Понад пів століття 64-річний Валерій Кириченко вишиває хрестиком.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Вишивати почав ще у сім років, – розповідає мешканець с. Діброва Малинської громади на Житомирщині. – Перші уроки майстерності отримав від мами, Ганни Максимівни. В першому класі я вже робив перші стібки. Часом брав у мами її незавершену роботу – і продовжував. Через це мамі іноді доводилося розпорювати неправильні стібки. Але любов до вишивки в мене тільки зростала.
Нині ж любов до малювання та хороші знання математики допомагають точно рахувати хрестики й правильно формувати візерунок. За словами Валерія, у вишивці важлива уважність: одна помилка – і орнамент може втратити правильну форму.
Іноді майстер імпровізує з візерунком, створює нові деталі прямо під час роботи. До виходу на пенсію чоловік працював фрезерувальником і токарем, трудився у колгоспі, на будівництві та в шахті. Та всі ці роки займався на дозвіллі вишивкою. А тепер, коли часу більше, проводить за роботою навіть ночі.
– Зимою вишивати простіше – після хатніх справ маю більше часу, – каже він. – У теплу пору багато роботи на городі. Але шукаю хоча б годину, щоб взяти до рук голку. У моєму творчому доробку рушники, постільна білизна, декоративні серветки, ікони та картини. Окреме місце посідають портрети, зокрема Тараса Шевченка. Раніше я часто вишивав рушники на замовлення, особливо весільні. На створення одного рушника зазвичай потрібно приблизно місяць.
Частину своїх робіт Валерій передав до місцевих установ – старостату в Діброві, сільського клубу та ліцею у сусідньому селі Недашки. Деякі вироби вже й за кордоном. Окремі вишивки чоловік віддав на благодійну лотерею, кошти з якої спрямували на підтримку ЗСУ.
До 60-річчя майстра у селі організували персональну виставку його робіт. Захоплення чоловіка підтримує дружина Любов. Вона каже, пишається талантом Валерія і допомагає йому купувати тканину й нитки. Подружжя разом підбирає матеріали для нових робіт, а коли нитки закінчуються, дружина їде купувати нові. Сам майстер надає перевагу яскравим кольорам, які підбирає самостійно. Однією з останніх робіт Валерія став весільний рушник для 16-річної онуки Олександри. Чоловік каже, хоче залишити рідним щось на пам’ять. І зізнається: поки дозволяє зір і є натхнення, планує продовжувати вишивати. Бо кожен новий рушник чи картина для нього – це ще одна історія, створена хрестик за хрестиком.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
