Із віком усі ми по-іншому починаємо ставитися до питань життя, здоров′я, віри в Бога та Його ролі в нашій долі.
Для кожного, хто щиро вірить у воскресіння Ісуса Христа після розп′яття та смерті, навіть стирається грань між земним і небесним. І ми впевнені, що небіжчики після завершення свого земного життя продовжують існування, просто в іншому вимірі. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Тому разом із кандидатом богословських наук, протоієреєм Іваном Голубом ми поговоримо про церковні записки. Для чого вони? Як їх правильно оформляти? Кого треба вписувати, а кого – категорично не можна.
– Слава Ісусу Христу, отче Іване.
– Слава навіки Богу святому.
– Я впевнена, що наші читачі чудово знають про існування такої традиції Церкви, як подавання записок «за здоров′я» та «за упокій» під час проведення служби Божої. Але ви все одно рекомендували розкрити саме цю тему. Чому?
– Бо, хоча про цю традицію справді знають більшість вірян, однак досі доводиться спостерігати моменти, коли священник, зачитуючи імена, буквально розшифровує або просто здогадується про зміст написаного і, в міру можливості, пристосовує цю інформацію до Церковного уставу.
– То почнімо з азів: для чого взагалі Церква запровадила традицію подання записок у храмі?
– Якщо по-простому, то вони являють собою пом’яник, який подають християни для молитви в храмі за тих людей, чиї імена викладені в записці. У Православній церкві, служителем якої я є, існують два види записок: «за здоров’я» і «за упокій».
– До записки «за здоров′я» ми вписуємо тих родичів, яким зичимо не хворіти або подолати тілесну недугу?
– Не тільки. Поняття «за здоров’я» передбачає молитву як за фізичне благополуччя, так і за духовний стан. І в цю записку пишуть імена не лише тих родичів, яким бажають здоров’я, спасіння й благоденства. Слово Боже навчає молитися за всіх християн «Моліться один за одного» (Як. 5:16). І саме на загальній молитві один за одного базується Церква Христова.
– Чи є значення, в якій послідовності вписувати імена людей: починати з найближчих родичів чи з тих, хто хворіє?
– Насамперед прийнято вписувати ім’я духовного отця, тобто священника чи священників того храму, який Ви відвідуєте. Наступними слід зазначати імена батьків (якщо вони живі). Далі – своє ім’я, імена членів вашої сім’ї. Після того прийнято згадувати родичів і близьких, ваших доброзичливців і благодійників.
– А чи правда, що нам, християнам, годиться в записці «за здоров′я» вписувати імена навіть тих людей, які нам заздрять, кривдять, роблять інші нехороші речі?
– Так. Навіть більше вам скажу: Церква радить молитися за своїх ворогів! Бо вважається, що така молитва має силу закінчити ворожнечу. І в церковній практиці були випадки, коли люди вписували імена своїх недоброзичливців у записці «за здоров′я», а потім це справді допомагало обом сторонам примиритися.
– Отче, а які існують правила для заповнення записки «за упокій»?
– У ній треба вписувати імена покійних рідних, близьких, знайомих, учителів, доброзичливців – тобто всіх, хто дорогий для нас. За православним вченням, християни повинні молитися за упокій не тільки своїх ближніх, а й за весь рід людський. І не тільки за живих, але й небіжчиків.
– Бо перед Богом усі лишаються живими?
– Саме так. Померлі, хоч і відійшли від нас та перебувають тілом у землі, однак душею вони не зникли, а продовжують існування не баченим для нас духовним життям. У Святому Євангелії сказано: «Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть» (Лк. 20:38).
– І небіжчики можуть молитися за нас на небесах так само, як ми за них тут, на землі, звершуємо свої молитви?
– Ну, принаймні ми віримо в те, що багато померлих, навіть ті, про яких ми не знаємо, також моляться за нас, своїх нащадків. Адже, за православним вченням, ми, християни, є одним тілом, яке має Одного Главу – Господа Ісуса Христа. «Бо коли живемо – для Господа живемо, і коли вмираємо – для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо – ми Господні! Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими». (Рим.14:8 – 9).
– Чи існують якісь перестороги щодо заповнення церковних записок?
– Звичайно. У храмі ми маємо право поминати тільки хрещених людей, тобто тих, хто з нами в одній вірі. Записки потрібно подавати до початку Літургії, а не під час служби, тим самим відволікаючи інших людей та священника. Імена в записці слід вписувати зрозумілим почерком, краще – друкованими буквами. Зверху аркуша, на якому пишеться записка, повинно стояти зображення хреста (зараз у багатьох храмах є вже готові бланки записок). Але якщо такого бланка немає, то обов?язково пишіть заголовок записки: «За здоров’я» або «За упокій».
– І, щоб полегшити прочитання священником імен, їх треба вписувати в родовому відмінку: за здоров?я (кого?) Петра, Марії; за упокій (кого?) Йосипа, Галини тощо.
– Саме так. Важливо також ставити повну форму імені, навіть якщо ви поминаєте дітей (наприклад, не «Артема», а «Артемія», не «Саші», а «Олександра»). Зараз дітям часто дають екзотичні імена. В такому випадку слід дізнатися в батьків, із яким іменем хрещена дитина. Бо під час таїнства Хрещення дитині обирається її небесний захисник: святий чи свята, які є в церковному календарі. Наприклад, дівчинка Карина під час Хрещення зазвичай отримує ім?я Катерина, бо в православному календарі нема святої з іменем Карина. Відтак у записці «За здоров?я» треба вписувати ім?я не «Карина», а «Катерина». Якщо молитва складається за дитину віком до 7 років, то її називають «младенець», від 7 до 15 років «отрок», «отроковиця».
Дозволяється вписувати, за потреби, слова «воїна», «монаха», «хворого», «подорожнього», «ув’язненого», але не потрібно писати «стражденного», «загубленого», «удовиці», «вагітної» і подібне.
– Коли подаємо записку «За упокій», чи треба в ній вказувати, коли саме померла людина?
– Так, але тільки у випадках недавньої смерті. В заупокійних записках відмітьте «новопреставленого» (покійного протягом 40 днів після його кончини), «приснопам’ятного» (покійного, що має цього дня пам’ятну дату, скажімо – день смерті або іменини чи день народження), «вбитого».
– А якщо родина хоче замовити окремий молебень – за здоров?я чи за упокій (особливо це прийнято робити через дев′ять, 40 днів після смерті, через рік)?
– Церква передбачає і приватні богослужіння. Вони називаються «требами», бо здійснюються на потреби парафіян. Такі молебні можна проводити як за живих, так і за померлих (панахиди). Вони здійснюються зазвичай по закінченню Літургії. Але священника варто про них попередити завчасно. Аби він міг спланувати свій час. Бо буває, що по закінченні Літургії у храмі заплановані якісь таїнства – Хрещення, Вінчання тощо або священник спішить відслужити молебень біля небіжчика.
– Дякую, отче, за роз′яснення.
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі, якщо вам сподобалася ця бесіда і ви би хотіли більше розумітися в значенні церковних свят, обрядів, якщо маєте запитання до священників, то раджу вам передплатити справді цікаве та пізнавальне видання нашої редакції – газету «ДУХОВНІСТЬ. Як жити довго у здоров’я та щасті». Там ви знайдете і розповіді людей про їхнє зцілення, і тексти молитов на всяку потребу. Передплатіть – не пошкодуєте!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
