Людмила була дівчиною видною – висока, красива, кароока. Та й характер мала веселий і привітний. В університеті завжди була ініціатором дискотек, різноманітних конкурсів і вечірок. Тож не дивно, що хлопці за нею увивалися. Однак вона з першого курсу зустрічалася з Геннадієм. Вони навіть планували спільне майбутнє. Доти, поки Люда не познайомилася з Германом.
Молодий юрист був доволі успішним, мав у місті свою клієнтську базу, новий автомобіль і трикімнатну квартиру в новобудові. Він залюбки запрошував дівчину в ресторани, а одного разу стало відомо, що вона залишає навчання, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Людочко, що трапилося? – допитувався Гена. – У чому справа?
– Все гаразд, – відповіла вона. – Просто я виходжу заміж. За Германа.
– Як? – юнак ніяк не міг повірити в почуте. – Як за Германа? А як же я, Людочко?
У відповідь дівчина лише хмикнула. Мовляв, а яка мені справа до тебе? Тим часом Гена пригадав, як йому казали, наче його кохана зустрічається з юристом, буває з ним у крутих ресторанах. Проте він й уявити не міг, що все це може бути правдою. Це ж його кохана! І вони планували одружитися, мріяли про сім’ю. А воно он як все обернулося! З відчаю і образи Гена почав випивати, прогулювати навчання. Так тривало доти, поки одного дня його не викликав до себе декан факультету.
– Ой, Генка, мабуть, тебе виключатимуть з універу, – мовив Іван, його одногрупник. – То все та Людка тебе довела.
Спогад про екскохану боляче різонув по серцю. Гена пригадав останню розмову з Людмилою. Як він клявся їй у коханні, просив не кидати його. Мовляв, зірочки з неба для неї дістане.
– Ой, Генко, – мовила вона. – Подумай сам – ти ж просто студент. Батьки – прості люди: батько машини ремонтує, а мама на базарі овочі продає. І квартира у вас двокімнатна. А в ній, як в рукавичці, і батьки твої, і молодший брат, і сестра. А Герман – успішний, його ім’я в місті відоме. Має житло, автомобіль. Ми недавно з Єгипту повернулися. А після весілля збираємось в Емірати. Тож ти сам повинен зрозуміти, чому я виходжу за нього. І не потрібні мені оті зітхання!
Про що декан розмовляв зі студентом – ніхто так і не дізнався. Проте відтоді Гену наче підмінили – він з таким завзяттям взявся за навчання, що виш закінчив з відзнакою. Опісля – влаштувався в одне із підприємств, яке швидко розвивалося. Згодом очолив там відділ. Він приходив на роботу першим і йшов останнім. Подавав різноманітні цікаві ідеї керівництву. І коли керівник переконався у тому, що його проєкти прибуткові, призначив Геннадія своїм заступником.
– Скажу відверто: ідеї Геннадія Івановича приносять нам такі прибутки, що, якби я не був директором сам, призначив би на цю посаду його, – сказав під час призначення керівник, який був водночас і власником підприємства. – Тому бажаю нових успіхів!
Молодий успішний чоловік придбав житло, допоміг здобути освіту молодшому брату і сестрі. Він багато мандрував світом, у вільний час багато читав. А згодом, коли виповнилося 35 років, одружився. Його обраницею стала донька директора Катя. Вони були красивою і гармонійною парою. Жили добре – в любові, радості і взаємоповазі одне до одного.
– Вони – наче дві половинки одного цілого, – мовила якось мама Каті. – Я така щаслива, що Гена – мій зять. Хоча – який зять?! Він для мене як рідний син.
Катя чекала первістка, коли в тестя виявили серйозні проблеми зі здоров’ям, і усі справи він вирішив передати Геннадію. Тож того дня в центральний офіс приїхали керівники усіх підрозділів. Після представлення Геннадія як нового директора був робочий обід в одному із ресторанів міста. Там, в банкетному залі, продовжували вітати його з новою відповідальною і серйозною посадою.
– Гена, це ж ти? – почув він раптом голос, який видався йому дуже знайомим. – Генночко!
Він повернувся і довго не міг впізнати, хто перед ним. Риси жінки, яка стояла у фартуху офіціантки, були наче знайомі йому, і водночас він ніяк не міг пригадати, хто це.
– Гено, це ж я, – мовила вона, зрозумівши, що він не впізнає її.
– Люда? – він щиро здивувався, бо ж не сподівався побачити свою екскохану і дружину успішного юриста в ресторані офіціанткою. – Люда, це ж ти?
– Так, Генночко, я, – мовила вона і почала плакати. – Ти прости мені! Я тоді так помилилася! Генночко, пробач мені, і почнімо все спочатку.
І вона, плачучи, кинулася на груди Геннадія. На частку секунди йому враз захотілося міцно обняти її, пригорнути до грудей і більше ніколи-ніколи не відпускати. На частку секунди здалося, наче між ними ніколи й не було ні отих 20 років, ні Германа, ні Каті.
– Катя, – згадка про кохану дружину враз повернула його до реальності. Він акуратно відсторонив від себе колись таку кохану жінку. – Я мав передзвонити Катюші. Вибач, Людо.
– Якій ще Катюші? – в голосі Людмили зазвучала розгубленість. – Гена, невже в тебе хтось є?
– Звісно, є, – відповів він і подивися їй в очі. – Людо, в мене є кохана дружина. Скоро буде дитинка. Ну, бувай!
– Ні, Гено, – жінка вчепилася йому в рукав сорочки. – В мене не склалося життя з Германом, і я хочу, чуєш, я хочу бути з тобою. Гено, не кидай мене!
– Людо, припини істерику, – твердо мовив він. – Не я тебе кинув, а ти мене. Не пригадуєш? Мені шкода, що в тебе не склалося з Германом. Шкода тебе, Людко. Але ти сама зробила свій вибір. Ну, прощавай.
І він пішов. А Людка, закривши долонями обличчя, почала гірко ридати. Після того, як Герман вишвирнув її зі свого життя і своєї квартири, їй довелося ой як нелегко. Вишу вона так і не закінчила, відтак нормальну роботу не могла знайти. Тож перебивалася всілякими підробітками. Згодом знайшла собі співмешканця, тоді ще одного і ще одного. А коли одного дня в ресторані, де вона працювала, почула, що бенкетний зал замовили, і прочитала прізвище замовника, серце тьохнуло. Це ж він – її Гена. Тож чекала цієї зустрічі. Сподівалася, що він, як і колись, обніме її, скаже, що кохає, і вони будуть разом. Та сподівання виявилися марними.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
