Переселенець з Луганська навчає теслярству хлопців віком від 6 до 15 років

Якби до війни хтось розповів Віталію Андрійцю, які разючі зміни чекають на його сім’ю у майбутньому, то чоловік не повірив би. Однак життя непередбачуване і любить підносити різноманітні сюрпризи. Отож, про те, як війна розділила життя сім’ї на «до» і «після», про народження «сонячного» Феді і те, чому для нерідних дітей чоловік заміняє батька, – у розмові із жителем Черкас.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

– Розкажіть про життя вашої сім’ї до війни.

– Ми жили на околиці Луганська. Із дружиною працювали копірайтерами, я ще підробляв звукорежисером. У нас було двоє діток. Ми мріяли про те, як малеча підросте, і ми зможемо мандрувати цікавими місцями України. Однак почалася війна – на вулицях з’явилася бойова техніка, дах будинку «ходуном ходив» від пострілів. Тому прийняли рішення поїхати в Київ до друзів на якийсь час. Однак моя мама, яка залишилася у Луганську, телефонувала і казала, що повертатися з дітьми туди не можна. Так ми почали шукати, де б могли перечекати цей час. Жили у Львові, в Одесі, а тоді зрозуміли, що час десь зупинятися. Так опинилися в Черкасах, де друзі-християни з Євангельської церкви «Дім Євангелія» запропонували у них пожити. Тут ми мешкаємо і до сьогодні. В рідному Луганську востаннє був в цьому році і виїхав звідти разом із батьками, які також стали жителями Черкас.

– Весною буде чотири роки, як Ви створили майстерню «Мудрий тесля» для дітей, які ростуть без батька. Що стало поштовхом до цього?

– Так сталося, що мої батьки розлучилися, коли мені було лише два рочки. Тому я чудово усвідомлював важливість чоловічого виховання для хлопців. Тож почав думати, як би створити простір, де ми могли б разом збиратися, спілкуватися і працювати. Вирішив зайнятися роботою з деревом. Адже це і корисний навик для майбутніх чоловіків, та і капіталовкладень не вимагає багато. Приміщення надала церква, а друзі принесли інструменти.

– Як проходять заняття і скільки дітей відвідують гурток?

– На першому занятті було семеро хлопців. А вже за пів року – 30. До речі, з часом до нас почали проситися хлопці із повних сімей. Тому сьогодні є сім груп по вісім хлопців віком від 6 до 15 років, три філії по Україні. А в найближчі пів року плануємо відкрити ще три майстерні. Виготовляють практичні і цікаві речі, подарунки для рідних і близьких. Приміром, стільці, підставки під гаряче, настільні лампи, мольберти, рамки, вішалки для одягу, декоративні подарунки. На початку кожного заняття до 15 хвилин відводжу для духовного спілкування. Приміром, обговорюємо якусь біблійну мудрість, або ж розповідаю щось зі свого життя. Хочу, аби вони розуміли сімейні цінності, вміли відповідати за свої вчинки.

– Ви стали лауреатом волонтерської премії «Євромайдан SOS»...

– І це стало приємною несподіванкою, бо заявку на участь подала дівчина, яка, як виявилося, була організатором конкурсу. Сьогодні люди активно цікавляться моїм досвідом, просять розповісти, як вдалося реалізувати цей задум, з якими проблемами зіткнувся, просять порад стосовно відкриття таких майстерень. До речі, у нас нещодавно одна група почала працювати з електрикою: паяльниками і каніфоллю. Я бачу, що хлопцям це подобається.

– А ваші діти відвідують майстерню?

– Старший син також навчається в майстерні. Він з самого початку хотів приєднатися, однак був ще надто малим. А коли пішов до школи, то став відвідувати і наші заняття. Тож вдома є чимало речей, які він сам виготовив, – хлопчик повинен бачити: те, що він власноруч зробив, в сім’ї цінують.

– Нещодавно Ви вчетверте стали батьком.

– У нас народився Федя. Він – «сонячна дитина», як називають дітей із синдромом Дауна. Федя змінив життя нашої сім’ї, адже після його народження ми почали дивитися на світ дещо по-іншому. Тож, можливо, в майстерні займатимуться дітки з особливими потребами. Я переконаний, що в майбутньому Федя вчитиме нас, а ми – його.

– Що для Вас – щастя?

– Коли я роблю те, до чого покликаний, – це усвідомлення свого призначення в світі, в Україні і в Черкасах. Саме тоді моя сім’я відчуває, що я її люблю, бо моя сім’я – це моя відповідальність і моє покликання. Саме тоді в майстерні «Мудрий Тесля» хлопці з радістю прибігають на заняття – бо це моя відповідальність і моє покликання. Саме тоді Черкаси і Україна стають кращими, бо бути активним і свідомим громадянином – це моя відповідальність і моє покликання. Я люблю всі сфери свого життя, і це дає мені щастя. Я люблю бути християнином, я люблю бути чоловіком для своєї дружини, я люблю бути батьком, я люблю бути наставником, я люблю бути українцем – і це щастя для мене. А ще одне, що дає мені відчуття щастя, – це вміння бути вдячним. Перш за все Богу, а по-друге – людям, які мене оточують. Це те, чому я вчу дітей, – бути вдячним!

– Які традиції є у вашої сім’ї?

– Кожен раз у неділю ввечері в нас удома проходить «Вечір сімейного поклоніння» – це час, коли ми вчимося дякувати Богу за все, що маємо, час, коли ми разом читаємо Біблію. Моя дружина готує щось смачненьке, старший син, Вася, готує гру для сім’ї, донька Варвара готує сімейний малюнок. Моє завдання – вибрати тему або біблійний вірш для обговорення. У неділю ми намагаємося запросити друзів на обід або сходити з ними в кав’ярню. Перед сном читаємо Біблію або якісь цікаві історії та молимось одне за одного.

– Про що мрієте?

– Я мрію, що наш сонячний Федя буде здоровий і веселий, і ми всією сім’єю відправимось в подорож Україною або навіть далі автомобілем. Я мрію, що майстерня «Мудрий Тесля» стане національним рухом, що з часом з’явиться багато свідомих чоловіків, які будуть відкривати такі ж самі майстерні і поширювати наше бачення – допомагати хлопцям ставати мудрими і відповідальними чоловіками. Мрію, що колись в нас знову буде власний будинок, який стане для нас рідним домом, де збиратимуться друзі і наша рідня.