Олександр Морський – із Івано-Франківщини, але, жартує, прізвище зобов′язало пов′язати своє життя з морем.
Тож за плечами чоловіка – 26 років служби прикордонником у морській охороні Одеси й Маріуполя, - пише газета "Твій вибір".
На момент повномасштабного вторгнення Олександр уже два роки як звільнився та разом із дружиною проживав у Маріуполі. Їхній будинок стояв неподалік «Азовсталі».
Найбільше запам′ятався поранений хлопчина
– Коли 24 лютого стало зрозуміло, що починається щось серйозне, я зібрався і поїхав у свою частину. Ми спершу були в морському порту. Потім тримали оборону на околиці Маріуполя. В море не виходили, бо там стояли серйозні кораблі ворога, оснащені ракетами. Тому вихід у море це була смерть, – згадував прикордонних в інтерв′ю «Радіо свобода».
З кожним днем у Маріуполі ставало все більше поранених, як військових, так і цивільних. Вивести їх на безпечнішу територію було нереально: місто перебувало в щільному кільці російських терористів. Тож Олександр разом із побратимами, які вміли керувати катерами, транспортували поранених морем – під шаленим обстрілом росіян.
В катер поміщалося до десяти осіб. Але 300-х було стільки, що курсувати Олександру доводилося по 12 годин безперервно:
«Звісно, було страшно. Але поранені були в такому важкому стані, що про себе я вже не думав. Особливо запам′ятався хлопчини років 22. У нього практично не було обличчя: ні губів, ні носа, лише дивом уціліли очі, та й ті – частково».
Після втрати руки був розпач
І от під час чергового порятунку поранених кацапи двома ракетами влучили в катер Олександра. Після такого вижити здавалося не можливим. Але…
«Пам′ятаю, спалах і звук пропав. Усе довкола мене горить. Температура така висока, що одяг плавиться, вилітають рожки з бронежилета. Все, думаю, згорю, – зізнався прикордонник. – Слава Богу, я був у касці, в бронежилеті, і це, напевно, врятувало. Дивлюся – в мене рука фактично відірвана, хитається в рукаві. Але крізь вогонь якось дістався на берег і під щільним обстрілом ворога пройшов метрів 200 до укриття. Хлопці казали, я ще доповів по рації, що сталося. Та я цього вже не пам′ятаю».
Згадуючи вибух, внаслідок якого зазнав опіків усього тіла, Олександр не став приховувати: було несамовито страшно, але якась Божа сила сказала: треба боротися до кінця…
«Я дістався до «Азовсталі». Там у шпиталі під назвою «Залізяка» мені ампутували руку, – продовжує прикордонник. – 20 хвилин розпачу. А потім уже, як кажуть, думки про те, як жити далі. Намагався мислити так: це не останній день, попереду – ще багато хорошого. Це треба перетерпіти, пережити і перебороти».
Той запах переслідує досі
Два місяці воїн пробув під пекельними обстрілами в укритті «Азовсталі». Внаслідок влучання ракети отримав сильні опіки ще й другої руки. В оточенні 40 000 російських терористів, без жодної підтримки ззовні наші захисники тримали оборону. Коли боєприпаси фактично закінчилися, військові сподівалися, за ними прийде турецьке судно та вивезе з пекла, влаштованого росіянами. Втім 2500 оборонців «Азовсталі» виконали наказ командування, 17 травня 2022-го склали зброю та потрапили в Оленівку Донецької області, де колись діяла колонія.
«В нас стайня для худоби у кращому стані, ніж приміщення, куди нас привезли. Незрозумілий туалет надворі. Ні вікон, ні умивальників. Зубна щітка одна на трьох. Станочок для гоління – один на весь барак. Сміття спочату було по коліна. Навіть щурі боялися там перебувати. Для них (росіян, – ред.) такий стан і таке сміття було нормою. Але ми поробили віники з гілок дерев та кущів і трішки прибрали. В бараці стояло декілька ліжок. Оскільки я був без руки, то хлопці поклали мене на ліжку. Всі решта спали прямо на бетонній підлозі: спершу – на спальних мішках, а потім нам привезли матраци. Єдине, що там було справне, – колючка по периметру, – зазначив військовий. – Їдальня – це довгі дерев яні столи і лавки. Звідти йшов запах дохлої риби, каші і квашеної капусти. Він мене переслідує досі».
Зберіг обручку – і таки зустрівся з дружиною
У полоні прикордонник пробув майже два місяці. Але, попри стільки випробувань, зберіг свою обручку. Коли на «Азовсталі» йому робили операцію, обручку довелося розпиляти. І ось ці дві половинки Олександр завжди тримав при собі. Можливо, вони й помогли потрапити в перший список на обмін.
«Вже коли ми були в автобусі, зайшла військовослужбовець-жінка й українською запитала, як почуваємося. Отоді, – згадує Олександр, – ми зрозуміли: все – нарешті вдома...»
Дружина Олександра лишалася в окупованому Маріуполі, допоки чоловік не вийшов із «Азовсталі». Вона доглядала хвору маму і, на щастя, ніхто не здав російській окупаційній владі, що вона жінка українського військового. Чоловік перебував неподалік дружини у Маріуполі, але між ними не було жодного зв′язку. Олександрові з «Азовсталі» вдалося додзвонитись до рідних на Івано-Франківщину і повідомити, що живий.
Після всього пережитого знову усміхатися Олександрові допомогли кількамісячні заняття із психотерапевтами. Зараз прикордонник несе службу на Львівщині, отримав службову квартиру. Рік тому був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. І, роздумуючи про все, що з ним сталося, вважає: «Мене врятував ангел-охоронець…»
Оксана Бубенщикова,
за матеріалами ЗМІ
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
