Олександра Степанівна і досі не могла повірити у те, що тільки-но почула від колишньої учениці. І почула не просто про когось із учнів, а про Петрика. Того самого Петруся, якого щиро шкодувала усі роки його навчання у школі і тихцем намагалася хоч якось та допомогти бідолашному хлопцеві.
Його батьки так близько дружили із «зеленим змієм», що жодного дня не могли обійтися без пляшки. Тож єдиного онука виховувала бабуся, яка зі усіх сил старалася, щоб хлопчинка був пристойно одягнений, ситий та ще й мав якусь забавку, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Якщо можна, будьте добрі давати цьому хлопчику більші порції, – якось попросила класна керівничка шкільного повара. – Він росте, тож хоче їсти. А бабуся недавно бідкалася, що її звільнили з роботи сторожихою, де працювала останні роки.
– Бідна дитина, – співчутливо мовила добросердечна тьотя Аліса, яка з того часу стала накладати Петрусеві щедрі порції на сніданок і обід. – Я ж бачу, що воно таке бліде і худе, як щіпка.
З часом Петрик став доволі симпатичним юнаком, який слухався бабусю і намагався усіляко їй допомогти. Після закінчення школи пішов працювати та вступив на заочне відділення місцевого вишу. А через два роки одружився із Алінкою, першою красунею і відмінницею їхнього класу. Вони ще зі школи дружили, тож про їхні взаємини знали усі.
– Петро хотів відразу після школи одружитися, та батько Аліни не дозволив, – розповідала Олександрі Степанівні Ніна, однокласниця Аліни і Петра. – Сказав, щоб зачекали рік-два. Мовляв, і на ноги стануть, і часом почуття свої перевірять. Весілля у них було хоч і скромне, проте гарне і веселе. Алінка говорила, що їхнє життя було щасливим. Спочатку.
Коли лелека приніс подружжю дитя, молода мама усю себе присвятила дитині. Купала, пеленала, агукала до свого синочка і вечорами, коли Петро повертався з роботи, весело щебетала-розповідала про кожен «подвиг» маляти. На вихідні вони усі разом гуляли парком, ласували морозивом і веселилися на атракціонах.
– Люба моя, ти – моє сонечко, – обіймав він її вечорами і шепотів ніжні слова. – Без тебе і Михасика не уявляю жодної миті свого життя.
Алінка почувалася найщасливішою в світі. Їхня квартира, яка дісталася молодим у спадок після смерті бабусі, завжди була чистою і наповненою квітами. Молода жінка дуже їх любила і залюбки розводила ніжні фіалки, чудернацькі кактуси, оригінальні орхідеї та інші рослини. З невеличкої кухні долинали аромати різноманітних смаколиків, які Алінка готувала із простих продуктів.
Час злетів швидко, і Мишко став школярем. На святі першого дзвоника Петро радів не менше від сина, а коли вечором вони залишилися удвох, то завів мову про те, що їм час подумати про другу дитину. Відтоді Алінка, заходячи в магазин, подумки «приміряла» ті чи інші повзунки чи сорочечку на крихітну дівчинку, про яку вони мріяли. Однак бажана вагітність усе не наставала.
– Можливо, це була Божа воля, – говорить молода жінка. – Очевидно, він бачив, що наше сімейне життя ось-ось дасть тріщину, і цим самим подбав про мене, бо двох дітей я б не потягнула.
Про те, що у Петра є коханка, дружина дізналася від всезнаючої сусідки. І не повірила. Бо свято вірила у те, що її Петрусик кохає лише її. Проте ввечері, коли спершу запитала, чи ці плітки – правда, а тоді поглянула в вічі, зрозуміла, що сусідка її не обманула.
– Ти повинна мене зрозуміти, – ховаючи погляд, мовив він. – Ти...
Та жінка мовчки зібрала свої і дитячі речі, того ж вечора переїхала до мами. Батько вже два роки, як попрощався із цим світом. Петро не приїхав за нею, і лише згодом на адресу мами прийшов виклик до суду. Оскільки претензій не мала, то розлучили їх швидко. Незабаром дізналася, що Петро привів нову дружину. Її ж з Мишком і мамою будні нагадували один на одний.
– Правда, син часто згадував батька, все питав, коли він прийде, – витираючи сльози, розповідала Алінка. – А згодом я почала зауважувати, що син обманює мене, вловила запах сигарет. Мишко перестав допомагати бабусі, а коли я зробила зауваження, то почав звинувачувати мене у тому, що в усіх його друзів є батько, а в нього немає…
Він запам'ятав, як того вечора я плакала і збирала речі, а тоді схопила його за руку і потягла до таксі. І вирішив, що це я винна у тому, що наша з Петром сім'я розпалася.
Того вечора Аліна зателефонувала до колишнього чоловіка і попросила прийти до Мишка. Однак той відповів, що у них – маленька дитина і йому ніколи.
Олександра Степанівна слухала і не вірила у те, що розповідала Ніна.
– А вчора ми з Аліною зустрілися у Стрийському парку, і вона розповіла, що прийняла рішення купляти для Мишка час спілкування з батьком, – відсьорбнувши ароматної кави з корицею, мовила вона. – Сказала, що Петро усе віднікувався, говорив, що не має часу. А згодом запропонував домовленість – він зустрічатиметься з сином, гратиметься, обговорюватиме усі ті питання, які хвилюватимуть Мишка, а також ті, які підкаже Алінка, а вона за це платитиме йому. Сказав, що час – це гроші, і витрачати його просто так він не може.
Якби ви лишень бачили, як плакала Алінка. Говорила, що якби тоді, коли їхні почуття ще були взаємними, їй хтось сказав, що батько їхнього сина вимагатиме у неї гроші за спілкування із ним, то вона б назвала це маячнею.
– І що вона? – запитала вчителька, сама боячись свого питання. – Невже Аліна…
– Так, вона згодилася на це, – тихо відповіла Ніна. – Сказала, що син задоволений тими зустрічами, батько на нього гарно впливає, виховує, наставляє, щоб допомагав бабусі, слухався її, Алінку.
Тим більш зараз канікули, і хлопченя, вільне від навчання, має час і бажання хоч щодня бачитися з батьком. Вона тепер на двох роботах працює, а ночами вишиває бісером на замовлення. Ну, щоб грошей вистачало і на життя, і на спілкування Мишка з Петром.
– Господи, що ж це діється? – прошепотіла вражена Олександра Степанівна. – Петрусь сам виріс у бабусі, а тепер… Тепер продає свій же час синові. Це вже точно цей світ котиться у прірву.
В цей час, поки педагог розмовляла зі своєю дорослою ученицею, Алінка із здивуванням дивилася на зів'ялі фіалки. Вона помітила, що в ті часи, коли їй погано, улюблені квіти, наче відчуваючи це, потихеньку відходять у вічність.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
