Люди

Степан Бандера пережив сім замахів, запихав собі голки під нігті, а за націоналізм покарали всю його родину

Степан Бандера пережив сім замахів, запихав собі голки під нігті, а за націоналізм покарали всю його родину

Він народився в Австро-Угорській імперії, але ось уже століття лишається одним із найвідоміших українців. Його батьки були з родин священників, а він став в’язнем спочатку польської тюрми, а потім – нацистського концтабору. З іменем Степана Бандери Росія придумує несусвітні лякалки, а нам із вами належить знати правду про людину, яка творила новітню історію України і 112 років якої ми відзначаємо 1 січня 2021-го.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Мав хворі коліна, а в 13 років утратив маму

Він був другою дитиною в сім’ї Андрія та Мирослави Бандерів. Після Степана сім’я поповнилася на ще шістьох дітей (наймолодша, Мирослава, померла немовлям).

У домі Бандерів (це село Старий Угринів нинішньої Івано-Франківської області) завжди було багато літератури. Сюди не раз приїжджали впливові люди того часу: політики, громадські активісти, митці.

Коли Степанові виповнилося дев’ять, його батько брав участь у державному перевороті на території Калуського повіту і був обраний послом до парламенту новоствореної держави – Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), яка в січні 1919 року об’єдналася зі створеною у Центральній та Східній Україні УНР – Українською Народною Республікою. Той же Андрій Бандера став капеланом Української галицької армії та в її лавах боровся з більшовиками й біломосковськими військами.

Пішовши 10-річним навчатися до гімназії в райцентрі Стрий, що за 80 км від села Старий Угринів (де мешкав батько з молодшими дітьми), Степан для отримання кишенькових коштів навіть підпрацьовував репетитором.

У 13 років хлопець став членом патріотичної організації «Пласт», причому вступив аж із третього разу, адже з малих літ потерпав на ревматизм суглобів, мав пухлину в коліні та не міг ходити. Вже тоді, до речі, хлопець був готовий, що за націоналістичну боротьбу колись потрапить до катівень українських ворогів, а тому гартувався, засовуючи голки собі під нігті.

А ще, коли Степанові було 13-ть, від туберкульозу горла померла його мама, і з дітьми лишився батько, який на той час відновив роботу священника на своїй парафії.

У 27 років отримав смертну кару

Після закінчення в Стрию гімназії Степан п’ять років здобував у Львові освіту агронома. Паралельно з навчанням вів активну громадську роботу, займався спортом. У 20 років став членом Організації українських націоналістів (ОУН). Дізнавшись про влаштований більшовиками голодомор у Східній Україні, долучився до організації вбивства радянського консула у Львові Олексія Майлова. 1933-го провів акцію проти полонізації українських шкіл, а ще через рік, за дорученням ОУН, керував замахом на основного ідеолога ополячення Галичини та Волині – міністра закордонних справ Польщі Броніслава Перацького. За день до самого вбивства Степана схопили, а потім засудили до смертної кари, яку згодом замінили на довічне ув’язнення.

Під час судового засідання українці, побачивши Степана Бандеру, підвелися. Судді, подумавши, що до залу заходить якийсь високоповажний представник польської влади, теж піднялися. І лише згодом збагнули, що мимохіть віддали честь підсудному, якому на той час було всього 27.

Втім до кінця віку провести за ґратами Бандері не довелося. У вересні 1939-го, коли Гітлер пішов війною на Польщу, Степан утік із тюрми у Бресті і через Волинь попрямував на Львівщину.

Як потім згадував сам Бандера, шлях він долав, оминаючи великі дороги. Є версії, нібито Степан певний час переховувався чи то в селищі Луків Турійського району Волині, чи то в селищі Голоби Ковельського району. А місцеві жителі навіть переповідали чутки про симпатію між 30-річним Бандерою та молодою зв’язковою ОУН. Хоча, звісно, документальних підтверджень ці стосунки не мають.

Батька і братів убили, сестер відправили в Сибір

Благополучно діставшись до Львова, Бандера із соратниками розробили план діяльності ОУН. І цей план вимагав рішучих дій, а не того лояльного поступу, за який виступали прихильники іншого табору ОУН – під керівництвом Андрія Мельника.

До боротьби під проводом Бандери долучилися близько 6 000 оунівців. Усі вони сподівалися, що, доки Гітлер вестиме війну проти Сталіна, Україна доможеться своєї незалежності.

Аби про це поставити Гітлера перед фактом, у червні 1941-го ОУН проголосила у Львові Акт відновлення Української держави. Було сформовано її керівний орган – Українське державне правління під керівництвом Ярослава Стецька. А, щоб переконати Третій Рейх у серйозності намірів ОУН боротися з більшовиками, оунівці сформували військові частини «Роланд» і «Нахтігаль».

