Люди

Руками сканує людський організм і краще за апаратуру знаходить причини хвороб

Руками сканує людський організм і краще за апаратуру знаходить причини хвороб

– Усі наші недуги і збої в організмі – від хребта, адже хребет – це стержень людини, і від того, в якому він стані, залежить те, чи ковтатимемо ми щодня пігулки, чи будемо здорові, – розповідає цілитель із містечка Старокостянтинів Хмельницької області Михайло Прощук.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

– Хребет виконує функцію опори людського тіла, є вмістилищем спинного мозку, який забезпечує роботу всіх життєво важливих органів. Тож потрібно лікувати не саму хворобу, а першопричину її виникнення – тобто хребет. Ту ж фіброміому теж можна вилікувати народними методами, які ще в 1736 році відкрив простий масажист, а в 30-х роках минулого століття радянські вчені написали і захистили на цю тему ряд дисертацій.

– Як давно займаюся діагностикою і лікуванням людей? – перепитує цілитель. – Я не лікую, а просто з  іменем Господа на устах допомагаю стражденним, адже кожен із нас повинен виконати свою місію на землі. У своїй практиці я ніколи не відкидаю методів традиційної медицини. Якщо бачу, що з хворобою не впораюся, кажу це відверто.  Для того, щоб побачити, які в людини є недуги, мені потрібно вкласти силу, віру, енергію. В кожної людини є сім енергетичних центрів, кожен із яких відповідає за певні відчуття. Перший – за духовність, другий – за свідомість, третій – за емоції, четвертий – за любов, п’ятий – за ненависть, шостий – за сексуальність і сьомий – за підживлення енергетики. На квантовому рівні  я налаштовуюся на ці енергетичні центри пацієнта і відчуваю все те, що він переживає, бачу всі органи, всі захворювання. Дехто вважає це містикою, але ніякої містики тут немає. Є лише вміння управляти власними енергетичними полями, глибше пізнати свідомість і можливосі організму.

«Те, чим я володію, – дар від Бога»

Про те, що мені надано цей дар, я вперше дізнався у десять років. Якось уночі, вже під ранок, відчув, що задихаюся. Спочатку злякався, але потім пригадав покійну бабусю, яка радила у важкі хвилини хреститися і говорити «Отче наш». Та  щойно я проказав «Во ім’я Отця і Сина...», як мені перехопило дихання, через мить відпустило, а тоді переді мною з’явилося біле світло.

Потім чийсь голос продовжив: «...і Святого Духа. Амінь». А далі: «Пам’ятай, Мишко, що є Бог і є Дух Святий». У паніці зірвавшись з ліжка, я побіг до мами і розповів їй про свою пригоду. Мама обняла мене і заспокоїла: «Мабуть, усе  це тобі, синку, наснилося». Та я чомусь був упевнений, що це не сон, що це знову повториться. Наступної ночі я розмовляв зі своєю ровесницею. Причому, розмова ця відбувалася не подумки, а насправді.

Навіть мама чула голоси і вранці запитала: «З ким це ти розмовляв?» Після завершення розмови знову з’явилося сліпуче срібне сяйво, якого я ніколи не бачив у природі. Ті дивні зустрічі повторювалися. Під час однієї з розмов мені сказали: «Через три роки ти втратиш найдорожчу людину». І, справді, через три роки померла мати. Прийшла натомлена з роботи і лягла відпочити. Я був у сусідній кімнаті, а молодша сестра бігала з однолітками на вулиці.

Раптом я почув дивний звук, подібний до пострілу. Прибіг до мами, а вона нежива. Після того в мене все й почалося: подивившись на людину, бачу, що з нею буде погано. Вже й сам себе почав боятися. Виходить так: що подумаю – те й відбувається, – згадує мій співрозмовник.

Після закінчення школи Михайла забрали на військову службу, під час якої їхній спецпідрозділ «Альфа» сім разів посилали в Афганістан. Під час одного з таких рейдів юнак у черговий раз був поранений у голову. У військовому госпіталі, виймаючи з його черепа осколок, хірург сказав: «Дякуй Богу, хлопче. Ти народився в сорочці. Ще б кілька міліметрів, і тебе не було б».

