У рідному селі про 15-річного Віталія Данила жартують: він встигає те, на що дорослі часом не наважуються роками.
Адже хлопець створив народний аматорський колектив «Жуківські бабусі», збирає та зберігає старовинні речі, записує народні пісні. Це його спосіб тримати живою пам’ять про прабабусю Ганну, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Я змалку любив оті теплі, душевні вечори, коли прабабуся співала. А ідея створити колектив «клацнула» після знайомства з творчістю «Бовсунівських бабусь» із Київщини. Бо ж і в нас є кому співати! – розповідає хлопець із с. Жуків Івано-Франківщини. – За родинним столом ми поговорили – і зрозуміли: першою може бути сестра прабабусі. Вона погодилася, привела ще й свою подругу. Так і почали.
У вересні 2023 року в колективі були дві жінки – обом по 85. Тепер «бабусь» п’ятеро. Наймолодшій – 69, найстаршій – 87. У репертуарі понад 100 пісень: від колядок і щедрівок – до гаївок і весільних.
– Наша ініціатива не усім сподобалася: мовляв, війна – а ви співаєте. Та ми намагалися співати так, щоб це звучало не як розвага, а як опора в цей важкий час, – каже Віталій.
Колектив долучається до благодійних онлайн-виступів, збирають донати для військових. 2024-го «бабусі» здобули перше місце на конкурсі-фестивалі «Україна єднає світ».
– Я дуже задоволена, що мене запросили співати. Я не можу відмовити цій дитині. Коли він дзвонить – я збираюся і йду, хоч і на милицях, – каже 69-річна Ольга Войтович. – Щоб на сцені мені було легше, виступи продумують так, аби я могла пройти без палиць хоча б ті кілька кроків – красиво, рівно, на показ.
– Я живу сама. То як не сплю – співаю. І вдень, і вночі. Колись я 30 років співала в церковному хорі. А тепер – тут, – розповідає Марія Романчук, найстарша учасниця.
Окрема частина життя Віталія – музей «Наш край, як рай», облаштований у хаті прабабусі Ганни. Спершу хлопець просто розкладав родинні рушники, подушки, сорочки – і побачив, як це красиво. Тому почав збирати речі по селах: щось купував, щось знаходив чи отримував у дар. Спочатку не розповідав, що то для музею. Просто рятував те, що могли викинути. Тепер у колекції понад 300 експонатів: скрині, килими, верстати, прядки, рушники, запаски, одяг, є навіть 150-річна сорочка.
– Я роблю манекени з пластикових пляшок. Їх одягаю в покутські костюми: з намистами, герданами, крайками, припинками, – пояснює Віталій. – А піч у хаті – справжня і діюча. На Святвечір печу там хліб і калачі, як колись робила прабабуся.
Віталій веде в соцмережах сторінки колективу, організовує пошиття сценічного одягу, збирає гроші. Він уже хоче навчитися ткацтва, щоб відроджувати запаски та орнаменти і впроваджувати їх у сучасну моду. Та головне – щоб народна пам’ять не помирала з тими, хто її носить.
Анна Бойко
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
