Степан Якимчук із с. Тошки Хмельницької області – морський офіцер. Вісім років і сім місяців воював у Єгипті, Сирії, брав участь у розмінуванні Суецького каналу. Колись, ризикуючи власним життя, урятував цілий корабель від морської міни.
У відставку чоловік пішов у званні капітан-лейтенанта, а за бойові заслуги отримав орден Червоної зірки і квартиру у Севастополі. Відважного красеня навіть запросили на кінопроби, і він дебютував у фільмі «Мерседес втікає від погоні», йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
«У Степана немає недоліків. Сам хату побудував, баню. Вирощує огірки, помідори, капусту. На зиму весь льох консервації заготовляє. Облаштував у дворі доріжки, зробив мангала. Влітку його обійстя все у квітах. Степан навіть павичів розводить. Такої краси на цілу округу немає. Знайдіть йому жінку, – попросив журналістів товариш Володимир, який зі Степаном товаришує 20 років. – Ми б і самі, може, впоралися, але Степан проживає в селі. А в тій окрузі не настільки багато жінок, щоб знайти достойну: добру, чуйну і трудолюбиву».
Чому ж морський офіцер, який після звільнення мріяв знайти сімейне щастя і душевний спокій на Хмельниччині, залишився одиноким та нікому не потрібним? Невже таке «золото» досі не підхопила жодна жінка?
– Я не егоїст. Але люблю, щоб усе було правильно – тобто по-моєму, – розповів про себе Степан Якимчук.
Першу свою сім'ю чоловік створив іще в 22-річному віці. Наречена, яка була родом із Хмельниччини, рано втратила батьків, жила в дядька, як Попелюшка, – працювала, любові не мала…
– На Хмельниччину я приїхав до своєї рідні. Познайомився з Галею. Два рази зустрілися. І так стало жаль цієї дівчини, що я запропонував: «Галю, поїхали зі мною в Севастополь». Вона погодилася, і ми одружилися, – розповів Степан Якимчук із Хмельниччини про свій перший шлюб.
– Прожили ми разом 15 років. Дружина народила мені двох прекрасних синів. Першого, Олександра, – 1978 року, а ще через три роки – Олексія. Галя була дуже хорошою матір'ю та вірною дружиною. Проте я був моряком. Після 13 місяців у морі я, щойно виходив на берег, відчував: при погляді на жінок усе в мені ворушиться. І так сталося, що я закохався в іншу жінку.
Попри двох дітей і вірність та доброту дружини, Степан покинув сім'ю та одружився з іншою. Другий шлюб морського офіцера тривав 25 років. Але й він завершився розлученням. Бо, якщо вірити Степану, чоловік не зміг налагодити стосунків із дітьми своєї другої дружини.
– З року в рік наші почуття остигали. Оскільки дружина весь час була на роботі, я не просто їй зраджував – став приводити коханок додому. Причому зрад було стільки, що й пальців на руках не вистачить, – зізнався чоловік. – Я думав, що, може, з часом воно якось саме складеться. Але, коли чашка лопнула, її клей – не клей, тріщина залишиться. І ми розлучилися.
Жінка – то його власність
Після двох офіційних шлюбів Степан уже не став одружуватися, хоча й каже: мав іще третю, четверту і п'яту дружини.
Третя з його обраниць, яку розшукали журналісти передачі «Говорить Україна», розповіла: на початку стосунків Степан дуже добрий, турботливий, «накриває марлечкою, щоб мухи не сідали». Та, коли жінка стане його, ставлення до неї різко змінюється.
– Степан – людина настрою. Бувало, прийду з роботи додому – першим ділом дивлюся, чи в гуморі чоловік. Бо як ні, до дрібниці приколупається, може навіть чимось кинути, – розповіла третя Степанова дружина, щоправда, неофіційна. – Не вірите, що він такий, – запитайте в людей. Степан же зі всіма сусідами пересварений: з одними – через кота, з другими – через курей, із третіми – через банки трилітрові. І найгірше, що у конфлікті він нікого не чує і не слухає: є тільки його думка, і вона єдино правильна.
Ця ж таки неофіційна дружина зізналася, що Степан ставиться до жінок як до своєї власності: «Ти маєш бути біля мене. Ти маєш покинути роботу. Ти маєш тут сидіти зі мною цибулю вирощувати, – переповіла жінка. – Мені навіть соромно самій перед собою, що я 13 років дозволяла так себе принижувати».
На такі закиди Степан, щоправда, навів контраргумент: у цієї жінки був у стосунках лише один інтерес – гроші та квартира:
– Я взагалі не вважаю її дружиною, – заявив чоловік. – Ну, приходила. Ну, приїжджала. І думала тільки про одне: колечко на пальчик і штампик у паспорт. Усе. Любові в нас не було.
І зірку з неба їй дістав би
Про четверту дружину Степан і згадувати не схотів.
