого сина, Я все одно його заберу». Але що це станеться так швидко – ніхто й подумати не міг.
В останні місяці життя тіло хлопчика перетворилося на суцільну рану. Його ніжка покрилася жахливими пухлинами, які проривало, і з них цівкою била кров. Медики навіть відмовлялися проводити перев’язки. А батьки побивалися в душевних терзаннях, адже нічим не могли зарадити своєму єдиному синові.
Полегшення прийшло до Ярослава тільки зі смертю. Тоді дитина розкинула свої руки, наче Ісус на хресті, а личко завмерло у блаженній посмішці.
Коли, не тямлячись від горя, батьки ридали над тілом сина, дочка Наталка підійшла до них і промовила: «Не плачте. Мені приснилося, як Славчика забирають на небеса».
Лише думка про те, що їхня дитина звільнилася від страждань, бодай трохи полегшували батьківський біль. Та на цьому історія маленького мученика не завершилася. Однокласники хлопчика розповідали, що Славчик допомагав їм отримувати хороші оцінки. А на могилу Ярослава стали приходити люди, звертатися до нього зі своїми проханнями й отримувати те, чого благали.
Після розповідей людей про те, як маленький мученик із небес допомагає людям та укріплює їх у вірі, отець Леонід порадився з батьками, і вони вирішили зібрати всі ці свідчення про Ярослава в одну книгу і пропонувати священному синоду УГКЦ зарахувати Ярослава Сухоребського до сану святих.
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