Проте нацисти не підтримали створення нової Української держави. А за таке зухвальство 5 липня 1941-го Степана Бандеру взяли під домашній арешт та у вересні запроторили до в’язниці у Берліні. Дружина Ярослава з кількамісячною донькою на руках теж переїхала до Німеччини, аби бути ближче до чоловіка. Та його з початку 1942-го перевели до концтабору Заксенгаузен, що на території Німеччини, і тримали там до серпня 1944-го.

Тим часом розправа чатувала й на інших членів родини Бандерів. Іще 1943-го в Києві стратили батька – Андрія Бандеру. Братів – 31-річного Олександра та 27-річного Василя – нацисти кинули до концтабору Освенцім (територія сучасної Польщі), де вони загинули від рук наглядачів-поляків у липні 1942 року. А по завершенні Другої світової війни совєти запроторили на 10 років до виправно-трудового табору сестру Володимиру й заслали до Сибіру сестер – Оксану і Марту-Марію. Оксана, до речі, через 50 років повернулася додому (це було вже в часи горбачовської відлиги), а Марта-Марія так і померла на чужині 1982-го.

Агент КДБ поцілив отрутою в лице

Після падіння нацистського режиму Степана Бандеру було звільнено з концтабору Заксенгаузен. Йому запропонували вести підривну діяльність в тилу Червоної армії. Та Бандера відмовився, хоч і знав про полювання на нього радянських спецслужб.

1946-го (чи 1947-го) Бандера очолив закордонні частини ОУН. 1950-го (чи 1952-го) він відмовився від керівництва через розходження в поглядах із іншими членами проводу ОУН. У наступні роки Бандера намагається згуртувати українські націоналістичні сили, які перебували в еміграції. 1956 року його знову обирають головою проводу ЗЧ ОУН, і Бандера береться за створенням підпільних структур націоналістів на території України, окупованої Радянським Союзом.

Совєтам це, звісно, було потрібно. Адже вони тільки придушили підпільну боротьбу ОУН-УПА в лісах Західної України. Відтак із 1947-го до 1959-го вони аж сім разів намагалися вбити Степана Бандеру, навіть пробували викрасти його сина-гімназиста. Восьмий із замахів, восени 1959-го, виявився фатальним.

Це сталося 15 жовтня в німецькому місті Мюнхені. Степан Бандера автомобілем «Опель Капітан» під’їхав обідньої пори до свого будинку. У під’їзді в нього вистрелив агент КДБ Богдан Сташинський. Спеціально виготовленим пістолетом вбивця поцілив Бандері в лице струменем розчину ціаністого калію. Наказ про «ліквідацію», як потім дослідили історики, видав особисто Хрущов.

Сташинського через три роки засудили до восьми років тюрми. А Бандеру 20 жовтня 1959-го поховали на кладовищі у Мюнхені.

Онук, Степан Бандера, творить фільми про Україну

Загибель Степана Бандери стала важким ударом для його рідних: дружини, 18-річної дочки Наталії, 13-річного сина Андрія та 12-річної доньки Лесі. Хоча сім’ї і раніше було не солодко, адже після війни  довелося шість разів переїздити в різні міста Німеччини та Австрії. А дітям батьки навіть не розповідали, ким насправді є їхній батько. Тим паче, що Степан Бандера проживав за кордоном під іменем Штефан Попель та, за легендою, працював журналістом газети «Український самостійник».

Гени борця-визволителя втім продовжують жити дотепер. Дітей Степана Бандери вже немає серед нас (Андрій помер 1984-го, Наталія – 1985-го, а Леся – 2011-го), проте кров героя України тече в жилах його п’ятьох онуків та десятьох правнуків. Один із онуків, до речі, є повним тезкою свого діда – Степаном Андрійовичем Бандерою. Він народився та проживає в Канаді. Закінчив Колумбійський університет. Видавав англомовну газету про Україну.

Працює журналістом, знімає документальні фільми, зокрема й про Україну. Нерідко буває в Києві. 2010-го з рук Президента Віктора Ющенка прийняв посмертну відзнаку свого діда – Героя України. А нещодавно разом із ексміністеркою охорони здоров’я Уляною Супрун став продюсером фільму про українських військових на Донбасі «Наші котики».

Ну а завдяки кремлівським пропагандистам та польським шовіністам Бандера став чи не найвідомішим українцем, який за нашу незалежність віддав не лише здоров’я, а й життя.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Україна, історія
В тему