– А от п'ята обраниця – Оля – там була любов! – досі не стримує емоцій чоловік. – Це були два роки щастя, мені подаровані. Олі я міг небо прихилити. Зірку дістати. Жодній із жінок, які в мене були, я каву в ліжко не подавав. А Олі подавав, і мені так це подобалося. Я щодня зустрічав її з квітами, а вона мені казала: «Нащо ти тратився на квіти?» Я хотів на Олин день народження завезти її до Єгипту. Єдине, що просив натомість, – щоб ми їхали не як коханці, а як законні чоловік і дружина та щоб в Олі в паспорті було моє прізвище. Але вона не схотіла, – з болем у серці пригадує чоловік.
– Коли на Новий рік я запитав «Олю, я тобі підходжу?», почув «Так» і, ставши на коліно, простягнув колечко. Коли запропонував оформити стосунки з печаткою в паспорті – Оля сказала категорично: «Ні». Заради Олі я готовий був на все, але вона мене так і не полюбила. А я не схотів носити принизливе тавро «співмешканець» – це для мене матюкливе слово. Тому Оля стала моєю останньою любов'ю.
Щоправда, звинувачуючи жінку в черствості і невдячності, Степан забув сказати, що насправді Оля – вірна жінка. Вона недавно похоронила чоловіка, якого все життя кохала. Після смерті близької людини вона шукала опори, шукала людини, яка б бодай трохи заповнила ту порожнечу в житті. Втім Степан не хотів цього розуміти. Він прагнув, аби зранена болем жінка стала просто його власністю. Оля ж не змогла зрадити покійного чоловіка, якого не перестала любити й після його смерті. І тому просто пішла…
«У мене серце все у шрамах. Бо кожна любов у ньому залишила рану», – пафосно заявив чоловік, який усе життя зраджував, обманював, кидав. Утім на сайті знайомств усе-таки знайшлися три претендентки на серце чоловіка. І зі всіма трьома Степан таки зустрівся.
Три кандидатки на серце
Першою претенденткою на серце морського офіцера стала Людмила. Жінка народила двох дітей. У шлюбі зазнала страждань, адже чоловік її бив. Окрім розлучення, Людмила ще й пережила смерть сина. Тож нині розрадою жінки стала дочка, яка вийшла заміж, проживає у Франції і до якої Людмила їздить у гості.
Втім скромна Людмила, якій так хотілося тепла, не знайшла взаємності у Степанові. І він, ніби натякаючи на відсутності почуттів, подарував жінці жовту хризантему.
Ще однією претенденткою на руку та серце ловеласа стала 56-річна Надія Биба з селища Міжгір'я Закарпатської області. Раніше жінка мала власний книжковий магазин. Після його банкрутства працює методистом у бібліотеці, збирає фольклор. Саме книги, каже Надія, допомагають їй по життю та врятували навіть тоді, коли 15 років тому довелося витримати дуже важкі випробування долі.
Нині радість Надії – її діти й онуки. Своїм хобі жінка називає астрологію. А ще не втрачає мрії знайти чоловіка, який подарує душевне тепло. Саме зірки підказали жінці, що Степан, із яким Надія познайомилася на побаченні, – людина добра, має м'який характер, легко налагоджує спілкування, любить незалежність.
Та коли настав час, аби «добрий чоловік» зробив подарунок Надії, то Степан вручив жінці порожню коробку, в яку повстромляв пір'я павичів зі свого обійстя. І скільки потім Степан не намагався пояснити, що коробка порожня тільки тому, що береже місце для майбутніх подарунків, презент настільки образив Надію, що вона розплакалася й оголосила свій вердикт кавалеру: «Він такий самий самозакоханий, як ті павичі, з яких він повискубував пір'ячко і засунув мені в коробку».
І тільки третій із кандидаток на руку та серце – 60-річній Валентині – вдалося розтопити лід Степанового серця.
Попри пенсійний вік, Валентина Левченко працює на рецепції в одній із держустанов, трудиться на дачі, шиє та в'яже, танцює і співає, любить ходити в театри й на концерти. Найбільшою радістю називає дочку, сина, трьох онучок і внука.
На побаченні жінка розповіла Степанові, що не любить «безтолкових» сувенірів, статуеток чи інших предметів, які тільки збирають пил. «Глухий» Степан натомість подарував жінці гіпсову сову. Втім, замість дорікнути, Валентина тільки усміхнулася, а у відповідь подарувала чоловікові пиріг із капустою. Навіть переїзду до села (хоча сама проживає в місті) жінка не відкидає.
Не лякає її навіть те, що у Степановому селі, нічого, крім лісу, немає, а на вулиці проживають всього троє людей.
Невдовзі після знайомства Валя дійсно приїхала до Степана. Попри те, що була в гостях, спекла чоловікові пирога з яблуками. І той запах свіжої випічки, за яким так скучив морський офіцер, наповнив його дім теплом, а серце – вдячністю.
– Валя – то втілення ніжності, тепла і нерозтраченої любові, – розчулено сказав Степан. То ж хтозна, чи не об'єднаються ці два самотні серця заради того, аби хоча б на пенсії дарувати одне одному тепло та любов?..
Ксенія Покровська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
