Понівечені тіла та незламний дух: переможці «Ігор нескорених» на «Бандерштаті-2019»

У 2018 до національної збірної «Ігор нескорених» потрапили волинянка Майя Москвич, полтавець Юрій Дмитренко та рівненчанин Андрій Усач. Усі вони пройшли через жерло україно-російської війни на сході, отримали поранення та хвороби, перенесли десятки операцій та довгий і важкий процес реабілітації. Та не скорилися, відтак змогли гідно представити Україну на міжнародних змаганнях ветеранів війни.

Про те, як відбувались міжнародні змагання Invictus Games (Ігри Нескорених), вони розповіли на гутірковій сцені «Бандерштат- 2019».

«Ігри нескорених» - це найбільші у світі міжнародні змагання для військових ветеранів, які отримали поранення чи захворіли, виконуючи свої службові обов’язки. Кожні Ігри об’єднують сотні бійців та їхні родини, стають майданчиком для обміну досвідом, свідченням незламності для тисяч глядачів.

На тих змаганнях волинянка Майя Москвич здобула «золото» у стрільбі з лука разом з Андрієм Усачом.

«П’ять років поспіль я виступала організатором фесту «Бандерштат», у 2013 очолювала «Національний альянс», тобто, завжди займала активну громадську позицію. Потім був Майдан, війна, Схід. 2014 року пішла добровольцем в АТО у складі батальйону Національної гвардії імені генерала Сергія Кульчицького. Згодом служила в розвідувальному батальйоні «Гарпун». 2015-го підрозділ розформували. Його бійці ввійшли до полку поліції особливого призначення «Миротворець». Звільнилася через стан здоров’я. Далися взнаки нічні чергування й носіння важезного бронежилета.

Якось друзі розповіли про Invictus Games (Ігри Нескорених). А оскільки спорт – один із найефективніших методів реабілітації, то я вирішила подати заявку й підготуватися до відбору в українську збірну.

Пройшла відбір до національної збірної України. І здобула в Австралії два «золота» зі стрільби з лука.

Invictus Games стали для мене справжнім дивом, яке повернуло мене до життя, громадської діяльності. На іграх я зустріла дуже хороших людей, що так само допомогли повернути жагу до життя. Хоча спершу Андрій Усач мене дуже дратував (посміхається). Згодом познайомилась із Юрою Дмитренком.

Хочу зауважити, що Invictus Games допомагає змінити ставлення навколишніх людей до ветеранів війни, що втратили кінцівки. Не шкодувати їх, не вважати каліками, які у мирному житті вже нінащо не здатні. А зрозуміти, що ми, хоч і трішки інші, але повноправні громадяни своєї країни, які з честю представляють Україну».

Полтавець Юрій Дмитренко брав участь у боях в Донецькій та Луганській областях у 2014–2016 роках, поки не отримав поранення. Пішов добровольцем, потім його добровольчий батальйон увійшов у склад Збройних Сил України. Через поранення Юрія звільнили. Одразу почав займатися спортом, ще навіть не маючи протезу. У його заліку — «срібло» в метанні диска й штовханні ядра на «Іграх нескорених» у 2018.

«В минулорічних «Іграх нескорених» серед 500 спортсменів було 15 українців. В цьому році 20 спортсменів збірної України візьмуть участь у змаганнях, серед яких пауерліфтинг, легка атлетика, веслування на тренажерах, стрільба з лука, плавання, велоспорт на шосе. Крім того, можливі такі види спорту, як баскетбол на візках, сидячий волейбол, регата, автомобільні перегони тощо, - розповідає Юрій. – Загалом, на Іграх я отримав неоціненний досвід, в тому числі і в спілкуванні з іноземними спортсменами.

Так, в нас чомусь не прийнято називати людей, які брали участь у бойових діях, зокрема у російсько-українській війні починаючи з 2014, ветеранами. Для нас ветерани – це сивочолі дідусі із медалями. Натомість за кордоном ветеранами називають військових, незалежно від віку.

