А під старовинним храмом виявили нетлінні мощі
Свято-Миколаївський монастир зустрів нас сонцем і теплом. А ще – особливою, я би навіть сказала – благодатною тишею. Бо як може бути інакше у місці, де понад тисячу (!) років звершується молитва.
Так-так, я не помилилася. Монахи у Жидичинському монастирі несли службу ще до того, як Володимир охрестив Русь! Тут навіть діяла лавра, за значимістю друга після Києво-Печерської! А вклонитися святиням сюди їхали правителі держав! Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Здивовані? Тоді давайте більше дізнаватися! І в цьому нам допоможуть Мирослава Якимчук та «ZHYDYCHYN CENTER».
Цей монастир діяв іще до хрещення Русі!
Жидичинський монастир – одна з найдавніших християнських святинь України. У василіанських хроніках обитель згадується під 975 роком. Тобто – за 13 років до офіційного Хрещення Русі князем Володимиром!
– Дуже пишаємося цим фактом. А ще – маємо копію документа, який підтверджує древність нашого монастиря. І копію документа ми перенесли на ось цей мармур, – показує Мирослава Якимчук на дошку з білого каменю, розміщеного на стіні в храмі. – Тобто тут молилися вже тоді, коли християнство ще не було державною релігією Русі.
Жидичин постав на межі Моравської єпархії, де проповідували святі Кирило і Мефодій. Річка Стир, поруч із якою розміщений монастир, була не просто торговельним шляхом, а духовною межею, через яку сюди приходило Слово Боже. А першим відомим настоятелем древнього монастиря був ігумен Анект.
– Під 1227 роком ідеться про Жидичин в Іпатіївському літописі, – продовжує Мирослава Якимчук. – Зокрема, згадується, що князь Данило Романович приїжджав сюди як паломник помолитися. І якщо в ті давні часи він проїхав 200 кілометрів кіньми, то це місце вже тоді було особливим. Причому перед чудотворною іконою святого Миколая князь Данило відмовляється від політичної інтриги, бо прийшов «молитву вчинити». Це багато про що свідчить.
У 14 столітті монастир був потужним духовним центром. Тут мешкало близько 80 ченців. Жидичин жив молитвою, книжністю, просвітою. Це був не ізольований монастир, а осередок впливу на весь регіон.
– До наших днів збереглося Євангеліє з дарчим написом «архімандриту Жидичинському» від року Божого 1491-го (правда, росіяни викрали з нашого монастиря цю святиню, тримають її в москві та, звичайно ж, нікого не допускають до неї). Але зверніть увагу, що ще 540 років тому тут був архімандрит! Бо впродовж півтора століття Жидичинський монастир мав статус лаври. І в 15 – 17 століттях за своїм значенням та багатством він був другим після Києво-Печерської лаври! – розкриває Мирослава Якимчук іще один вражаючий факт.
До слова, статус «лавра» в той час міг надати лише Папа Римський. А оскільки московитські окупанти викрали із Жидичина всі цінності, то відшукати документи про зв′язок Волині й Риму «ZHYDYCHYN CENTER» вирішив напряму – у Ватикані.
– Ми написали листа. Запитали, чи не зберігаються в архівах Ватикану документальні згадки про наш монастир. І що ви думаєте? Через півтора тижня ми отримали відповідь! – усміхається Мирослава Якимчук. – Оскільки архів Ватикану – дуже великий, то знайти в давніх письменах потрібну інформацію – треба роки потратити. Тому наразі ми збираємо гроші на поїздку, щоб самостійно зайнятися пошуком.
Писали Сталіну листа, щоб урятувати святиню
Втім зараз мусимо повернутися на 600 років у минуле. Адже 1496-го свята обитель зазнала нападу татар. Загарбники тоді спалили монастир. Вирізали від 90 до 150 братчиків (уявіть, скільки загалом тут було монахів!). Але через десять років святе місце взяв під свою опіку один із найвпливовіших у ті часи правителів – князь Костянтин Острозький. І монастир не просто відродився з попелу, а став найбагатшою обителлю регіону! Тут служили визначні церковні діячі, тут вирішувалися питання Київської митрополії.
