7 Серпня 2019
Новини

Син був ще живий, а батьки вже наготували йому одяг «на смерть»

Син був ще живий, а батьки вже наготували йому одяг «на смерть»

Живи позитивно!

Чи можна покохати людину, якої не бачиш? Виявляється, можна. Віктор Буткевич із с. Берестя  Рівненської області закохався не з першого погляду, а з першого слуху, як тільки почув голос дівчини.

Ще звечора Вітя бачив, як усі люди. А на ранок – суцільна темрява в очах. За одну ніч хлопець втратив зір (настала атрофія зорового нерва), висока температура мучила тіло. Йому тоді було всього 22 роки. Це був 1993-ій. Чекав допомоги від медицини – не дочекався. З розвалом Союзу – все пішло шкереберть.

Батьки повезли сина в лікарню та лікарі, поставивши неправильний діагноз, сказали, що Вітя скоро помре. Йому лишалося жити якісь три місяці. Мама з татом готувалися до похорону сина. Вітя приїхав додому – а в шафі лежить одяг, приготовлений йому «на смерть». Хлопець, звичайно, не повірив, що помре. Він не здавався. Сам собі хотів доказати, що він не буде собі і комусь тягарем. Бувало, взявши голку і нитку в руки, 40 разів (!) тицяв ниткою у вушко голки. І все-таки попав! Віктор зрозумів, що він може дати собі раду.

У Віті Буткевича розпочалося нове життя. В минулому залишились друзі по чарці і цигарці. Він переосмислив своє життя, вчився ходити навпомацки, обслуговувати себе і пристосовуватися до життя.

«Я щасливий, що незрячий, бо не знаю, де б я був, коли б не втратив зору»

Сліпота обмежила Віктора Володимировича в роботі. Часу у нього стало вдосталь, щоб чимось зайнятися цікавим і корисним: вчитися грати на гітарі, складати вірші і музику до своїх пісень. А що мав гарний голос – став виконувати пісні.

– У моєму домі був старенький поламаний радіоприймач, який можна було налаштувати лише на одну хвилю. Я обрав християнську, – ділиться розповіддю Віктор Буткевич. – Тоді я став ближче і краще пізнавати Бога. Зрозумів: сліпота – це мій ковчег спасіння. Певне, у Бога є Свій план щодо мого життя.

Хлопець втратив всяку надію на лікарів і став більше надіятися на Господа. По радіо чув, що можна служити Богу, будучи незрячим. «Боже, використай мої можливості», – молився Віктор. Пізнавши глибше Бога, хлопець прийняв хрещення. Закінчив Львівський теологічний інститут. Згодом поїхав в село Нові Обиходи вчитися в медико-місійну школу для людей із обмеженими можливостями. Але там не вистачило таких людей, як він, щоб наповнити групу, – то добрали повноцінних людей, серед яких була киянка Ліля.

– У перший же день навчання у Лілі був день народження. Це було 10 вересня, – згадує Віктор Буткевич. – А через шість років у той же день 2013 року відбулося весілля – Ліля і Віктор одружилися. З тих пір і до сьогодні скрізь разом. Мама Лілі відмовляла дівчину від такого рішучого вибору, на що дівчина відповіла: «Це послана Богом моя доля…» і згодом змирилась. Вітя настільки полюбив Лілю, що, будучи незрячим, їхав поїздом у Київ 7 годин туди і 7 годин назад, щоб побачити душею (не очима) свою кохану. А «побачення» тривало всього три години – і знову додому. Хлопець покладав усю надію на Бога у виборі дружини і в подальшому житті.

– Я став духовно зрячим, бо побачив Бога, а коли був зрячим – то не знав Господа і жив світським життям. Тепер я щасливий, – розповідає Буткевич Віктор.

Їхнє весілля відбулося в колі друзів: гітара, гармошка і весільна подорож Дніпром на теплоході. Ліля залишила столичне життя (де працювала бухгалтером в одній із фірм), і разом із чоловіком стали працювати для Бога і людей.

Вони вивчились на професійних масажистів і пропагують людям здоровий спосіб життя: правильне харчування, лікувальний масаж, лікувальну фізкультуру, скандинавську ходьбу. Читають лекції про здоров’я і розказують людям про Бога, без Якого ми не можемо нічого робити, про Його безмежну любов. Адже Слово Боже теж говорить, щоб ми були здорові і жили згідно з волею Божою. Тому Ліля і Віктор трудяться таким чином на Божій ниві.

Буткевичі ходять в гори, лазять по скелях, живуть у палатках, їздять верхи на конях – ведуть активне життя. Поки є бажання і сили – подружжя трудиться. Працювали у Луцьку, Львові, Червонограді, Слов’янську, волинському селищі Маневичах.

Ліля розповідає про досвіди, які з допомогою Бога творять чудеса. «В одного начальника СБУ була хвороба Бехтерєва – він перестав рухатися, бо хребет «скувало». Цей чоловік випивав щодня по два літри кока-коли, їв багато жирної м’ясної їжі – що й стало причиною хвороби. Надії на одужання не було ніякої. А коли Буткевич розповів про правильне харчування, фізичні вправи, а ще дав зрозуміти, що у всьому цьому йому допоміг Господь – чоловік видужав, навіть став пробігати щодня по 60 метрів».

Друзі Віктора, а також його сестра, брат і племінниця, бачачи Боже благословення у його житті і праці, теж вручили своє життя Господу. Навіть теща Ольга Віталівна почала читати Біблію.

«Я молилась, щоб Бог дав мені такого чоловіка, який любив би більше Його, аніж мене, – каже Ліля. – І Бог виконав моє прохання. Я щаслива, бо коли чоловік живе по волі Божій, то і мене Господь благословляє».

До речі, у Віктора дуже розвинута пам’ять: він знає напам’ять номери мобільних телефонів, по пам’яті читає проповіді.

– Мій чоловік повністю самостійний, – говорить Ліля. – Може сам попрати, зварити їсти, прибрати і допомогти мені. А ще має принциповий характер. З таким чоловіком не пропадеш. Ми повністю довіряємо Богові, бо Він сказав у Своєму Слові: «І Я попроваджу незрячих дорогою, якої не знають, стежками незнаними їх поведу, оберну перед ними темноту на світло, а нерівне в рівнину. Оце речі, які Я зроблю, і їх не покину!» (Ісая 42:16).

Галина Оліферчук

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, рівне, олександр шевченко, конкурси
В тему

Останні матеріали