Так само своєю участю в «Іграх нескорених» українці нагадують світові про війну між Росією та Україною. Мене здивувало, що багато хто за кордоном не знають певних деталей, що відбуваються на нашій території. Для прикладу, не знали, що танкові бої в Дебальцеве чи деінде – це найбільші танкові бої, які були в Європі після Другої світової війни. Не знали, що під час боїв в нас на сході «працює» артилерія, «Гради» тощо.

Так, після змагань я зміг повернутись на військову службу, зараз я діючий військовий, офіцер».

Рівненчанин Андрій Усач, доброволець, боєць 80-ї Львівської аеромобільної бригади, приймав участь у боях за аеропорт у Луганську. Його маршрут на Сході України пройшов по неспокійних Красному Лиману, Слов’янську, Краматорську. А найважчими були дні оборони луганського аеропорту... Тоді по наших оборонцях щодня нещадно гатила російська артилерія. Осколки снарядів калічили відважних українських бійців. 17 липня 2014-го було важко поранено й старшого солдата Андрія Усача.

Евакуювати до госпіталю Андрія й 50 поранених воїнів не було можливим. Щосекундні обстріли не давали змоги вивезти наших хлопців з летовища й доставити необхідні препарати. За кілька днів через ускладнення Андрієві ампутували ногу.

Крім ампутації лівої ноги, солдату Усачу зробили кілька складних операцій на руці та реконструкцію частини щелепи. Оперували за кордоном — в Іспанії, Канаді та США. Загалом чоловік переніс більше двадцяти хірургічних втручань.

«Після усіх цих подій я зрозумів, що Бог дає випробування для того, аби ти міг допомагати іншим не опускати руки, не коритися. Життя після війни та поранення не закінчилося, воно просто змінилося», - впевнений Андрій.

Ветеран війни, Андрій вміє жартувати над ситуацією. Каже, що тепер їздить на Схід волонтером. «А коли люди питають, навіщо я знову туди повертаюсь, відповідаю, що їду шукати там свою відрізану ногу. Бо ж знаю навіть, хто в мене її забрав. Хочу ще раз подякувати своєму лікарю, хірургу Дмитру Лосю, який у фронтових умовах змушений був ампутував ліву ногу, лікував роздроблену ліву руку та осколкові поранення мого обличчя».

2017 Андрію не вдалося потрапити до збірної України. Це спонукало ветерана боротися за перемогу наступного року. І він свого домігся, став одним із п’ятнадцяти кращих. Здобув золоту медаль на «Іграх Нескорених» у Сіднеї. Перше місце Андрій зайняв у командному заліку разом з Майєю Москвич та Сергієм Шимчаком.

«Я впевнений, що Invictus Games допоможе ще не одному українському ветерану та їхнім сім’ям повернути віру у життя, боротися та перемагати, ставити перед собою цілі, йти вперед та надихати ще когось», - додав Андрій.

«Цього року нас, людей, які вже пройшли Invictus Games, та мають певний досвід, запросили бути менторами, тобто, асистентами. Щоб ми допомогли новим учасникам змагань, майбутнім членам збірної України, повірити у свої сили, не боятись появитись у якомусь новому для себе виді спорту тощо.

Так само ми допомагаємо і тренерам, які ніколи не тренували людей із пораненнями, людей, які бачили смерть кожного дня, і відповідно мають певні проблеми із психікою. Ось пригадую, як до тренера у Львові підійшов ветеран, молодий хлопчина, у якого кульове поранення у голову, і половина тіла його не слухається. І я побачив страх в очах тренера, мовляв, а як же я буду його тренувати. А із цим хлопчиною нічого особливого робити непотрібно, просто навчити штовхати ядро. І він його ще й як штовхне, запевняю вас!», - резюмував Юрій Дмитренко.