Люди

За порятунок із трясовини віддячила богу... цукерками

За порятунок із трясовини віддячила богу... цукерками

Жінка, яка дивом виборсалася із небезпечної ситуації, стримала обіцянку, дану Богові.

Наш інтернат розташований на околиці міста, тож гості зазвичай приїжджають навідати дітей перед святами, або ж, як це заведено у наших чиновників, перед виборами.

Буквально через два-три дні після таких візитів у місцевих газетах з’являються яскраві фотографії, на яких видно, як усміхнені чиновники дають дітям подарунки і як вони, оті товстосуми, дбають про щасливе дитинство тих, хто здебільшого не має батьків або ж має таких, які ведуть далеко не гідний спосіб життя.

Тож поява у нас жіночки середнього віку, яку привезло таксі і водій якого вийняв вісім коробок із «Пташиним молоком», нас відверто здивувала. Бо ж одягнена гостя була, м’яко кажучи, дуже скромно. За тим одягом відразу було видно, що жінка – жителька сільської місцевості. «Ой, дивися, вона ж у калошах, – приснула сміхом Лада, наша юна медсестра, яка лише цього року закінчила медучилище і прийшла до нас на роботу. – Мабуть, з тих глухих сіл, де іншого взуття і не знають…»

Наче відчувши, що говорять про неї, жіночка, розрахувавшись із таксистом, попрямувала до нас.

«Добрий день, дівчатка! – привіталася вона і привітно усміхнулася: – Чи не підкажете, де шукати директорку?»

«Вона поїхала в облвно, – відповіла я. – Якщо у вас щось термінове, то я зателефоную і повідомлю, що ви приїхали...»

Візитерка радо погодилася на пропозицію, однак Марія Тимофіївна слухавки не підняла. Тож гостя присіла на лавочку неподалік коробок із цукерками. «А ви теж тут робите? – запитала вона. – Так?» – «Так, – відповіла я, відчуваючи симпатію до цієї жінки. – Я вихователь. А ви, мабуть, у гості до когось приїхали? То, можливо, скажіть прізвище дитини, а я пошукаю її…» – «Та ні, – жіночка знову усміхнулася, і я зауважила, що її посмішка була такою щирою, світлою, наче в дитини. – Я взагалі тут вперше в житті. І нікого тут не знаю. Просто… пообіцяла Богу, що усі гроші віддам на дітей, то й купила ось цукерки для них…»

«Вона наче несповна розуму, – пронеслося в моїй голові. – Чи що з нею… Про яку обіцянку Богу вона торочить?» – «Та ви не думайте, що я з глузду з’їхала, – наче прочитавши мої думки, знову усміхнулася жінка. – Просто… я вам розповім, що зі мною трапилося вчора, і ви самі все зрозумієте…

Я живу в одному із сіл, що межують із Білоруссю. Там такі ліси непрохідні, що є й місця, де ще не було людської ноги. І трясовини такі, що тільки бовкнеш – і крикнути не встигнеш. Кажуть, що в роки Великої Вітчизняної війни німці на узліссі піймали дівчину. Наказали вести їх до села, і вона повела. Щоправда, у зовсім протилежну сторону. Туди, де непрохідні мочарі, болота і трясовини. І завела у таку даль, що дороги далі не було, – німці і так ледве рухалися мочарами, а декого вже й витягували з трясовини. Зрозумівши, що далі шляху немає, дівчина зняла із себе хустку, прив’язала її до гілочки чагарнику і пішла болотом. Та буквально за кілька кроків вона вступила в трясовину – і на очах німців зникла. Вони тоді зрозуміли, куди дівчина їх завела, однак вибратися звідти вже не змогли.

У нас і нині такі болота, що інколи в них і пропасти можна. Таке лихо ледве не трапилося вчора зі мною. Я пішла по журавлину, і ледве не засмоктала мене трясовина. Як же я перелякалася! Почала кричати, кликати на допомогу, та раптом зрозуміла, що це марна справа. Бо ж місцевість глуха, і через ті мочарі туди й по ягоди не кожен піде. «Господи, – кричу, – допоможи мені! Ти сам знаєш, що після смерті Тараса я сама з двома дітьми ледве раду даю. А коли й мене не стане, то мої донечки круглими сиротами залишаться. Врятуй мене, Господи, а я усі гроші, які вторгую за журавлину, віддам на дітей в інтернат…»

Жінка на мить замовкла. Було видно, що подію вчорашнього дня вона переживає і нині. «І раптом чую, що під ногами з’явилося щось тверде, – продовжила вона. – Отак я і вибралася… Вхопила корзини – і мерщій додому. Впала перед образами на коліна і ніяк не надякуюся Богові за порятунок. У мене чоловік три роки тому помер від раку, а ми з ним сироти, то я добре знаю, як рости без батька-матері. То й дякую Богу, що моїх діток сиротами не залишив. А нині вдосвіта приїхала на ринок продати журавлину. І так Бог дав, що розібрали її, на диво, дуже швидко… Ну, то я на ринку відразу і купила цукерки для дітей – і приїхала сюди. Обіцянки потрібно виконувати…»

Я дивилася на її натомлені важкою роботою руки і думала про те, як часто ми, просячи в Бога допомоги й обіцяючи змінитися або ж зробити щось, дуже швидко забуваємо про це. Приміром, коли моя старша донька потрапила під колеса авто, я проводила в реанімації дні і ночі та просила в Бога, аби врятував її. Навіть обіцяла кинути курити. І тримала свою обіцянку декілька місяців, а тоді рука знову потягнулася по цигарку. А ця сільська жінка, яка на хліб та до хліба змушена заробляти такою нелегкою працею, не подивилася на те, що оті кілька сотень гривень могла витратити на своїх дітей, – вона пообіцяла потратити їх на вихованців інтернату і – як тільки отримала гроші – відразу повезла дітям солодощі.

«Знаєте, я, мабуть, піду, бо ж мені ще до райцентру добиратися три години, а звідти – до села, – мовила раптом незнайомка. – То ви вже віддасте цукерки дітям, добре?» – «Зачекайте, – похопилась я. – Скажіть хоч ваше ім’я, прізвище та з якого ви села. Наша директор вам обов’язково зателефонує…» – «А навіщо? – вона знову усміхнулася і пильно подивилася мені в очі: – Я не для слави це зробила… Просто дала обіцянку і виконала її… Ну, бувайте здорові, і нехай вас Господь береже…»

Вона пішла, а я, дивлячись їй услід, подумала, що було б чудово, якби і наші чиновники так само непомітно і тихо творили добро. Без помпезності, без почту журналістів і похвальних од їхній доброті на шпальтах газет… І від щирого серця…

БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Ксенія ФІРКОВСЬКА

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: релігія
В тему

Останні матеріали