Війна на Сході України змінила життя багатьох наших співвітчизників. Зокрема, і Наталії Рак, яка з сім’єю мешкала в Донецьку, а нині випікає дуже красиві і смачні пряники, які залюбки замовляють в усі куточки України.
Детальніше про це – у розмові з пані Наталією.
– Розкажіть трішки про те, як життя вашої сім’ї розділилося на «до» і «після».
– Коли почалася війна, усі думали, що ось-ось, буквально дуже швидко усе скінчиться. Однак коли в місто зайшли проросійські сили, то стало зрозуміло, що потрібно втікати. Разом із чоловіком та дітьми, взявши лише мінімум речей, ми поїхали в містечко Дружківка, де живуть мої батьки і де нині мешкаємо і ми.
Відверто кажучи, жити тут ніколи не хотіла, але так склалися обставини. Навіть коли переїжджали у 2014 році, то думали, що залишаємо улюблене місто тимчасово.
– Як виникла ідея розпочати власну справу?
– Коли стало зрозуміло, що повернення в Донецьк відбудеться нескоро, ми з чоловіком почали підлаштовувати наше життя під нові умови: діти пішли до місцевих садочка та школи, а ми поринули в побутові проблеми. Потрібно було заробляти гроші, і в цей час я згадала про своє давнє хобі – випічку та декорування медових пряників. Я зробила смаколики для рідних, сфотографувала та виклала в соцмережу. Саме звідти я отримала свої перші замовлення, а напередодні Нового, 2015 року, – і перші зароблені на пряниках гроші. Тоді ми з чоловіком усвідомили, що хобі можна перетворити на бізнес.
– Ви винайняли для цього сучасне та облаштоване приміщення?
– Та ні, усе починалося на маминій кухні, з тих продуктів, які були в запасах, у духовці 1984 року випуску. Навесні 2015-го ми почали писати бізнесплани, брали участь у грантових програмах, які саме реалізовувалися в нашому регіоні. Восени 2016 року отримали грантову підтримку від Данської Ради по справах біженців, знайшли приміщення під оренду – і почали працювати вже офіційно. Так виникла Творча майстерня «Прянівілль».
– Які вироби пропонуєте покупцям?
– Окрім традиційних медових пряників, пропонуємо своїм шанувальникам печиво різних видів, натуральні мармелад та зефір, десерти «Пташине молоко» та «Маршмеллоу». Також в цьому році ми розширили діяльність: придбали спеціалізоване обладнання – ростер – і почали смаження кави.
– Чи підтримали ваше починання рідні?
– На щастя, на початку шляху до створення власної справи моя родина повністю підтримала мене. Чоловік допомагав у розробці рецепта, під час пакування та відправок. Батьки, разом з якими ми жили в той час, взяли на себе побутову частину нашого життя, а мама до того ж неабияк допомагала у випічці та декоруванні перших замовлень.
– Чи складною є ця робота?
– Ми сприймаємо власну справу – як ще одну дитину. А у вихованні дітей буває по-різному: радощі і труднощі, успіхи та падіння. Головне – ставитися до діла з душею та завзяттям і не боятися рухатися уперед. Бо варто зупинитися – і настане кінець. Так і живемо з девізом: «Якщо не знаєш, що робити, – роби крок уперед!»
– Пані Наталю, про що Ви мрієте?
– Передусім – про те, аби якомога швидше закінчилася війна. Мрію побачити щастя власних дітей, бути для них хорошим прикладом, підтримкою та другом. Мрію дожити до здорової та адекватної старості (хоча я впевнена, що «старість» не має нічого спільного з віком, це скоріше стан душі, тож я старіти не збираюсь). Мрію мандрувати – світ великий та різноманітний, тож мені хочеться побачити на власні очі його дива. Мрію, щоби рідні люди були здоровими та щасливими, – і сьогодні намагаюся робити для цього все, що залежить саме від мене.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
