Стояти горою за своїх учнів і бути для них найкращим другом – це про вчительку з Луцька Марію Василівну Коханюк. Вона перетворює сірі шкільні будні на маленьке свято. І якщо сьогодні учні в школі ходять у домашніх капцях чи кольорових шкарпетках, чи ще якось не так, як інші, всі знають – це її клас. Вміє здивувати вона і на батьківських зборах.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
«Усміхайся світу, і він усміхнеться тобі у відповідь»
Марія Василівна працює вчителем 15 років. Хоча ніколи навіть не планувала пов’язувати своє життя з цією професією. Зате завжди мріяла подорожувати. Власне, перша її освіта – менеджер-екскурсовод. Навчання в училищі вона поєднувала з навчанням в університеті на географічному факультеті.
Але людина планує, а Бог керує. Перша її робота – у Реабілітаційному центрі для діток з інвалідністю у Луцьку. Це був 2005 рік і колосальний досвід для неї. Марія Василівна зуміла знайти підхід до хворих малюків і навіть більше – заслужити їхню любов.
– Взагалі у мене династія вчителів. Мама моя – також вчитель з географії, у випускних класах вона викладала у мене. І вона завжди для мене була прикладом, бо я бачила, яка то важка праця. «Я б так не змогла», – думала я, дивлячись на неї, – розповідає Марія Василівна.
Але вже після реабілітаційного центру вона стала працювати вчителькою географії у школі – як і її мама. Тоді вона зустріла свою долю – вийшла заміж. Далі – декрет. Але навіть цю відпустку вона зуміла поєднати зі здобуттям чергової освіти у ВНУ – магістра з управління інноваційною діяльністю. Після декрету вона знову повернулася до вчителювання. Щодня іти на роботу із задоволенням – це про Марію Василівну. А її життєве кредо – сміхайся світу, і він усміхнеться тобі у відповідь.
Учні довіряють їй свої таємниці
Нині Марія Василівна є класною керівничкою 8-Г класу у школі-ліцеї № 22. Їй вдалося неймовірне – стати для своїх учнів другом. Саме з нею діти діляться своїм найпотаємнішим, бо знають: вона уміє зберігати таємниці. Також вона робить усе, аби діти почуватися у класі, як вдома. Домашні капці чи різнокольорові шкарпетки, одяг певного кольору – все це робить шкільне життя її учнів незабутнім.
– Вчитель інколи має бути і суворим, а інколи обійняти дитину і сказати, що вона найкраща. У мене клас просто неймовірний. Не залежно від того, як відбувся урок, я їм завжди за нього дякую. У мене немає поганих дітей, просто до кожного потрібно знайти підхід. Є така приказка: вода і камінь точить. Якщо постійно казати, що вони найкращі, неймовірні, то вони такими і будуть, – додає вона.
Креативу і винахідливості Марії Василівні не позичати. Ви нізащо не здогадаєтеся, що її учні робили в Замку Любарта на останній дзвоник в минулому навчальному році. Шукали там свої табелі! Їх вона заховала у коробці на території замку. Далі всі разом випустили у небо кульки – так прощалися з начальним роком. А ще раніше – по завершенні першого триместру навчання – учителька роздавала табелі в костюмі Діда Мороза та подарувала учням жартівливі сюрпризи від сніговика.
Перше вересня клас Марії Василівни відзначає ще й як свій день народження. І щороку він не такий, як у всіх. Бо стандартна програма – не формат цього класу. Цьогоріч вчителька знову здивувала своїх учнів. Вона обрала цікаву локацію для них – «Луцьку Венецію», що у парку імені 900-річчя. Там вони разом створили картину зі своїх відбитків рук у жовто-блакитних кольорах. Дійство також приурочили до 30-річчя Незалежності нашої країни. Далі попили чаю, з’їли смачних еклерів, поговорили, як провели літо, і щасливі розійшлися по домівках.
Кактуси – батькам, солодощі – учням
Батьківські збори у Марії Василівни теж не звичайні. Тут ніколи не говорять нічого поганого про дітей, навіть якщо успішність серйозно накульгує.
Тут батьки отримують сюрпризи. З останніх зборів вони принесли додому… кактуси. Зі зворушливими надписами.
– Підписи були такі: любіть мене, підтримайте мене, цінуйте мене. Бо якими стануть наші діти, залежать від нас – батьків. Від нашої ласки, підтримки. Якщо вранці побажати дитині гарного дня, то він буде для неї світлим. Тому мій меседж до батьків, щоб вони з моєю підтримкою, а я – з їхньою, виростили наших дітлахів хорошими, добрими і щирими людьми, – каже героїня нашої розповіді.
Марія Василівна наголошує: у неї 32 учні в класі, плюс двоє її біологічних дітей, всього – 34. І усіх вона любить однаково. Хоча не все у її житті було гладко. І від цього спогаду на її постійно усміхнене лице навертаються сльози. З синочком, який нині є другокласником, вона пройшла важке випробування. Ще коли він був в утробі, лікарі шокували діагнозом – пухлина. Навіть радили переривати вагітність. Старшій донечці Марії Василівни на той час було 5 років.
– Тоді для мене весь світ перевернувся. В нас було 2 операції, і завдяки двом неймовірним лікарям-хірургам дитячої обласної лікарні Мартинюку В. Ф. та Селюку В. С. моя дитина отримала можливість бути здоровою. Пам’ятаю, як після другої операції мій синок заворушив ручкою, і лікар підійшов до мене, обійняв, поцілував і сказав: «Ми це зробили!» Таке не забувається ніколи! – додає Марія Василівна.
Випробовування не зламали її запалу. Навпаки! А усі шалені ідеї дружини підтримує її чоловік Віталій. У них – справжній тандем. Він дає їй змогу мріяти і втілювати в життя усі її по хорошому божевільні задуми. Марія Василівна завжди викроює власні кошти на подарунки своїм учням. А чоловік з дітьми допомагають все це красиво пакувати. А ще родина часто подорожує. Влаштовує цікаві поїздки Марія Василівна і своїм учням.
– Мій чоловік каже, що в нас що не день, то свято, – сміється вчителька.
– А якби вам запропонували іншу роботу, не вчителювання, але з втричі більшою зарплатою, чи залишили б школу? – запитую Марію Василівну.
Та вона, не задумуючись, відповідає: «Ні в якому разі!»
Ірина Бура
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
