«Після Перемоги хотів би пройти з бригадою парадним маршем від Харкова до Чугуєва», – Герой України
«Онукам про цю війну розкажу так: «Це була боротьба вільного народу України за власну свободу та проти російського нацизму», – говорить Герой України, командир 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Павло Федосенко.
Його бригада разом з іншими підрозділами утримувала оборону Харкова, а зараз бере участь у контрнаступі, відтісняючи ворога до межі Харківської області.
– Перших три дні ми вели бої на напрямку від адміністративного кордону Харківської та Сумської областей до адміністративного кордону Харківської та Луганської областей. Це була смуга відповідальності нашої бригади, – згадує комбриг. – Після цього надійшла команда зайняти оборону по периметру Харкова. Вночі підрозділи перегрупувалися, а вже зранку зайняли оборону вздовж кільцевої дороги. На той момент у місті точилися вуличні бої. За Харків билися усі: і військові, і цивільні. Підрозділи ЗСУ, Нацгвардія, поліція, просто добровольці. Ворога колошматили буквально на кожній вулиці. Надзвичайно важливо було перехопити ініціативу в перші 10 днів, що ми і зробили. Вибили росіян з міста, нормально закріпилися і все – вони втратили момент раптовості й зрозуміли, що більше до міста їм не пробитися.
Павло Федосенко упевнений: саме у той момент усі вперше відчули, що не така страшна та російська армія, як здавалося. І хоча ворога, звісно, недооцінювати не можна, але бити його можна і потрібно.
– росіяни – це армія варварів та мародерів, – говорить комбриг. – Коли ми вибивали росіян з Циркунів, наприклад, вони там кидали своїх поранених, особовий склад, натомість, на техніку вантажили пральні машини тощо і тікали з цим награбованим барахлом у бік росії.
За словами комбрига, армія рф воює максимальною кількістю танків, артилерії, перевищуючи наші спроможності в десятки разів.
– Від самого початку вони використовували все: і авіацію, і вертольоти, і танки, і «Буратіно», як його називають, і артилерію усіх видів. Але ми вистояли. Навчилися захищатися від будь-яких ударів. Зараз максимально використовуються усі види боїв – маневрена оборона, наступальні дії, рейдові дії. І для їх ефективного проведення необхідно якомога більше зброї. Ми успішно й професійно користуємося протитанковими засобами NLAW та Javelin, ПЗРК Stinger та Piorun, наданими нам міжнародними союзниками. Але всього треба більше. Ця зброя має бути у всіх підрозділах у максимальній кількості. Крім того, нам потрібні танки та артилерія великої дальності ураження. І чим більше боєприпасів, тим краще, – наголошує командир.
Після Перемоги, зізнається Павло Федосенко, він хотів би пройти з бригадою парадним маршем від Харкова до Чугуєва.
– Зайти до бригади, до свого дому. Покласти квіти на могили хлопців, які загинули. Хотів би вклонитися усім матерям, подякувати за те, що виховали синів і доньок, які, не задумуючись, йшли у бій, захищали Батьківщину. Це найголовніше. А потім можна відбудовувати і вдосконалювати нашу країну. Україна має бути вільною. Наші діти, онуки мають жити у незалежній державі – за це ми і б’ємося, заради цього мої хлопці поклали свої життя, – говорить він.
Є у комбрига і маленька особиста мрія. На перший погляд, дуже проста, але водночас така складна для утілення під час війни.
– Я хочу нарешті розпакувати палатку і човен, які мені подарували на День народження два роки тому. Взяти вудки. І разом з синами й донькою, яких не бачив вже півроку, поїхати відпочити туди, де мене ніхто не знайде. Вимкнути телефон, розпалити багаття, зварити юшку і просто відпочити з родиною, – посміхається командир.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
