Про заморського принца, який даруватиме квіти і подарунки, в дитинстві мріють багато дівчаток. А Людмилі Колбун доля подарувала зустріч із Мехмедом Аксель – громадянином Туреччини, який став для неї омріяним принцом. Про історію знайомства, сімейні традиції, життя в Туреччині в період карантину – у розмові з пані Людмилою.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Розкажіть трішки про себе і те, як Ви познайомилися з Мехмедом?
– Я родом з міста Вараша, що в Рівненській області. За фахом – перекладач англійської мови і свого часу була керівником курсів з вивчення англійської. А паралельно займалася перекладами. Так і познайомилася з Мехмедом – він перекладав документи з турецької мови на англійську, я – з української на англійську. Ми сподобалися одне одному, і так почалося наше спілкування. Перші півтора року він прилітав до мене, інколи я літала до нього. Стосунки на відстані – це завжди непросто.
Тим більше, що я справжня патріотка і дуже важко переживала і Майдан, і війну, яка триває донині. Залишати Батьківщину було ой як нелегко. Перші пів року в Туреччині мені жилося непросто: сумувала за рідними, друзями, з тривогою читала новини з України. Я хотіла відчути країну, адже в турків – зовсім інша ментальність, і потрібен час, аби їх зрозуміти. Однак коханий Мехмед, його рідні і сонячна Анталія зробили все для того, аби я полюбила цю країну.
– Що найбільше вразило Вас у Туреччині?
– Передусім – це ті стереотипи, які в нас, українців, є щодо турків. Ми вважаємо, що турки мають по декілька дружин, однак насправді в них по одній дружині. У кінофільмах, у книгах показують, що головним в сім’ї є чоловік, проте насправді тут панує повний матріархат. Турки дуже цінують своїх дружин, дітей і взагалі з великою повагою ставляться до жінок. Я звикла бачили українську жінку, яка «тягне» на собі все: сім’ю, роботу й декілька підробітків, господарство. А тут чоловіків виховують так, що він має поважати жінку, забезпечувати родину, допомагати дружині в усьому. А от дівчаток виховують наче принцес. До речі, туркеня ніколи не вийде заміж за того, хто не зможе її забезпечити.
Тому тут часто можна побачити чоловіків старшого віку, які бавляться з маленькими дітьми. Ми, українки, самі винні у тому, що чоловіки нам не допомагають. Бо беремо на себе надто багато обов’язків. Натомість туркені добре знають собі ціну. Вони ніколи не будуть скандалити з чоловіком, навпаки – погоджуються з ним, ще й скажуть, що він має рацію. Проте все одно буде по-їхньому. У багатьох туркень є помічниці по дому, які прибирають в оселі навіть тоді, коли господиня ніде не працює. Ще одним стереотипом є те, що, виходячи заміж за мусульманина, потрібно приймати його віру. Насправді це роблять лише ті, хто цього хоче. Ми ж вирішили, що майбутнім дітям надамо право вибору релігії.
– Про смакоту, яку готують в Туреччині, ходять легенди. Розкажіть трішки про кухню цієї країни.
– Тут справжній культ їжі. Ціни низькі і доступні абсолютно усім! Двічі на тиждень я ходжу на місцеві базари купувати овочі, рибу, фрукти та інші продукти. Літр молока – 13 гривень, кілограм овочів – в межах 8 – 10 гривень, кілограм фруктів – до 20, кілограм риби – від 80. І це при тому, що мінімальна зарплата тут становить 8 – 10 тисяч гривень. Коли прилітаю в Україну, то завжди дивуюся: чому ж такі космічні ціни?! Тому болить моє серце за Україну, де люди ледве виживають, маючи мізерні зарплати і пенсії. Турки дуже чуйні і добрі, завжди усміхаються, готові допомогти. Тут загалом все зроблено для людей, для того, аби їм було комфортно жити. Я щиро сподіваюся, що настане день, і в моїй рідній Україні буде відповідний рівень життя мого прекрасного і дуже працьовитого народу.
– Як змінилося життя з появою коронавірусу?
– Влада Туреччини дуже відповідально ставиться до цього питання. Дбаючи про здоров’я громадян, були введені доволі жорсткі вимоги щодо пересування. Після першого локдауну весною ми трішки розслабилися. Ми забули правила соціальної поведінки в громадських місцях, і влада вчасно нагадала про це. Спершу носіння масок було обов’язковим лише в закритих приміщеннях, а нині абсолютно всюди поза межами дому. Штраф за неносіння маски – 900 лір, а це приблизно 120 доларів. З першого грудня уряд оголосив новий етап боротьби з захворюванням.
Відтепер в будні дні з 21 години до п’ятої ранку заборонено виходити з дому. З 21 години п’ятниці і до п’ятої ранку понеділка також заборонено залишати домівку. Кожен громадянин, резидент та турист зобов’язаний отримати на мобільний телефон особистий HES код. Без нього не можна зайти у громадський транспорт, державні організації, торговельні центри, авіатранспорт тощо. Відтак у тому разі, коли людина захворіє, завдяки коду легко можна буде відслідкувати, де була ця людина і з ким контактувала. Школярі та студенти – на дистанційній формі навчання. Під забороною – святкові заходи та скупчення людей вдома. І для турків це катастрофа, адже вони звикли традиційно збиратися родинами на сніданок чи вечерю. За порушення карантинних обмежень – штраф 3150 лір, тобто 405 доларів. Заклади харчування працюють лише на винос і доставляють їжу додому.
Також розпочалася безкоштовна вакцинація населення від коронавірусу, яка проходитиме в три етапи. Уряд вже закупив 50 мільйонів доз вакцини від Ковід-19. Турки дотримуються усіх обмежень, виконують рекомендації влади, адже розуміють, що все це робиться заради їхньої ж безпеки. З іншої сторони карантин у вихідні – це чудова можливість доробити певні справи, разом приготувати якусь смакоту, подивитися кінофільм тощо. Життя прекрасне, і потрібно цінувати кожну його мить, навіть якщо через Ковід-19 ми змушені багато часу проводити вдома.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
