Не звідані шляхи Господні. І часом страждання дають почин великій справі. Справі, де панують Віра, Надія й Любов…
Саме так склалася доля блаженного священномученика Симеона Лукача, якого московські окупанти морили каторгою, гноїли в тюрмі, заразили туберкульозом і випустили із в′язниці лише для того, аби владика доживав свої останні земні дні поза колючим дротом, - йдеться у газеті «Твій портал».
Однак відданість Богу та людям, яку проявив за життя душпастир, дала продовження ще більшій справі. І 2001 року Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив Симеона Лукача блаженним мучеником Української греко-католицької церкви. А ще через 20 років сталося те, що заслуговує називатися справжнім дивом і про що сам Симеон Лукач, мабуть, і мріяти не міг…
Встановили найвищий в Україні хрест – 25 м!
Коли Україна здобула Незалежність, то громада села Старуні, де народився, служив та був похований владика, встановила біля церкви пам’ятник владиці, одну з вулиць назвали його ім’ям.
Після проголошення Симеона Лукача блаженним мучеником УГКЦ його мощі 19 жовтня 2003 року урочисто перенесли із сільського цвинтаря у Старуні до архикафедрального собору Воскресіння Христового в Івано-Франківську.
Поступово у Старуні почав формуватися духовний простір, який із 2018 року знають як Відпустовий центр блаженного Симеона Лукача.
Спершу люди відкрили музей, присвячений життю священномученика. 2020-го проклали Хресну дорогу – символічний шлях Ісуса Христа із 14 стацій (зупинок), які нагадують про шлях на Голгофу й українських новомучеників, які віддали життя за віру та народ.
Також на території Відпустового центру з′явилися джерело Матері Божої Неустанної Помочі і Гріб Господній. На вершині пагорба постав 25-метровий хрест, найбільший в Україні. Уночі він підсвічується і своїм сяйвом наче нагадує: навіть у найтемніші, найважчі часи Бог дарує нам світло Своєї любові.
Стіна зі скла, а підлога – під нахилом
Торік для вірян відчинив свої двері храм неймовірної краси, особливої аури та глибокого символізму.
Частина храму заглиблена у землю, а баня ніби проростає із землі. Архітектори пояснили, що так вони хотіли відтворити символ воскресіння Церкви, яка колись змушена була піти в підпілля, але вистояла і знову піднялася.
Просторий, на майже 1600 квадратних метрів храм, дарує відчуття легкості та свободи. Центральна його стіна – із прозорого скла – дає очам торкнутися карпатських гір і безкрайнього неба. Стоїш у церкві на молитві, а очами там – ближче до Бога і до тих душ, які полинули до Господа після завершення свого праведного життя.
Ще цікаво, що підлога у храмі має легкий нахил: аби люди, які стоять позаду, могли добре бачити те, що відбувається біля престолу.
Аби ті віряни, які приїхали здалеку, могли дізнатися про блаженного Симеона Лукача, у храмі є зображення владики в повний зріст, опис його життя. У центрі – його ікона та скринька на пожертву для ЗСУ.
Коли вона наповнюється, кошти передають українським бригадам. Священники теж долучаються до волонтерських ініціатив і допомагають армії.
Під підлогою основного храму – ще один рівень. Там розміщена капличка, яка містить криптові зали.
Поруч із храмом триває будівництво, де планують облаштувати адміністративне крило і житлове. Тож у майбутньому тут зможуть проживати семінаристи, поєднуючи навчання з літургійною практикою.
Щодня особлива молитва
Потік паломників до Старуні щороку зростає. Як свого часу розповідали тутешні священники, 2022-го до Святого Причастя приступили понад 23 тисячі людей, а 2024-го – вже понад 46 тисяч.
Зростає і кількість паломницьких груп. Окрім місцевих вірян, найчастіше приїжджають до Духовного центру зі Львівщини, Тернопільщини, Хмельниччини, Чернівців, Києва. Приїжджають родинами і з друзями. Я ось теж привезла сюди рідних, аби дорогою до Карпат побачити це особливе місце.
Хтось проходить тут Хресну дорогу, зупиняючись біля кожної станції. Хтось молиться у капличці. Хтось просто сидить на лавці під величезним хрестом, подумки лишившись сам на сам із Богом.
У Духовному центрі щодня звучать особливі молитви. В понеділок – за українських воїнів. У вівторок – за сім’ї, які просять у Бога дару батьківства й материнства. У середу – за звільнення від різних залежностей. У четвер – за священничі покликання. У п’ятницю – за зцілення від недуг, у суботу – традиційно за померлих. А неділя – день молитви за жертводавців і паломників.
Особливо багато людей приїжджають на великі прощі. Найбільша відбувається 22 серпня – у День пам’яті блаженного Симеона Лукача. Тоді Старуня перетворюється на велике духовне свято.
Та, мабуть, найсильніший образ, який можна побачити у Відпустовому центрі, – це військові та ветерани, які приїжджають сюди помолитися в пошуках миру та спокою для своїх зранених душ. Для такої місії і народжуються подібні місця.
Тому в часі Великого посту, коли душа особливо потребує молитви, стишення й осмислення прожитого, завітайте до Відпустового центру блаженного Симеона Лукача. Пройдіть Хресною дорогою. Посидьте біля хреста. Подивіться на гори. Помоліться. І побачите, як Господь забирає тривоги й печалі та дарує мир серцю вашому…
Оксана Бубенщикова
Якщо вам сподобалася ця розповідь, то сподобається і наша газета
«Духовність». Бо в ній – і про те, як Бог помагає українцям, і молитви на всяку потребу, і поради священників.
Передплатіть «Духовність» (індекс у Каталозі видань України 86 802). Або шукайте на розкладках преси. Бо то справді хороша газета!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
