3 Вересня 2021
Новини

І хворих від раку рятував, і українські книги друкував: життєвий шлях Дмитра Головенка

І хворих від раку рятував, і українські книги друкував: життєвий шлях Дмитра Головенка

На Волині Дмитра Головенка знають як багаторічного очільника обласної друкарні та книговидавця. Він – направду унікальна людина, за його плечима – навчання на фізико-математичному факультеті, робота в університеті та планетарії і навіть в онкодиспансері. І при цьому всьому Дмитро Адамович ще й володіє мистецтвом пера. Не притупив його запалу навіть пенсійний вік – енергії і цілеспрямованості цього 66-річного чоловіка позаздрить навіть молодь.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".

– Дмитро Адамовичу, розкажіть про ваше дитинство і перше знайомство з книгою...

– Я виріс у селі П’яннє на Рівненщині. Книгу любив з дитинства, читав, навіть коли пас корову. Читання було чи не єдиною моєю розвагою. Потім мені легко почало даватися римування. Коли підписував однокласникам листівки, у мене обов’язково виходив вірш. Потім моє твориво було у стінгазетах, у районці. Але тоді я думав, що писати вірші – то справа для душі, але ніяк не заробіток. Бо ж від вірша хліба не з’їси. Знаєте, сім’я моя в селі вважалася багатою. Дід був царським офіцером, тато – хорошим математиком, мав агрономічну, педагогічну і комерційну  освіти. І знаєте, як у нас пройшло «розкуркулення» і нас не вивезли? У мого тата була дуже хороша комунікація з народом. У нас за Польщі був свій магазин, і всі люди брали на «вексель». І коли совєти прийшли в 1939 році, то мій тато вибачив людям усі борги. І на зборах всі сказали, що він хороший чоловік і вивозити його не потрібно. І так тата не відправили на Сибір. Правда, наш магазин став державним і все, що там було, – теж.

– Згадаймо студентські роки, чим вони вам найбільше запам’яталися? 

– Я вступив до фізико-математичного факультету у наш ВДУ імені Лесі Українки. Уже після першого курсу став відмінником. По закінченні вишу я залишився на кафедрі землезнавства, викладав астрономію, у планетарії читав лекції з астрономії, фізики й математики. Крім того, мав репетиторство – досить хороший на той час «бізнес», бо мінімальну зарплату міг заробити за день, маючи п’ятьох-сімох учнів. А зазвичай я мав їх із 10 за день. Моя негласна реклама була в тому, що абсолютно всі мої підопічні вступали в навчальні заклади. І вже за перше літо своєї такої праці я спромігся купити собі «Запорожця».

– Знаю, свого часу працювали навіть в онкодиспансері?

– Так. Коли я одружився, а дружина моя була математиком і теж викладала, зрозумів, що два викладачі в сім’ї, то, може, і добре, але бідно. Я зі своїм однокурсником організували кооператив у Торчині з виготовлення виробів із пластмаси. Я займався там менеджментом. Паралельно почав шукати ще місце працевлаштування і дізнався, що в наш обласний онкодиспансер потрібен фізик-радіолог. Я поїхав у Харків здобувати медичну спеціалізацію – і так став фізиком-радіологом. В онкодиспансері я пропрацював 13 років. Самотужки розробив програму підготовки хворого до опромінення, бо до того все рахували вручну. На той час по своїй кооперативній справі я вже займався експортом. Якось втрапив у аварію і перестав займатися цим бізнесом.

– Саме тоді доля і звела вас вперше з друкарством?

– Так. Мені запропонували роботу у християнській друкарні баптистів. Я погодився, бо подумав:  якщо я фізик, то зможу розібратися в усьому, що завгодно. Я пішов туди головним інженером і паралельно вступив в Академію друкарства у Львові. Тобто я і працював, і навчався одночасно. Чесно кажучи, мені було приємне те середовище, бо кожен робочий день там починався з молитви і читання Біблії. Завдяки цьому став добре розумітися у Божому слові. І я там працював, поки мене не запросили в обласну друкарню. У християнській друкарні мені було настільки добре працювати, що у Волинську обласну друкарню йшов із великим скрипом. Тоді помер її директор, і треба було когось призначити. Я вам скажу, що дуже втратив у зарплаті. Але мав мету! У той час обласна друкарня мала непривабливий вигляд, там ще стояли станки, які відливали букви, тобто набір був ручний. Ми перейшли на комп’ютери, купили нові машини. При мені придбали машину, що друкувала газети в кольорі.

– У друкарні почали вперше видавати книги?

– Коли я прийшов у друкарню, вона ще книг не видавала. Першою стала книга Віктора Лазарука «Світязь». Також ми єдині в Україні видали так звану українську Біблію «Мага Віру» – фундаментальну працю українського філософа та історика Лева Силенка – лідера Руху за утвердження серед українців рідної української національної віри. Ми  віддрукували їхню Біблію на 1470 сторінках, видали 1300 примірників.

І згодом ми посіли третє місце в Україні за виданням книг – поступилися лише Києву і Харкову. Я здобув звання заслуженого працівника культури. А зараз обласна друкарня, мабуть, на 21 місці. Але є надія, що завдяки нинішньому власнику друкарні Тарасу Хотимчуку і його батькові – відомому письменнику і журналісту Євгену Хотимчуку – підніметься роль книги і друк книг. Бо взагалі в Україні було понад 30 друкарень, і майже всі вони знищені. Все обладнання здали на брухт, і на тому закінчено.

– Чому ви залишили цю роботу?

– Ми видавали не будь-яку літературу, а лише патріотичну та історичну. А коли до влади прийшов Янукович, це стало неможливим. Мені сказали, або я буду робити так, як мені накажуть, або до побачення. Вони хотіли знищити друкарню. Я сказав їм до побачення. Тим більше, я вже був пенсіонером. Коли майже змирився з тим, що сидіти мені на пенсії, мене на роботу покликав Владика Михаїл – очолити видавництво УПЦ КП. Я погодився. Ми видаємо християнську  літературу,  і все, що пишуть волиняни. Остання книга про те, що Володимир Святитель народився на Волині. Ми в своєму магазині від друкарні зробили так: якщо людина не має за що купити книгу, то може її просто взяти, як у бібліотеці. Це на проспекті Волі, 2. Видавництво «Ключі».

– Волинь – область, де люблять читати книги?

– За статистикою, Волинь – одна з областей, де найбільше читають. Взагалі в Україні щодня читають усього 8% населення, ще 35% тих, які це роблять, але періодично. Але читання – це як вправи для мозку, якщо мозок не працюватиме кожен день, то просто атрофується. А загалом, хочу всім побажати читати більше й частіше. Виділіть на книгу хоча б пів години на день – і ви станете і розумнішими, і щасливішими.

Розмовляла Ірина Бура

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему

Останні матеріали