Життя

Розлучилися в новорічний вечір і зустрілися на Різдво через чверть століття

Розлучилися в новорічний вечір і зустрілися на Різдво через чверть століття

Микола і Алла зустрічалися фактично з дитячого садочка. Він все життя пам’ятав ту мить, коли вперше її побачив. Усміхнена дівчинка з довгими світлими кісками і зеленими очима наче причарувала його. Відтак весь час вони проводили разом, незважаючи на насмішки ні в садочку, ні згодом у школі. Взимку, здавши сесію, Микола, який навчався на четвертому курсі інституту, прийняв рішення перейти на заочне відділення.

– Аллочко, я влаштувався на роботу, – радісно мовив він, зайшовши в її кімнату в гуртожитку. – Тому скоро ми переїдемо на квартиру!

– Ух, який спритний! – мовила Неля, сусідка Алли. – То, може, заміж її кликати надумав?

– Обов’язково! – ствердно хитнув головою хлопець. – В новорічну річ!

До Нового року лишались лічені дні, й Аллочка мріяла про святкування, під час якого мала почути ту пропозицію, про яку мріють усі дівчата.

– Ну, не вартує він тебе, Аллусю, – переконувала її Неля. – Ти в нас он яка красуня, а він – такий собі хлопчина. Тобі потрібен яскравий, красивий чоловік.

Згодом, побачивши, що дівчина не реагує на її слова так, як би Нелі хотілось, спритниця вирішила діяти по-іншому. Річ у тім, що їй самій давно подобався Микола, і вона все мріяла зайняти в його серці і житті те місце, яке посідала Алла. В останній день грудня запросила на чаювання двох друзів, одному з яких дуже подобалась Алла, і Іринку, яка мешкала в кімнаті через стіну.

– Проведемо старий рік, – мовила зі сміхом.

Купила торт, коньяк, фрукти. І нишком, коли ніхто не бачив, підливала Аллі горілку. Опісля попросила Іринку сфотографувати їх і нишком штовхнула Аллу в сторону Романа, який тут же підхопив її і обійняв.

– Ой, мені так погано, – прошепотіла дівчина.

– Зараз я покладу тебе на ліжко, – відповів Роман і, взявши її на руки, поніс до ліжка.

В цю мить двері кімнати відкрилися, і на порозі з’явився Микола. Вражений побаченим, на мить зупинився, а тоді, рвучко повернувшись, кинувся геть. Наступного дня його не було в гуртожитку, а після канікул стало відомо, що він перевівся вчитися у столицю.

– Він все побачив, – прошепотіла якось Іринка Нелі. – Я сказала, що так було не раз, просто не хотіла його хвилювати.

– А він?

– Був розчарований і мало не плакав, – відповіла подруга. – Все казав, що краще б вона його вбила, аніж мала зрадити.

Алла, яка не знала, що трапилось, і чому Микола від неї зрікся, все шукала коханого. Однак в рідному містечку його родина враз почала її сторонитися. І на усі запитання, родичі відповідали, що, мовляв, нічого не знають про Миколу. Найкращий друг, відвівши погляд у сторону, процідив крізь зуби, що треба було краще поводитись. Поплакавши декілька місяців, поволі заспокоїлась. Для себе вирішила, що це його рішення: мовляв, раз він так вирішив, то нехай усе так і буде.

Симпатична жінка понад двадцять років працювала в одній із бібліотек обласного центру. Роботу свою любила, бо ж мала змогу читати різноманітні книги, поринаючи у цікаві пригоди, захоплюючі романи, і таким чином втікаючи від сірої реальності власного життя.

– Ну, так недовго до того, що ти залишишся у старих дівах, – мовила якось Тоня, найкраща подруга. – То не діло. Тобі давно не двадцять і ти повинна подумати про влаштування власного життя.

– Ти права, мені давно не двадцять, і думати про це вже якось пізно, – сумно мовила Алла, а це була саме вона.

– Не говори дурниць, – розсердилась Тоня. – Тобі тільки сорок п’ять, а для жінки –це не роки.

Тоня не раз робила спроби познайомити подругу з якимось хорошим і самотнім чоловіком. Однак чи то чоловіки якісь браковані попадались, чи то Алла була надто вимогливою, однак ні одне знайомство далі за чаювання, влаштованого Тонею, так і не заходило.

– Алло, чекаю тебе на Різдво, – одного дня подзвонила Тоня. – Чоловік у відрядженні у Литві, діти – зі своїми друзями. А я не хочу сидіти в цей день сама. Приїдеш? А заодно і столицею погуляємо, влаштуємо собі, так би мовити, культурний і гастрономічний відпочинок.

Подумавши, Алла погодилась. Вона любила прогулянки Києвом. Особливо в святковий новорічно-різдвяний період, коли й саме повітря, здається, бринить радістю. Та й з Тонею вона могла відкрити душу, погомоніти про своє життя, проблеми і радощі, переживання і сподівання. Тож залюбки поїхала до столиці. В день Різдва Христового вони з Тонею ходили на святкове богослужіння в один з найвеличніших храмів Києва, опісля вирішили прогулятися Хрещатиком.

– Христос народився! – за мить Тоня вже обіймала якогось мужчину. – Зі святом тебе! Думала, що ти на свята поїхав на свою малу Батьківщину, а ти тут.

– Славімо Його! – відповів чоловік. – Не їхав, бо багато роботи.

– То я познайомлю тебе з твоєю землячкою, – усміхнулась Тоня і представила подругу. – Алла! Моя найкраща подруга і твоя землячка.

– Ти? – Микола впізнав кохану. Відверто кажучи, вони обоє не дуже й змінилися за ті 25 років, які пройшли після їхньої останньої зустрічі. Обоє трішки поповніли, у волоссі чоловіка з’явилось багато сивини, а в очах Алли – суму. – Тепер я тебе нікуди не відпущу!

Виявилось, що згодом Ірина, з якою випадково зустрілися в потягу, розповіла про той вечір. Про те, як все було насправді. І Микола кинувся шукати Аллу, проте виявилось, що вона переїхала в сусідній обласний центр і більше ніхто нічого не знав.

– Аллусю, виходь за мене, – прошепотів він, міцно пригортаючи її до грудей. – В нас стільки хорошого попереду. Ти згідна?

– Звісно, – прошепотіла Алла і поцілувала його.

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: кохання, свято, Сім'я, розлучення
В тему

Останні матеріали