Проєкт «Історія зі смаком» поділився вражаючими знахідками
Якими ви собі уявляєте українців 400 років тому? Бідними? Безграмотними? Затурканими? Авжеж. Бо саме такими нас навмисно зображала москва – у книгах, на картинах, у кіно. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
А от те, як насправді жили наші предки, дослідив проєкт «Історія зі смаком». Дослідив і розповів про це у трисерійному фільмі, який недавно показали в музейному просторі Луцька – «Окольному замку».
Іноземці не могли очей відвести від наших красунь
Для зйомок фільму автори з точністю відтворили вбрання, яке наші предки носили майже 400 років тому. Зразки брали з музейних фондів і давніх крипт-поховань: давній одяг обережно розшивали, міряли лінійкою кожну деталь, переносили заміри на папір і за цією викрійкою шили костюми та взуття для фільму.
Натхненниця проєкту «Історія зі смаком», акторка й журналістка Анна Гороженко розповіла, що в ті далекі часи українки майстерно поєднували європейську моду з місцевими традиціями. У Львові, наприклад, були модними корсети (як, до речі, й зараз!) та довгі спідниці, оздоблені кольоровими стрічками. У Чигирині на Черкащині багаті жінки носили очіпок із парчі. Родзинкою української «фешн-індустрії» тих часів була плахта – спідниця, якою жінка щільно обмотувала тіло. І коли іноземці до нас приїжджали, не могли очей відвести від звабливої фігури українок. Бо в Західній Європі жінки спеціально підкладали під сукні подушечки, щоб не було видно контурів сідниць.
На офіційних портретах українки того часу мають вигляд стриманий і аскетичний. Але для своїх чоловіків замовляли зовсім інші портрети – на кшталт сучасних еротичних фото.
Якщо сьогодні вишиванка є майже в кожного з нас, то 300 – 400 років тому вона вважалася розкішшю. У Києві, наприклад, діяв монастир, де ігуменею була матір Івана Мазепи – Марія-Магдалина. Так-от, черниці цього монастиря вишивали унікальні навіть для наших часів речі. Уявіть: вони в шовкову нитку вставляли тонкі смужки золота і сріблі й так наносили візерунки або ж пришивали дрібними стібками металеві пластинки золота і срібла.
«Такі розкішні гапти носив сам Іван Мазепа. А його піддані, бажаючи бути схожими на гетьмана, теж замовляли ці дорогі вишивки, – розповіла Анна Гороженко. – У тому ж монастирі жінки створювали шаблони ікон, а потім їх гаптували перлами, золотом і сріблом, вишивали дивовижної краси квіти. До роботи залучали навіть дівчат-сиріток, які жили при монастирі».
Крім дорогого одягу, українки обожнювали віяла – це була пруська мода. Причому віяло було не лише аксесуаром, а й мовою жестів для спілкування з чоловіками. Повільне помахування означало згоду. Різко скласти віяло – категоричне «ні». Прикласти чоловікові до щоки – «ви мені подобаєтеся». Різко перекласти віяло в ліву руку – «за нами хтось стежить». А в чоловіків елементом моди й хизування були в ті часи кишенькові годинники. Їх носили виключно для того, щоб перед іншими похвалитися (як-от зараз – дорогою машиною). Бо купити годинник (а відтак – прийти за домовленим часом) могли собі дозволити лише одиниці.
Гучні вечірки з європейськими танцями
Аби вдало вийти заміж, жінка повинна була не лише модно вдягатися, а й гарно танцювати. Для того дівчата на виданні вивчали рухи популярних європейських танців. Але вже коли жінка виходила заміж, то займалася не тільки танцями, а й керуванням у сім?ї.
На відміну від московії, де жінкам забороняли навіть сідати за стіл із чоловіками, в Україні жінки і за столом сиділи, і гучні застілля організовували (навіть суто жіночі). Такі вечірки називалися «вудкування» (від слова «вудка» – горілка). І закуска там була – ого-го яка!
