Люди

Герой України через лікарську помилку сім років пробув нерухомим

Герой України через лікарську помилку сім років пробув нерухомим

Хмельницький попрощався з Героєм України Олександром Петраківським, який влітку 2014 року врятував цілу колону армійців під Луганськом. Сам він отримав поранення в голову і через лікарську помилку цілих 7 років провів у безпорадному стані, з них два – у комі.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Ввели таку дозу наркозу, що зупинилося серце

У липні 2014-го загін спецпризначенців на чолі з капітаном Олександром Петраківським дав бій бойовикам перед проїздом колони. У солдатів майже не було касок, і свою Петраківський віддав геть юному бійцю, чим врятував йому життя. Уже за трохи групу почали накривати з мінометів. На шоломі молодого бійця лишися сліди від осколків. А от самому командиру осколок таки поцілив у голову. Проте, попри поранення, він продовжував виносили з-під обстрілу поранених бійців. Завдяки його діям колоні вдалося без втрат прорвалася крізь засідку ворога. За це указом президента України у 2014 році офіцеру Петраківському дали звання «Герой України». 

Після успішної військової операції пораненого Олександра доправили до Харківського військового шпиталю. Звідти він зателефонував своїй дружині і донечці Насті та сказав, що живий. Сміявся, що сидить із перебинтованою головою. А вже невдовзі дружині зателефонували зовсім інші люди і повідомили, що була операція, після якої Олександр не може отямитися. Хоча до операційного столу він прийшов сам, своїми ногами. Та під час введення наркозу у нього сталася зупинка серця.

Петро Петраківський, батько Олександра, пригадує розмову з сином після того, як той отримав поранення. Саша нормально розмовляв. Перед оперативним втручанням, де йому мали забрати осколок із голови, прийняв душ. Аби приховати сліди медичної помилки, керівництво Харківського військового госпіталю менш ніж через добу після зупинки серця переправило його до Львівського військового шпиталю.

– У Харківському госпіталі йому дали таку дозу наркозу, що аж серце зупинилося. Коли лікарі побачили, що біда, сунули йому трубку не в дихальні шляхи, а у стравохід. Навіть не підключили до апаратури. Я такої халатності ще не бачив. Це ж була лише підготовка до операції! Потім лікарі запустили серце і, щоб сховати свої гріхи, потягнули ще й на операцію. Після цього пишуть у документах, що під час операції було допущено зупинку серця. Вони збрехали і бігом відправили на літаку до Львова, щоб помер десь, а не в них. Як заносили в літак, знову зупинилось серце і знову запустили його, – каже Петро Станіславович.

«Війна не вбила сина, а лікарі покалічили»

У Львівському шпиталі Олександр пробув два місяці. За словами батька, лікували так, що виписали 42 непотрібні препарати. Про це йдеться у висновку спецкомісії, створеної в 2015 році. Це чи не вперше лікарі не прикривали помилок своїх колег. 

– 14 незалежних фахівців жодного хорошого слова про ці заклади не сказали. Війна не вбила сина, а лікарі покалічили, – каже Петро Петраківський.

В Олександра почали відмирати клітини мозку. Він не лише переніс клінічну смерть, а й два мікроінсульти та набряк мозку. Понад два роки пробув у комі. Його рятували в Ізраїлі, Польщі. Та стан його залишався незмінний, лікарі називали це апелічним синдромом. Він не усвідомлював, що відбувається навколо нього: ніби у свідомості і разом з тим – ні.

Сім'я збирала кошти на лікування де тільки могла. Батько навіть продавав нагороду сина «Герой України»… Сотні українців відправляли благодійні пожертви на картку для лікування Олександра. Та біда не стала на заваді шахраям, які змогли вкрасти з банківської картки 20 тисяч гривень…

Побачив маленьку доньку і заплакав…

Поміж тим на татка вдома чекала маленька донечка Настя. У дитячому садочку вона відрізнялася від усіх діток тим, що практично не усміхалася. Найбільшим її бажанням було, аби тато одужав і знову був з нею. Коли Олександр лікувався у Польщі, щоб «розбудити» тата, маленька Настя їздила з мамою і бабусею до нього у військовий шпиталь. «Прокинься, тату», – благала вона його при зустрічі. Але його погляд наче проходив повз неї. Одного разу сталося диво, Саша раптом почав дивитися доньці просто в очі, а з очей потекли сльози. Олександр сильно закашлявся, ніби від нервового напруження. А його доньку не можна було заспокоїти, вона безутішно плакала. Дуже скоро Саша знову поринув у свій сон, його відвезли до палати на візку, а на його руках Настя розповідала йому про свої пригоди, які сталися за його відсутності. Потім рідні Саші дедалі частіше почали помічати, що він реагує на зовнішні подразники, розплющує і заплющує очі, вимовляє слово «мама» і плаче. Дуже часто плаче…

Довгі сім років Саша, його рідні та близькі, десятки волонтерів та благодійників боролися за життя Героя. Довгі сім років молилися за його одужання. Однак смерть перемогла. 29 серпня 2021 року серце Олександра зупинилося. Якраз у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України…

Ірина Бура

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: хмельницький, медицина, війна на сході україни, луганськ, Лікарі
В тему

Останні матеріали