– Храм, у якому ми з вами перебуваємо, перебудований у 1723 році. І древній напис на фасаді це підтверджує, – показує Мирослава Якимчук цифри над входом до Свято-Миколаївської церкви. – Із тих часів збереглися дзвіниця і митрополичий будинок. Його реставрацію ми почали. Але завершимо, коли реставратор повернеться з фронту.
Були на території монастиря духовна семінарія та братські келії. Але ще багато доведеться відновлювати. Бо за часів московсько-більшовицької окупації тут усе понищили «служителі сатани».
– Щойно наші території стали частиною росії, як імператриця Катерина розпорядилася закрити всі святині, і насамперед – монастир у Жидичині! А російський цар Микола доручив на місці монаших келій розташувати гусарський полк. У приміщеннях монастиря була конюшня, а неподалік діяло стрільбище, – продовжує наша оповідачка. – Із приходом більшовиків багато що розібрали на цеглу. І вокзал у Ківерцях споруджений якраз із цеглин монастиря.
Є підстави вважати, що своїм рятунком обитель завдячує тодішньому настоятелю храму, отцеві Олексію Моргаєвському, продовжує Мирослава Якимчук:
– Він навчався у Тифліській духовній семінарії (Грузія), де вчився і Йосип Джугашвілі (Сталін). Останнього із семінарії вигнали. І саме до нього отець Олексій написав листа.
Чи справді Сталін дав доручення не зачіпати монастиря у Жидичині – ми не знаємо. Але те, що цей храм ніколи не зачинявся і жодного дня не минало тут без молитви, – це факт.
А от митрополичий будинок у радянські часи переробили під школу.
– Ось ці два вікна, які виходять на храм, учителі постійно зашторювали. Щоб діти не бачили хресних ходів, – показує Мирослава Якимчук.
Усипальниця монахів захищає від російських атак
Серед чудотворних образів обителі, які вціліли до нашого часу, – образ Божої Матері Одигітрія (Путівниця) і чудотворний образ Миколая. А те, скільки милості Господь дарує вірянам, підтверджують численні золоті та срібні прикраси біля чудотворного образа ченця-лікаря Агапіта Печерського. Часточка його мощей зберігається в іконі.
– Також у нашому храмі зберігаються нетлінні мощі священнослужителя, які ми виявили у грудні 2019 року, – проводить Мирослава Якимчук сходами в підземелля церкви. – Це поховання віками було втаємничене. І замуроване так, що ніхто би про нього не здогадався. Але вищі сили привели нас до цієї усипальниці. Я на власні очі бачила це тіло. Скільки століть воно спочивало під підлогою храму – ми досі не знаємо. Але абсолютно не пошкодженими лишилися навіть ризи небіжчика.
Дослідники не посміли тривожити ні цього упокоєного, ні десятки інших тіл, які знайшли вічний спочинок у підземеллі Жидичинського монастиря.
– Хто ці люди, який вік останків – усе це дослідити лишаємо науковцям. А свій обов′язок ми виконали: встановили хрест на місці масового поховання, пам′ятну дошку, під якою зберігаються нетлінні мощі. Ось тут, – показує Мирослава Якимчук, – список імен, які згадуємо на кожній панахиді. А ось тут – залишки риз, які ми виявили під час розкопок.
Якоїсь миті оповідачка пропонує постояти в тиші і вслухатися.
– Скільки паломників сюди не спускалося, жоден не сказав, що тиша моторошна. Навпаки. Вона дарує умиротворення, – каже Мирослава Якимчук. – В перші тижні повномасштабного вторгнення ця усипальниця навіть стала укриттям. Люди ховалися тут від російських ракет, ночували, звільнялися від паніки. До нас на довічне зберігання привезли з фронту навіть ікону Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерськими. І в тілі святого там – російський осколок.
Щоб зупинити російську орду, Жидичинський монастир щотижня організовує благодійні ярмарки, збирає допомогу на фронт для наших захисників. А ще – неустанно молиться…
Тож приходьте й ви до святої обителі помолитися. Коли краще – уточніть за телефоном (067) 104 22 88. І відкриваймо Україну разом…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
