Орися поверталася з нічного чергування. Була така втомлена, що, здавалося, на ходу засне. Бо десь о третій ночі в їхнє опікове відділення привезли дуже важкого пацієнта, і Орися, вважай, від хворого не відходила. На щастя, стан людини вдалося стабілізувати. Тож зараз дівчині хотілося просто впасти на ліжко й відключитися.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Квартирна обдирайлівка
Але щойно вона переступила поріг своєї орендованої квартири, як у двері постукали.
– Хто там? – здивувалася такому ранньому візиту.
– То я, хазяйка квартири.
Дівчина відчинила і з виразу обличчя Тамари Трохимівни зрозуміла: та прийшла з неприємними новинами.
– Орисю, ти з чергування? От і добре. Бо треба поговорити, – промовила хазяйка, і її очі по-злодійськи забігали.
Дівчина запитально подивилася на жінку, і та продовжила:
– Орисю, ти знаєш, до нашого міста зараз приїхало багато переселенців. Усі шукають житло. Такі гроші пропонують! Увечері подзвонили: готові платити 30 тисяч за місяць.
– За однокімнатну хрущовку без ремонту? – не повірила Орися.
– Уяви! Але ж я не свиня. Тому прийшла спочатку з тобою поговорити. Можу спустити тобі ціну на пару тисяч. Що скажеш?
– Ви хочете 28 тисяч? – перепитала Орися.
– Це не я хочу. Це ринок диктує. І якщо тобі не підходить, то до завтра просто звільни квартиру.
– Але ж де я за день маю знайти нове житло? – і в очах дівчини забриніли сльози.
– Ну, в знайомих попитай. На роботі, може, хто тобі притулок дасть, – байдуже відповіла хазяйка. – Ну, не буду затримувати. Бо тобі ще речі збирати.
Рятівне оголошення
Перший раз у житті Орися реально не знала, що робити. Їхати до батьків у село? Тоді треба з роботи звільнятися. А цього дівчина не хотіла. Знайомих, які могли би прийняти до себе, теж не мала. Бо хто з колег був молодший – сам тулився на чужих квартирах. А хто старший – жив із сім’єю: куди ще квартирантку брати.
«Може, в інтернеті що знайду?» – схопила телефон і давай переглядати сайти з оголошеннями. У якийсь момент дівчина зайшла не в ту рубрику. Хотіла клацнути на кнопку «вийти», але зачепилася за слова: «Шукаю медичного працівника для роботи вдома. Оплата за домовленістю. Деталі за телефоном…» «Може, візьму собі ще одну роботу – й тоді вистачить заплатити за житло?» – промайнула в голові думка. Тож Орися тут же набрала вказаний в оголошенні номер. На тому кінці відповів приємний чоловічий голос. Незнайомець пояснив, що має вдома хвору маму, їй треба щодня робити внутрішньовенні та підшкірні ін’єкції, ставити крапельницю. Почувши, що Орися – хірургічна медсестра, сказав, що готовий хоч сьогодні прийняти на роботу.
– Про оплату не хвилюйтеся. Якщо мене і маму все влаштує, заплачу стільки, скільки скажете.
– Єдиний момент. Де саме проживає ваша мама? – запитала Орися. – Бо ж я ще на роботу ходжу. І з житлом питання не вирішила, а до завтра маю звільнити квартиру.
– Ну, якщо ви працюєте в міській лікарні, то до нас вам буде близько. А з житлом, якщо нічого не знайдете, щось придумаємо. Може, навіть у нас на перших порах заночуєте. Бо будинок великий, а ми з мамою тільки двоє...
Прийняли, як рідну
Майже місяць Орися трудилася на двох роботах. Спочатку переживала, чи встигатиме. Але все якось так добре складалося, що аж не вірилося.
Пацієнтка, якій Орися проводила медичні маніпуляції, – Ніна Дмитрівна – виявилася дуже приємною жінкою. Хоч і після інсульту, але була цілком адекватною. Більш-менш давала собі раду. «Усе життя мріяла мати таку дочку, як ти», – не раз казала вона Орисі. І дівчина за такі добрі слова відповідала ще більшими увагою і турботою.
Син Ніни Дмитрівни, Олег, хоч і був цілими днями зайнятий, але теж оцінив старання працівниці. Побачивши, що мамі сподобалася медсестра, запропонував Орисі кімнату поруч із Ніною Дмитрівною. Мовляв, у разі чого медсестра буде поруч удень і вночі, якщо в той час не буде на роботі.
