30 років свого життя ця жінка віддала служінню Богу. І коли помирала у стінах монастиря, то в ній, 92-річній черниці, важко було впізнати світську левицю, яка любила вино, дайвінг і швидку їзду. Але велике кохання спочатку відвело жінку від рішення стати черницею й повело під вінець, а коли чоловіка не стало, жінка вирішила присвятити себе служінню Богу…
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Мала мільйон друзів і обожнювала пригоди
Будучи ще геть юною, американка на ім’я Енн мріяла стати монахинею, розповідає видання The Guardian. Але дівчина зустріла кохання свого життя – хлопця на ім’я Річард. Між молодими людьми спалахнуло настільки сильне почуття, що вони не уявляли життя одне без одного. Тож у 20 років Енн вийшла заміж за Річарда, і думка про чернецтво залишилася в минулому. Принаймні, так тоді здавалося молодій жінці.
Своє весілля вони відгуляли 1948-го. А вже за сім років Енн подарувала чоловікові п’ятьох діток. Чоловік Річард гарно заробляв і навіть став віцепрезидентом енергетичної компанії. Сім’я ні в чому не1 мала потреби. Тож могла собі дозволити більше дітей. І, як писав потім молодший із синів, Марк, «у нас була баскетбольна команда кожної статі. Мама називала це «запланованим батьківством».
Також Енн ламала стереотипне уявлення про те, якою має бути багатодітна матір. Маючи мільйонні статки та розкішну віллу на березі затоки у Сан-Франциско, жінка вела активне життя. Вона так шалено кермувала автомобілем, що від її їзди пасажири благали зупинитися. Енн дуже любила підводне плавання. Але ще більше – людей. «У неї був мільйон та один друг, – згадував Марк. – Вона возила їх на лижні курорти, каталася на середземноморських яхтах та проводила археологічні розкопки. Вона була добропорядною парафіянкою одного з католицьких храмів у Сан-Франциско. Входила до 22 благодійних і громадських організацій. Збирала гроші для обдарованої молоді і допомагала безпритульним. А вечорами влаштовувала вечірки – з вином, сигаретами і грою в карти».
По 20 годин на добу монахині мають мовчати
Однак увесь вир життя здався лише суєтою, коли чоловік Річард захворів на рак. Тоді, у 1980-ті, діагноз «онко» звучав так само, як «смертний вирок». І, попри всі зусилля лікарів, чоловік помер.
Це стало справжнім потрясінням для 56-річної жінки. В один день вона відмовилася від усього, що дотепер приносило їй радість: друзів, вечірок, вина, навіть кави. І врешті вдова вирішила вступити до одного з найсуворіших чернечих орденів у світі – сестер-кармеліток.
Особливість цього ордену в тому, що близько 20 годин на добу часу монахині проводять у тиші. За межі чернечої обителі вони виходять лише за крайньої потреби (наприклад, коли мусять звернутися до лікаря). Між собою вони спілкуються виключно для того, аби узгоджувати свої дії для співжиття в монастирі. Навіть рідних людей їм не можна ні обійняти, ні хоча би торкнутися. Все це для того, аби фактично весь свій час присвячувати молитві.
П’ять років Енн перевіряла себе: чи справді її душа прагне аж настільки суворих обмежень. Але врешті зрозуміла: так…
У свій день народження влаштувала прощальну вечірку
Аби розірвати будь-який зв’язок із мирським життям і стати однією із сестер монастиря Богоматері Кармельської, Енн зреклася всіх своїх статків, які вимірювалися мільйонами доларів, владнала всі справи з документами. Зібрала своїх уже повнолітніх дітей, аби розпитати, чим планують вони займатися, коли вона назавжди піде в монастир. І на свій 61-й день народження влаштувала прощальну вечірку.
Для цього жінка замовила один із найдорожчих у місті готелів. Запросила 800 родичів і друзів. Замовила для них розкішний бенкет. Уся прощальна церемонія відбувалася під супровід оркестру. А сама Енн тримала в руках яскраву парасольку, аби всі гості могли легко знайти Енн серед сотень запрошених, підійти і сказати те, що підказує їм серце.
І ось, у вишуканій сукні і з вінком на голові, вдова бере слово та звертається до гостей: «Перші 30 років свого життя я присвятила собі. Другі 30 років – дітям. А останню третину я хочу віддати служінню Богу…»
…Коли наступного ранку всі ці люди згадували вчорашнє святкування, то сама Енн уже була дорогою до монастиря, аби, переступивши його поріг, назавжди стати сестрою Марією…
Спала на тонкому матраці і носила грубий одяг
Як потім зізнавався син Марк, у нього з мамою стосунки були складні ще до того, як вона пішла в монастир. Тому впродовж 33 років він лише двічі бачився з ненькою. Та й то вони спілкувалися крізь подвійні металеві ґрати. Адже правила ордену кармеліток забороняють обійматися з відвідувачами чи бодай торкнутися одне одного, навіть коли йдеться про найближчу родину.
«Мама була незвичайною черницею. Вона не дуже добре співала. Часто запізнювалася на роботу, яку повинні виконувати в монастирі сестри. А ще – любила гратися з місцевими собаками, кидаючи їм палицю. Хоча це було заборонено, – розповідав потім Марк. – У мами було 28 онуків, але декого з них вона ніколи не бачила. Так само ні разу вона не тримала на руках нікого зі своїх десятьох правнуків».
Жінка, статки якої вимірювалися мільйонами доларів, відмовилася від пухових перин і спала в келії на дерев’яній дошці, вкритій тонким матрацом. Колись вона носила черевички, які для когось могли бути цілим статком, і від сонця ховалася під шовковими парасольками, але в чернечій обителі її гардероб складали грубий коричневий одяг і сандалі.
Навіть перед смертю мами діти не змогли її побачити
В останні дні життя Марії сестри-кармелітки попередили дітей, що земне життя мами добігає кінця. Вони дали номер телефону й пообіцяли: «Коли ви передзвоните, ми піднесемо вашій мамі слухавку».
«Тоді в мені боролися двоякі почуття. Бо під час останнього мого візиту до мами мені здалося, що я прийшов до двоюрідної тітки, яка заледве мене знає… Та врешті я набрав той номер, який отримав від черниць. Коли вони піднесли телефон до вуха мами, вона вже не мала сили вимовити й слова. Я теж не знав, що казати. І просто заспівав її улюблену пісню. Ту, яку ми виконували разом, коли я був малим і мама катала мене на машині. А потім… Я більше не став нічого говорити. І тихо поклав слухавку…»
…За ті 92 роки, які Марії відвів Господь, вона пройшла випробування грішми та славою, аби врешті збагнути: справжнє щастя – не в матеріальних благах, а в духовних скарбах. І саме з ними вона постала перед Богом…
Ніна Грицюк
Фото: theguardian
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
