Народивши свою єдину донечку, Валентина Рижак мріяла про те, як її крихітка, підростаючи, скаже перше слово «мама», як купуватиме їй різні іграшки, як за руку поведе дівчинку до школи, згодом милуватиметься танцем своєї випускниці на випускному вечорі, чекатиме дзвінка від донечки-студентки, яка з радістю в голосі повідомить, що склала іспит «на відмінно». Однак далеко не всьому цьому судилося здійснитися…
Аня народилася здоровою, сильною дівчинкою вагою майже чотири кілограми. Мама, яка є кандидатом в майстри спорту з багатоборства і лікар за фахом, з перших днів дбала про розвиток дитини і її загартування. Тому стежила за тим, аби харчування було якісним і натуральним, дитина займалася спортом. «Донечка залюбки відвідувала басейн, займалася спортивними танцями, – ледве стримуючи сльози, розповідає її мама. – Була енергійною, веселою і дуже активною дитиною. В школі її завжди хвалили і після закінчення першого класу нагородили похвальним листом. Вона не хворіла, усі планові щеплення ми робили вчасно. А згодом у нашу сім’ю прийшла біда: Ані зробили планове щеплення проти кору, паротиту і краснухи. Начебто все було гаразд, однак зі школи дитина повернулася із плямами на обличчі, почала різко підніматися температура до 41 градуса. Ми кинулися до лікарів. Я припускала, що це, можливо, атопічний дерматит. Медики сказали, що ні, однак діагностувати захворювання не могли. Тим часом донечці ставало все гірше – тиждень вона нічого не їла та найстрашнішою була її поведінка: вона то плакала, то сміялась».
В цей складний для сім’ї час жінку чекало ще одне випробування – її з хворою дитиною залишив чоловік. Однак вона не осуджує його, каже, що Бог, який є Суддею для кожного з нас, є Суддею і для нього. Зібравши усі сили, вона вирішила жити заради доньки, заради того, аби допомогти їй стати здоровою. Дівчинку чекали Олександрівська лікарня у Києві, Інститут імені Ромоданова і чимало інших лікарень.
«Медики стверджували, що це епілепсія, і призначили дорогі медикаменти, – каже пані Валентина. – Проте від них не лише не наступало покращення, моїй дитині ставало все гірше. І в мене серце розривалося, коли я дивилася, як мучиться моя кровинка. І лише через півтора року, після здачі ряду спеціальних аналізів, стала відома причина – показник антитіл до вірусу кору виявився понад 900 одиниць при нормі 150. А до вірусу краснухи 500 при нормі менше від десяти. А це означає, що всі ці півтора року через неякісне щеплення в організмі моєї донечки була бомба уповільненої дії – вірус повільно, але невпинно вбивав її мозок. Таким чином було встановлено справжній діагноз – дисимінований склерорізуючий енцефаломієліт (ураження головного і спинного мозку). У відповідь на мої запитання, як це лікувати, лікарі відповідали, що Аню чекає смерть. Тож я продала квартиру в обласному центрі і поїхала в Ізраїль. Саме там у 2011 році донечці зробили першу операцію, яка тривала сім з половиною годин. Додатково діагностували остеомієліт, тож видаляли кисту із щелепи, вирвали усі зуби. Проте завдяки новітнім технологіям нові зуби виросли у доньки через три з половиною тижні».
Здавалося, бідам матері і доньки прийшов кінець. Вони повернулися на Батьківщину, дівчинка більше не потерпала від болю, а її поведінка стала свідомою. Однак через три місяці біда знову постукала в оселю – на мозку Ані утворилася нова киста, яка завдавала неймовірного болю і впливала на психоемоційний стан. «Виявилося, що лікарі в Ізраїлі не усунули першопричини, і віруси кору й краснухи продовжували руйнувати організм дитини, – розповідає мати. – Тож в клініці «Іхілов» провели дві операції, знищили віруси, і моя Аня почала одужувати – повернулася пам'ять, вона стала читати, слухала музику, цікавилася комп’ютером, пішла до школи. Однак наслідки неякісної вакцини і тривале ураження вірусом кору й краснухи призвели до росту кист, уразили весь організм».
Сьогодні дівчинці 16 років, причому останні шість вона активно бореться за життя. Позаду – понад 10 операцій, однак попереду її знову очікує хірургічне втручання. У ці дні Аня з мамою перебувають в Ізраїлі. «Я продала своє житло, будинок батьків, все, що лише могла, заради того, аби врятувати мою донечку, – плаче пані Валентина. – За весь час у нас пішли понад 300 тисяч доларів. Просила допомоги у друзів, знайомих і незнайомих людей. Багато допомогли і парафіяни Києво-Печерської лаври. Коли ж наближався час чергової операції і я знала, що необхідної суми у мене немає, то пробувала продати нирку. Однак покупці виявилися шахраями. Повірте, дуже важко усвідомлювати, що є клініка, де можуть вилікувати дитину, є лікарі готові провести усі необхідні оперативні втручання, є потрібні медикаменти, але в кишені порожньо. І знаєш, що взяти грошей немає де, тоді наступає відчай. Якось мені приснився сон – сходи, які піднімаються в небо. Я піднімаюся ними – і посередині відчуваю, що сили залишають мене. В цей час долинає голос, який каже: «Ти не маєш права здаватися – справу свого життя ти маєш довести до кінця». Дорогі мої, я завжди намагаюся бути сильною поруч з Анею, але серце обливається кров’ю, коли вона просить: «Мамо, я так хочу жити. Допоможи мені». Медики в Україні говорили, що з таким діагнозом люди навіть не розмовляють. Моя ж Аня, попри все, – повністю нормальна дитина, але її організму потрібно допомогти одужати. І я прошу усіх вас – допоможіть моїй дитині повернутися до повноцінного життя. Вона малює маслом чудові картини і мріє стати художником. Допоможіть їй здійснити мрію».
Усіх, хто хоче допомогти Анні Рижак одужати, просимо перерахувати посильні суми на картку «ПриватБанку» її мами Рижак Валентини Володимирівни: 5168 7427 0203 9086.
Моб. тел.: (097) 586-09-83
+ 972 53 57 759 36
Олеся Антоненко
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
