Наші військові не дають окупантам захопити Мирноград на Донеччині. Але жити в ньому стає дедалі небезпечніше.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Мирноград – неподалік Покровська, який окупанти так хочуть захопити, – розповідає Аліна Чубірко, яка евакуювалася з рідного міста на Волинь. – До війни населення становило майже 60 тисяч. Однак люди залишають місто. Я все сподівалася, що наші військові проженуть окупантів. Ну дуже не хотіла залишати рідний дім. Коли нашу квартиру розгромили, ми перебралися до батьків в іншу частину міста. Та дуже скоро й там стало небезпечно. Місто кожного дня обстрілюють, нема питної води, газу. Донька, нажахана обстрілами, почала заїкатися. Тому ми з чоловіком вирішили, що наражати на небезпеку дітей просто не маємо права. Узяли документи, зимовий одяг, два фотоальбоми, кішку і виїхали. У нас в Луцьку далекі родичі. Тож вони нас пустили пожити в тимчасівку. Хочемо оформити документи й розпочати пошуки роботи.
Варвара Єгорівна, мама Аліни, каже: дуже сумує за рідним містом, і якби не онуки, то ніколи не погодилася б на евакуацію.
– Життя в Мирнограді наче завмерло: багато магазинів, аптеки, лікарні закриті, – плачучи, розповідає вона. – Продукти можна купити на ринках, працюють окремі магазини, але ціни шалені. Літр питної води – п’ять гривень, буханець хліба – 35, кілограм картоплі – 40. Комендантська година НЕ триває тільки з 11-ї до 15-ї. Якщо кудись піти, то треба швиденько. Електроенергія є в окремих мікрорайонах. Тому ми із зятем йшли по воду і продукти, донька бігла до знайомих поставити на зарядку телефони та повербанки, а мій чоловік був вдома з онуками. Приготувавши їжу, плела дітям на зиму безрукавки, чоловіки щось лагодили. Сподівалася, що доля біженців нас омине. На жаль, не оминула. Коли приїхали сюди, то все не вірилося, що може бути таке життя – спокійне, без обстрілів, зі всіма комунікаціями. Луцьк нам дуже подобається. Я вже почала шукати роботу прибиральниці, бо сидіти склавши руки точно не буду.
Минулого тижня окупанти знову обстріляли Мирноград, спалахнула велика пожежа на ринку. Аліна розповідає, що під час пожежі постраждала родина її подруги.
– Тільки стали гасити, як почався повторний обстріл, і рятівники припинили гасіння, аби не наражати на небезпеку людей. Але добре, що хоч живі, – каже вона.
Нині в Мирнограді близько 2000 людей. Щодня хтось виїжджає. Дітей уже нема.
– Лишилися переважно люди похилого і середнього віку, – каже Юрій Третяк, в. о. начальника Мирноградської міської військової адміністрації. – У кого були родичі чи друзі в інших областях, то ті люди виїхали давно. Ми допомагаємо евакуйовуватися до Дніпра, звідки люди можуть поїхати далі.
Полікарп Іванов, якому 75, не евакуюється, бо в кишені порожньо і померти хоче в рідному місті.
– Я підгодовую тварин, які стали безпритульними, – каже чоловік. – Військові вже тричі привозили мені мішки з кормами для них. Залишали і банки з тушонками та консервованими кашами для мене. Пропонували мене вивезти звідси. Звісно, хочеться помитися, жити у спокої. Та тварин кинути не можу. А з тваринами хто мене прихистить? Та й за житло треба платити. А тут я вдома. І таки дочекаюся Перемоги.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
