Люди

У 95 років читає газети і просить Бога про мир в Україні   

У 95 років читає газети і просить Бога про мир в Україні   

Цими днями день народження відсвяткувала Ганна Загалюк, жителька Тернополя, щира патріотка України і жінка з нелегкою долею.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

– Я народилася в селі Дітківці, – розповідає пані Ганна. – Мій батько  працював кравцем, воював в Українській галицькій армії. Мама займалася домашнім господарством та вихованням дітей. В мене були старший на два роки брат Степан та молодша на чотири роки сестричка Ярослава. Поляки, адже наші землі тоді були, як кажуть, під Польщею, дуже хотіли, аби  в школі навчали дітей польською мовою. В нашому селі було 20 польських сімей, а наших, українських, в п’ять разів більше. Тож мій батько разом із іншими людьми ходили по селу і збирали підписи, аби відстояти навчання рідною мовою. І таки досягнули свого. Після закінчення початкової школи в рідному селі продовжила навчання в селі Ігровиця. Пригадую, вечорами в хатах влаштовували вечорниці, під час яких дівчата вишивали і плели. Опісля приходили хлопці, музики грали на скрипках, і починалися танці. Згодом я закінчила гімназію в Тернополі.

Коли розпочалася Друга світова війна, батько в сільській раді виробив Ганні та її брату фальшиві документи, згідно з якими, вони були молодші на два роки. Жінка і нині пам’ятає той день, коли до їхньої оселі прийшли німці і поляк. Дивилися, кого можна забрати на примусові роботи до Німеччини.

– Тож тато приготував їм обід, пригостив вином, – ділиться спогадами вона. – Вони були задоволені частунком і наказали поляку не чіпати нас. Пам’ятаю, як з Тернополя на Петриків колонами гнали євреїв. Вони йшли сім’ями. Деякі, розуміючи, що їх чекає, стрибали в річку. Я навчалася в технологічному ліцеї в тогочасному Станіславі, нинішньому Івано-Франківську. Нас нікуди не пускали самих, по місту ми ходили з учителями. А одного дня пам’ятаю, як німці арештували наших хлопців у міському театрі під час вистави. Отак стала свідком розстрілу.

Ганна стала провідницею жіночої сітки Організації українських націоналістів. Мала псевдо Ліда і Діброва. У 1946 році отримала довідку, що вона – переселенка з Польщі. Потрібно було влаштуватися на роботу, аби згодом виробити паспорт. Тож вона поїхала в Тернопіль, знайшла місце в «Харчпромі», і там їй дали направлення на бухгалтерські курси в Чортків.

– Минув місяць, і я отримала документи на ім’я Марії Шевчук, – розповідає Ганна Теодорівна. – Тоді зробила довідку про хворобу і пішла на лікарняний. Була в подруги на квартирі, коли зайшов міліціонер і запитав про будинкову книгу. Я нишком через інший вихід вибралася з оселі і вже хотіла втекти, коли підійшов чоловік і сказав, аби показала йому мої документи. Виявилося, що за хатою стежили. Коли побачив документи, то запитав, чому моє прізвище Шевчук, а мого батька – Завадинський. Мовляв, я ж незаміжня. На суді попросила про передачу від батьків. Прийшов батько, розповів, що Ганя вийшла заміж, а Текля була за дружку.

Це означало, що станичну з мого села Ганю арештували, а видала її Текля. Охоронець порадив батькові принести теплі речі для мене, проте я відмовилася, бо дорогою планувала втекти. Мене засудили на 10 років виправно-трудових таборів і п’ять років позбавлення громадянських прав. Покарання відбувала в Воркуті, там був один із найбільших таборів ГУЛАГу. Приїхала туди на Різдво. Ой, недаремно там співали «Воркута, Воркута, чудная планета: 12 месяцев зима, а остальное – лето».

З ранку до ночі працювали на будівництві та видобутку торфу. Ох, і холодно було! Щоправда, коли температура була більше як мінус 30, то на роботу нас не возили. Згодом трудилася кравчинею в швейному цеху – шила халати для медсестер. Причому вдень працювали вільнонаймані, а ми – лише вночі. Страшний то був час: холодно, голодно, далеко від рідних.

Попри все те, що випало на її долю на спецпоселенні, Ганна вийшла заміж. Згодом народився синок. Жили з чоловіком у малесенькій кімнатці. Жінка каже, що пообіцяла собі, що зможе витримати усі випробовування і покаже дитині рідну землю. Пані Ганна пішла на прийом до міністра Комі і попросила дозволу відвезти дитину до рідних в Україну.

Коли отримала дозвіл, то плакала від щастя. Два тижні їхали на Батьківщину. Дитину залишила в мами, а коли приїхала через 10 місяців, то син її не впізнав. Після повернення в Україну працювала швачкою в Тернополі. Коли Україна стала незалежною, її реабілітували. Також пані Ганна нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Нині жінка цікавиться історією і молить Бога, аби Україна була вільною і щасливою.

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: тернопіль, Україна
В тему