Побачивши, що Орися любить готувати, Ніна Дмитрівна охоче передавала дівчині свої кулінарні навички. Казала медсестрі не соромитися і брати все, що є в холодильнику. Не раз Олег повертався додому пізно ввечері, а на столі супчик свіженький, якісь м’ясні чи рибні смаколики. «Це все Орися старалася. А я тільки підказувала», – хвалила жінка свою дохтОрку (так вона називала медсестру).
Чужі – близькі
Місяць на новій роботі сплив так швидко, що Орися й не помітила. Але про це нагадав сам Олег перед виходом із дому. «Дівчата, на вечір фарбуйте губи – поїдемо до ресторану», – запросив маму з медсестрою. І коли всі троє вже сиділи за вишукано накритим столом, Олег дістав конверт із зарплатою та урочисто вручив його Орисі:
– Дякую за роботу. Ви навіть не уявляєте, як мене виручили. А мама від вас узагалі в захваті. Тому, якщо не проти, переїжджайте до нас жити на постійно.
– Ой, та ви що? І так у вас місяць жила безплатно, – почервоніла Орися. – Я вже підшукала собі кімнату в однієї бабусі. Бере недорого. І до роботи мені недалеко.
– Ми, звичайно, не в праві вас змушувати, але якщо приймете нашу пропозицію, будемо тільки раді, – зауважив Олег. – Якщо треба, буду окремо доплачувати за нічні чергування біля мами. Бо вона казала, вже не раз кликала вас серед ночі.
– Та ні! Мені просто незручно. Ви й так мене дуже виручили, – сором’язливо усміхнулася Орися.
– Голубонько моя! – зауважила на те Ніна Дмитрівна. – Та якби не ти, я би мусила або в лікарні лежати, або сама в чотирьох стінах сидіти! Та й руки в тебе золоті – жодного синця від уколів. Лишайся. Будь ласка.
Орися вагалася. Але, глянувши на Олега й Ніну Дмитрівну, таки погодилася.
– Дякую вам, – промовила й обійняла обох. Адже за цей місяць вони стали їй справді близькими.
Зустріч після операції
– Дівчата, готуємо операційну. Жінка з глибокими опіками кінцівок, – скерував лікар.
Коли пацієнтку привезли на каталці, Орися спершу не звернула уваги на її обличчя. І лише потім прикипіла поглядом: це ж хазяйка квартири!
Коли після операції Тамара Трохимівна опритомніла, Орися зайшла її провідати. Та впізнала колишню квартирантку. Злегка усміхнулася. А вже згодом, коли відійшла від шоку та наркозу, стала скаржитися Орисі:
– Ти п’ять років у мене жила – всюди були чистота й порядок. А нові квартиранти мені за рік понищили геть усе. А оце, як похолодало, звідкись притарабанили обігрівача, забули його вимкнути і поїхали. Сусідка мені дзвонить: «Трохимівно, квартира горить!» Я прибігла. Поки пожежники гасили, думала, винесу хоч щось. Але он, бачиш, що винесла, – показала на перебинтовані руки. – Біда чорна...
– Не хвилюйтеся. Головне, що ви живі, – й Орися турботливо поправила пацієнтці простирадло. У ту мить Тамара Трохимівна помітила обручку на правій руці медсестри:
– А ти що – заміж вийшла?
– Ми розписалися. Але весілля ще не було.
– І хто ж він?
– Олег. Дуже добрий. Любить мене.
– Заробляє хоч нормально? Чи далі по чужих хатах скитаєтеся?
Пихатість Тамари дуже зачепила Орисю. Вона ж прийшла підтримати ту, яка фактично вигнала її на вулицю, але замість подяки – така ось зверхність. Тож якщо раніше дівчина терпіла, щоб не втратити житло, то зараз не стала мовчати:
– Це я у вас, Тамаро Трохимівно, «скиталася». А коли ви мене виставили за двері, то Олег і на роботу взяв, і з житлом поміг. У нас прекрасний будинок. Успішний бізнес.
– Ой, можна подумати! – кривилася Тамара з недовірою. – Якщо він такий багатий, то чого ти досі тут?
– Бо люблю свою роботу. Люблю помагати людям і бачити свою потрібність. Але вам цього, мабуть, не зрозуміти…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