«У місті Ніжині на Чернігівщині в шинку подавали каракатицю у вині. Вже в ті часи на столах заможних українців були апельсини. А про давні страви Волині є ціла книга. І ми навіть половини з тих рецептів не можемо собі сьогодні дозволити», – зауважила Анна Гороженко.
Крутим вважалося застілля, де грала жива музика. Танцювальні вечірки були навіть при дворі київського митрополита.
Серед модних тоді композицій – мінует і канти, популярні в усій Європі. В Почаєві звучали також релігійні канти, що згодом лягли в основу творів мандрівних кобзарів і лірників.
Цікаво, що авторами пісень і танцювальних мелодій могли бути й жінки. Особливо – композицій про кохання. Бо українки вміли не лише читати й писати. Вони здобували музичну освіту. І цим можна пояснити той факт, що першою оперною співачкою в російській імперії була саме українка!
Що ж до освіти чоловіків, то вони, на відміну від жінок, могли навчатися не лише вдома чи при монастирях. Освітнім і культурним центром Східної Європи був тоді Київ. А Києво-Могилянська колегія – першим вищим навчальним закладом у православному світі.
Навчання в колегії було безкоштовним. Бідні бурсаки (як тоді називали студентів) жили в гуртожитку. Багатші – винаймали житло. Починали навчання в колегії в 12 років, а закінчували в 26-ть. За непослух студентів били батогом. А непослуху серед молоді ой вистачало! Тим паче, що в Києві було багато шинків та… повій.
Послугами повій користувалися не лише кияни, а й прочани. Так-так, уявіть! Пішов чоловік із далекого краю до Києва вклонитися святиням, а тут – на кожному кроці спокуса. І ті чоловіки, кому не вдавалося встояти, ризикували повезти додому не лише приємні спогади, а й венеричні хвороби. Бо в Києві зафіксували навіть епідемію сифілісу.
Та найбільше мене шокував не цей факт про ті часи. Виявляється, в одному з монастирів Києва жив чернець Досифей. Він славився тим, що бачив майбутнє, лікував людей, багатьох знаменитостей урятував, зокрема – філософа й письменника Григорія Сковороду (того, що нині на 500-гривневій купюрі). Так-от, коли Досифей помер, то братія монастиря побачила шокуючу правду: насправді монах Досифей був жінкою!
А які цікаві знахідки – на Тернопільщині!
Та й загалом жінки в Україні були ще в ті часи впливові, самостійні. Вони не боялися робити те, що не подобалося чоловікам. І відстоювали своє право жити цікаво, насичено, красиво.
«Ми з вами захоплюємося розкішним вбранням придворних дам, яке бачили у фільмі «Анжеліка». Але українки нічим не поступалися француженкам! – зауважила Анна Гороженко. – Тільки ми про це не знали, бо російська імперія стерла це з нашої історії». Стерла, щоб центром культури та вишуканості зробити росію, а в наші голови закласти образ тупеньких селюків-українців.
Хоча насправді в нас було все: палаци, карети, успішні бізнеси й міжнародна торгівля. А щоб ми про це не дізналися, росія викрала всі наші цінності, тримає раритети у своїх музейних фондах і ніколи туди не підпускала дослідників із України.
Втім розкривати наше багате минуле продовжить проєкт «Історія зі смаком».
«Зараз ми працюємо в Кременці Тернопільської області. І вже вдалося у криптах (похованнях під храмами) знайти розкішну сукню, якій майже 300 років, – із глибоким декольте, модними європейськими рукавами. Ми відшукали в Кременці чепці в англійському стилі та жіночі панчохи. Знайшли прикрасу у формі маленького яйця, яке носили на шиї як ємність для парфумів», – розповіла Анна Гороженко.
І це дослідникам вдалося оглянути пласт лише 18 століття. А ще на черзі – 17 і 16 століття! Тож у наступному фільмі автори обіцяють розказати і про нинішню Тернопільщину, і навіть про походеньки гетьмана Івана Мазепи на Волині!!!
Отож, буде цікаво…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
