А хрестиком оздоблене полотно для мощів cвятого Миколая, яке сотворила українська пенсіонерка, вразило навіть грецьких монахів.
Скільки себе пам’ятає Марія Перепелиця, стільки літ вона із полотном та голкою. Відразу, ще коли маленькою була, біля мами та бабусі вчилася. А з років, певно, шести й сама сіла за вишивку. Та так у рукоділля закохалася, що досі не може його кинути.
Не дивно, що й помешкання Марійки (так в її рідному місті Устилузі кажуть на 69-річну майстриню) оздоблене хрестиками, в котрих – уся непроста доля жінки.
«Я одночасно їх полюбила: вишивку і повстанські пісні»
– Колись, як іще малою була, з мамою над полотном сиділа і слухала, хто ми такі, українці, і якого роду-племені. Часто Шевченка читала, – пригадує дитинство на прикордонній Волині. – А коли до мами подруги сходилися, дівчинка слухала повстанські пісні, за які тоді могли й до Сибіру повезти (що, власне, і сталося із тітчиною родиною). Тому малу Марічку мама не раз просила триматися подалі від повстанського руху, а якщо вишивати – то щось нейтральне: квіточки, пташечки, ромбики.
Але прості, здавалося б, вишивки в будинку Перепелиць так чи інакше стали історичними. Адже відтворюють різні епохи «рукодільної» культури.
Подушки з рослинним орнаментом – це, звісно, давніша робота (за совєтів же, боронь Боже, було церкви чи хрести зобразити).
Натомість сучасна подушечка, яку Марія Володимирівна внукам наготувала, вже з ангелочком і голубом миру.
Щоб сотворити в домі царство вишивки, майстриня чи не з усієї прикордонної Волині зразки збирала. Мусила по кумах та сусідах шукати, бодай на тиждень просити. Благо, що тепер цього добра – скільки хочеш: у журналах, в Інтернеті, на базарі.
– Мабуть, разу такого нема, щоб я на ринок пішла і без якоїсь вишивки не вернулася, – сміється жінка. – Вже тих зразків повна сумка. Мабуть, коло тисячі набереться. А я все купую і зупинитися не можу.
І в 70 ні дня без голки
Бо й дійсно, від усіх тих візерунків аж очі розбігаються: квіти, фрукти, релігійні мотиви. Нині модними стали національні символи. Тож пані Марія встигла внукові оздобити сорочку синьо-жовтими тризубами:
– Зараз, поки зима, хочу й онучці догодити: дівці 20, уже на виданні, значить – треба весільні рушники під ноги і для рук. Аби хороші були та модні, не один зразок перебрала. Зате гляньте, які троянди хороші вийшли, – демонструє. І ті квіти справді, наче живі.
Щоб таку красу зробити, мусить майстриня не один десяток кольорів на полотно викласти. Не те що колись: червоний, чорний – і готово. А от скільки загалом Марія Володимирівна рушників оздобила – один Господь відає.
– Уже не ви перша мене це запитуєте. Сусідка Наталя завше чихвостить, щоб я писала, скільки рушників вишила. Але ж нащо їх рахувати, коли для мене основне не кількість, а сам процес, – сміється жінка.
Не дивно, що й зараз, коли майстрині майже 70 (у липні ювілей передбачається), жінка і дня не може прожити, аби за голку з ниткою не взятися.
– Ну, не зовсім «дня», – зізнається. – Бо маю по господарству багато клопоту: кози, кури, свиня. Але ввечері, коли все пороблено і діти з онуками спати рихтуються, я нарешті вмощуюся та починаю спокійно вишивати.
От тільки, зітхає жінка, думи лізуть у голову не завжди спокійні. То Майдан був, Небесна сотня. Тепер ось війна, через яку в Устилузі, бувало, щотижня бійця хоронили. А ще через події в Україні тяжко було знаходити мову з рідною дочкою та внуком, яка нині мешкають у Петербурзі.
– Часом, бувало, поговоримо з нею через Інтернет, дочка гне лінію Москви, а ми нашу, українську. Бачу, що ні до чого доброго не добалакаємося, та й прошу про щось інше говорити. Бо інакше не зможу заспокоїтися навіть за вишивкою, – каже Марія Перепелиця. – Тепер, правда, якось миримося. Зрозуміли, що не варті політики того, щоб через них родини ворогували.
Ісус у терновому вінку – заклик до об’єднання українців
Аби у тривожні будні внести краплину добра, пані Марія обдаровує земляків своїми полотнами, оздобленими хрестиком.
Роботи волинської майстрині прикрашали фойє тамтешньої міської ради, місцевої гімназії та дитсадка. Рушники жінки є в Канаді й на Далекому Сході. Коли делегація від «Союзу українок» їхала до Єрусалима, попросила в Марії Перепелиці щось особливе вишити. Жінка сотворила великий тризуб із написом «Боже великий, єдиний, нам Україну храни…» І коли там, у Єрусалимі, монахи побачили це диво, то словами не могли передати свого захвату.
Крім того, вишивка пані Марії прикрасила мощі cвятого Миколая у Греції. Тільки на полотні вже не тризуб був зображений, а релігійний сюжет із написом «Христом воскрес» (у ту пору православні відзначали Великдень).
Та й місцеві устилузькі храми не оминула увагою пані Марія. От тільки за православний люд журиться:
– Дуже недобре, що через віру українці стають ворогами. Так сумно, що сваряться і проклинають. Тому свої вишивані образи я подарувала церквам як Київського, так і Московського патріархатів. І зобразила на тих іконах Ісуса в терновому вікну. Відтворила саме таким, аби ще раз нагадати: син Господній для того наші гріхи спокутував, аби ми з вами жили в єдності, любові, злагоді. І як буде церква єдина, як матимемо мир у душах українських, то буде мир і на рідній землі…
Оксана Бубенщикова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
