Місяць тому Україні вдалося повернути з полону 230 захисників і захисниць. Був серед звільнених і 29-річний прикордонник Ілля Музика з Волині. Радість звільнення поєднувалася в чоловіка з відчаєм. Адже Ілля понад 20 місяців не знав, чи жива його кохана, Аліна Паніна, яка служила з ним у Маріуполі, але шляхи з якою розійшлися після окупації міста.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
«Після цих слів я просто не могла здатися»
На момент повномасштабного вторгнення Ілля та Аліна разом служили в Донецькому прикордонному загоні, були кінологами, перевіряли зі службовими собаками вантаж у порту Маріуполя. Перевіряли, аж поки росіяни не перетворили місто на справжнє пекло.
«Нас обстрілювали з мінометів, з артилерії, з повітря. Я була змушена лишитися з 36-ю бригадою, а хлопці лишилися зі своїм підрозділом», – згадує Аліна Паніна.
«Я віддав Аліні двох наших службових собак. Поцілував її і кажу: «Все, тобі щасливо. Буду мати можливість, то обов’язково з тобою зв’яжуся». Тоді я з нею останній раз і побачився», – розповідає Ілля.
Через два дні вдалося зідзвонитися. Як з’ясувалося згодом – востаннє перед полоном. І під час тієї розмови наречені пообіцяли одне одному: попри все – вижити.
Іллю Музику росіяни взяли в полон у квітні 2022-го. Тоді прикордонник разом із морськими піхотинцями з 36-ї бригади проривався з Маріупольського комбінату імені Ілліча, щоб вийти до інших українських бригад. З того часу й аж до третього січня 2024-го цього року від Іллі не було жодної звістки.
Аліна, потрапивши в Оленівку, дізналася від колег, що тут був Ілля. А, отже, – він живий. «Під час нашої останньої розмови він сказав, що ми пройдемо через усе. Сказав, що я маю триматися і що він мене любить. Після цих слів просто не могла здатися», – каже Аліна.
У думках навіть похоронив кохану
А от Ілля Музика про кохану не знав узагалі нічого. Не знав, що вона потрапила до окупантів із заводу «Азовсталь». Не знав, що в полоні пробула п’ять місяців і додому повернулася зі 108 захисницями у жовтні 2022-го.
«Але я дуже сильно повірив у Бога. Я молив, щоб Аліна була жива-здорова. Я вже думав, її немає. Я вже, можна так сказати, дуже багато разів її похоронив, – зізнався чоловік. – І кожного разу хлопці, які були біля мене, казали: «Ти не переживай. Вона сильна. Все буде добре».
Ось так, у повній невідомості, Ілля жив рік та дев’ять місяців. У полоні повторював у пам’яті телефонні номери рідних, щоб при першій нагоді подзвонити. Та коли після звільнення взяв нарешті до рук телефон, то розгубився: «Секунди три стояв і думав: а як, куди мені нажимати… Бо відвикнув від того всього».
Спершу прикордонник зателефонував рідним: «Тату, це я», – кажу. А він: «Хто – я?» – «Тату, це Ілля». І там почалося: крики, писки... Каже: «Синок, ти живий, ти вернувся».
Після цього Ілля зразу запитав про кохану. Чекав відповіді і водночас її боявся: щоб не почути, що коханої нема. «Я запитую: «Тату, де Аліна?» А він каже: «Аліна, Слава Богу, вже рік, як удома», – згадує Ілля ту мить, яка стала для нього найщасливішою.
Третього січня 2024-го Аліна також почула нарешті таке рідне й таке довгоочікуване: «Це я». Одразу помчала до Іллі в госпіталь. Каже: у полоні він схуд із 85 до 67 кг. «Як приїхала перший день до нього, то сказала, що він не змінився, тільки що схуд. І все», – говорить Аліна.
Зараз Ілля проходить реабілітацію. Вже підшуковує собі службового собаку, адже попередніх – Соню та Джесі – вони з Аліною втратили в Маріуполі. А ще – пара мріє, аби якнайшвидше повернутися до життя, в якому не мучитимуть спогади про жахіття російського полону.
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