А врятувала юнака солдатська каска, в якій наполовину застрягнув осколок. Повернувшись із Афгану, він екстерном закінчив військове училище і ще якийсь час продовжував служити в армії за контрактом прапорщиком. Після демобілізації Михайло вступив у Казанський медичний університет на спеціальність «воєнно-польовий лікар». Після закінчення вишу кілька років жив і працював у Росії. 2002 року Михайло Прощук повернувся додому, на Хмельниччину, заочно закінчив інститут соціальних технологій Міжнародного університету розвитку людини і трохи працював в обласній лікарні.

Потім майже три роки займався лікарською практикою у чеському місті Всетін. Міг би там і залишитися, якби не ностальгія. Тож знову повернувся на Батьківщину, познайомився з нинішньою своєю дружиною Валентиною. Вони купили в Старокостянтинові пів будинку і стали допомагати людям.

При лікуванні Михайло Прощук застосовує різноманітні методи: біоенергетику, голковколювання, вакуумну терапію, банки, магніт, лазер, масажі, народні засоби, фітотерапію, молитву тощо. Частину цих процедур виконує пані Валентина, яка, будучи медсестрою за фахом, багато чого навчилася від чоловіка.

«Якщо б люди володіли своїм біополем, не було б війн»

За десять днів перебування у Прощуків мені довелося вислухати чимало різних історій хвороб і зцілення. Найбільше запам’ятався випадок із 21-річною Іриною з Шепетівки.

Як розповіла її мама Ольга, дівчинка народилася дуже кволою, і батькам довелося витрати чимало часу і коштів, возячи її по різних лікарнях і знахарях. Це трохи допомогло, й Іра зуміла закінчити училище й стати медсестрою. Та згодом дівчина почала катастрофічно втрачати вагу.

Що тільки не робили батьки, куди тільки не зверталися, ніщо не допомогло. До Михайла Прощука Ірину привезли з вагою 31 кілограм. А вже через місяць після кількох відвідин цілителя, дівчина набрала вагу до 39 кілограмів. Серед пацієнтів було досить багато і таких, яким «пороблено». Одна  із них  – Тамара Прокопчук разом із 16-річною дочкою Вікою приїхали з Рівного. Жінка все життя пропрацювала зв’язківцем у військовій частині. Із собою вона привезла купу одягу, який, як розповіла, їй презентувала приятелька. І тепер, мовляв, її переслідують різні хвороби, дочка стала неслухняною і непокірною, з роботи звільнили і т. д. Після пів годинного емоційного переліку всіх нещасть відвідувачка попросила цілителя пропрацювати не лише  з нею й дочкою, а й з… подарованим одягом.

Посміхнувшись, Михайло Степанович трішки почаклував над жінкою, а потім наказав їй кілька разів зігнутися й розігнутися. Тамара виконала ці вправи і радо повідомила, що їй стало значно краще, перестало шуміти в голові і не болить спина і в грудях.

 – На жаль, серед нас немало людей, які носять у своєму серці зло на інших, спрямовують хвороби, які навіть закінчуються смертю. При цьому вони забувають, що в майбутньому це може обернутися не лише проти них самих, а й проти їхніх дітей та внуків.  Якщо б усі люди володіли своїм біополем, своєю енергетикою і працювали на чакрі «ана-хата», яка дає любов, випромінює доброту, ніжність, тоді у нас не було б війн, ворожнечі, вбивств, всі любили та поважали одне одного і не стикалися з такими проблемами, які тривожать людство щодня.

До речі, хоч я й глибоко віруюча людина, я мало вірю  в обряд «вигнання біса» у храмі, де є кілька сотень як хворих, так і здорових людей. Серед них є такі, що поглинають негативну енергію лише частково, а інші – повністю, як губка. Тому подібний ритуал у сотню разів ефективніший наодинці з хворим. Аби менше піддаватися негативному впливу, треба більше посміхатися, особливо до тих, хто намагається вас образити, облаяти чи принизити.

І тоді вам не будуть страшні не тільки кривдники, а й так звані енергетичні вампіри. А найбільший захист – це віра в Бога, добро, взаємна повага і взаємне розуміння. Хоча б раз на тиждень треба піти в церкву, стати прямо під куполом і щиро від душі помолитися, – радить цілитель.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: хмельницький, Здоров'я
В тему

Останні матеріали