Щороку в Україні помирають більш як пів мільйона людей. Якщо на захоронення кожного з цих небіжчиків відвести всього три квадратні метри землі, то всі ці захоронення займають величезну площу. А порахуйте за десять років. А за 50-т.
Як результат кладовища в Україні розростаються з такою швидкістю, що на старих цвинтарях небіжчиків хоронять у «два поверхи». А в багатьох містах і селах на нові захоронення просто не вистачає землі!
Що ж робити?..
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Чи забороняє православна церква спалювати тіла небіжчиків
У католиків проблема з похованнями стоїть не так гостро, як у православних та греко-католиків. Адже впродовж віків там спалювали тіла покійників і в землю опускали тільки маленьку урну з прахом. Такий ритуал дозволяє не лише заощаджувати місце на цвинтарі, а й унеможливлює потрапляння до ґрунту й води хвороботворних бактерій, які століттями несуть смертельну загрозу людству (взяти хоча б сибірську виразку).
Але чому ж поховання небіжчика шляхом кремації в Україні застосовується вкрай рідко? Головна причина – багатовікова традиція захоронення тіла в труні, а також релігійні аспекти. Тож як ставиться Православна церква до кремації та що про такий вид поховання кажуть богослужбові книги?
– Що стосується релігійного виміру і прийнятності кремації для українців, Православна церква спалення покійників не забороняє категорично, проте закликає до традиційного для православ’я поховання – піддавати тіло землі, – розповідає кандидат наук, викладач Львівської православної богословської академії ПЦУ протоієрей Іван Голуб.
Для пояснення такої позиції Церкви кандидат богословських наук наводить цитати з Книги Буття. Зокрема, цитату, де Господь чітко говорить Адаму після гріхопадіння: «У поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3,19). Тобто чітко простежується, що вжите слово «порох», а не «попіл». І ці два слова також розрізняються в єврейському оригіналі книги Буття.
– Важливо й відзначити такі символічні моменти у православному віровченні, як зерно, яке порівнюють із небіжчиком. Зерно вкидають у землю, воно помирає і дає плід, так і тіло людини ховається в землю, аби воскреснути в житті вічному, – продовжує прот. Іван Голуб. – У книзі пророка Ісаї йдеться, що «земля вивергне мерців» (Іс. 26,19). Простежуємо й інший символ: процес, коли тіло людини відправляють у вогонь. Про це в Євангелії сказано: тих, хто чинить беззаконня, «вкинуть у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 13,42).
Ці символи, однак, у жодному випадку не свідчать про те, що у випадку традиційного поховання людина вже потрапляє в Рай, а у випадку кремації – в пекло, наголошує священнослужитель. Адже Господь за ділами дає нагороду, а не за способом поховання.
Чи воскресне той, чиє тіло у вогні перетворилося на прах
Для православних важливим є шанобливе ставлення до тіла, продовжує о. Іван Голуб:
– У багатьох релігіях тіло – це в’язниця, якої треба якнайшвидше позбутися. Але для християн тіло людини – це храм душі, який буде відновлений при воскресінні. Ми віримо, що воскресіння мертвих відбудеться за образом Воскресіння Христа Спасителя, тобто не лише душею, але й тілом. Ось чому кремація є поза православною традицією.
Проте навіть якщо так стається, що небіжчика піддали кремації, він усе одно не втрачає шансу на життя вічне, додає священнослужитель:
– Господь, Який є всемогутнім і з нічого створив світ, так само може й воскресити будь-яку людину. Звичайно ж, говорячи богословською термінологією, для Бога немає жодних проблем воскресити в потрібний час і кремованих, і тих, хто колись потонув, і навіть тих, кого з’їли хижі звірі. Проте і богослужбова, і народна традиція вбачають під собою саме поховання у землю.
До речі, відомий богослов Олексій Ілліч Осипов стверджує: «З точки зору православного віровчення, не має ніякого значення, чи була людина віддана землі або її кремували. Традиційний спосіб поховання має значення лише в плані благочестивої традиції, оскільки пов’язаний з певними церковними діями і глибшим сприйняттям людського тіла. Одна справа – урна, а інша – це покійник, якого ми опускаємо в землю, в цю річку забуття земного. Ми ніби зберігаємо цю людину, не спотворюючи її тіла. Тут наявні деякі моменти, які, безсумнівно, більш правильні порівняно з кремацією, але вони не стосуються суті віри».
Кремація допускається, але є одне «але»
Отже, напрошується висновок: попри те, що де-юре кремація не є офіційно забороненою в Православній церкві, де-факто у православ’ї вона є швидше винятком, ніж правилом.
– Між іншим, за кордоном православних хоронять шляхом спалення та поміщення праху в урну і це не розцінюється як якесь лихо, – додає о. Іван Голуб.
Такі випадки є доволі поширеними, скажімо, в Японії чи Італії: тобто в тих країнах, де традиційне поховання неможливе з причин територіального обмеження, або там, де кремація передбачена на законодавчому рівні. Православна церква допускає такі варіанти. Єдина умова – прах померлого повинен бути захороненим на цвинтарі.
– А якщо казати про моє особисте ставлення, то, – підсумовує священнослужитель, – важливіше не те, як тебе похоронять, а те, що буде із твоєю душею. Тож саме про душу, як і про тіло, потрібно подумати ще за життя…
Ну, а я зі свого боку додам: брак місця на кладовищах – проблема багатьох країн. І навіть тих, де небіжчиків спалюють та урни з їхнім прахом закопують у землю. Так-от, усе більшої популярності набувають у світі альтернативні кладовища: замість надгробків на могилі висаджують деревце, але не просто висаджують! Частину праху небіжчика розмішують із ґрунтом – і померлий фактично відроджується у дереві. Таким чином тисячі гектарів із хрестами перетворюються на сади чи парки, в яких кожне дерево має свою табличку з іменем людини. Тож фактично небіжчик відходить у Вічність, втім залишає по собі нове життя тут, на Землі.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
