Микола і Алла зустрічалися фактично з дитячого садочка. Він все життя пам’ятав ту мить, коли вперше її побачив. Усміхнена дівчинка з довгими світлими кісками і зеленими очима наче причарувала його. Відтак весь час вони проводили разом, незважаючи на насмішки ні в садочку, ні згодом у школі. Взимку, здавши сесію, Микола, який навчався на четвертому курсі інституту, прийняв рішення перейти на заочне відділення.
– Аллочко, я влаштувався на роботу, – радісно мовив він, зайшовши в її кімнату в гуртожитку. – Тому скоро ми переїдемо на квартиру!
– Ух, який спритний! – мовила Неля, сусідка Алли. – То, може, заміж її кликати надумав?
– Обов’язково! – ствердно хитнув головою хлопець. – В новорічну річ!
До Нового року лишались лічені дні, й Аллочка мріяла про святкування, під час якого мала почути ту пропозицію, про яку мріють усі дівчата.
– Ну, не вартує він тебе, Аллусю, – переконувала її Неля. – Ти в нас он яка красуня, а він – такий собі хлопчина. Тобі потрібен яскравий, красивий чоловік.
Згодом, побачивши, що дівчина не реагує на її слова так, як би Нелі хотілось, спритниця вирішила діяти по-іншому. Річ у тім, що їй самій давно подобався Микола, і вона все мріяла зайняти в його серці і житті те місце, яке посідала Алла. В останній день грудня запросила на чаювання двох друзів, одному з яких дуже подобалась Алла, і Іринку, яка мешкала в кімнаті через стіну.
– Проведемо старий рік, – мовила зі сміхом.
Купила торт, коньяк, фрукти. І нишком, коли ніхто не бачив, підливала Аллі горілку. Опісля попросила Іринку сфотографувати їх і нишком штовхнула Аллу в сторону Романа, який тут же підхопив її і обійняв.
– Ой, мені так погано, – прошепотіла дівчина.
– Зараз я покладу тебе на ліжко, – відповів Роман і, взявши її на руки, поніс до ліжка.
В цю мить двері кімнати відкрилися, і на порозі з’явився Микола. Вражений побаченим, на мить зупинився, а тоді, рвучко повернувшись, кинувся геть. Наступного дня його не було в гуртожитку, а після канікул стало відомо, що він перевівся вчитися у столицю.
– Він все побачив, – прошепотіла якось Іринка Нелі. – Я сказала, що так було не раз, просто не хотіла його хвилювати.
– А він?
– Був розчарований і мало не плакав, – відповіла подруга. – Все казав, що краще б вона його вбила, аніж мала зрадити.
Алла, яка не знала, що трапилось, і чому Микола від неї зрікся, все шукала коханого. Однак в рідному містечку його родина враз почала її сторонитися. І на усі запитання, родичі відповідали, що, мовляв, нічого не знають про Миколу. Найкращий друг, відвівши погляд у сторону, процідив крізь зуби, що треба було краще поводитись. Поплакавши декілька місяців, поволі заспокоїлась. Для себе вирішила, що це його рішення: мовляв, раз він так вирішив, то нехай усе так і буде.
Симпатична жінка понад двадцять років працювала в одній із бібліотек обласного центру. Роботу свою любила, бо ж мала змогу читати різноманітні книги, поринаючи у цікаві пригоди, захоплюючі романи, і таким чином втікаючи від сірої реальності власного життя.
– Ну, так недовго до того, що ти залишишся у старих дівах, – мовила якось Тоня, найкраща подруга. – То не діло. Тобі давно не двадцять і ти повинна подумати про влаштування власного життя.
– Ти права, мені давно не двадцять, і думати про це вже якось пізно, – сумно мовила Алла, а це була саме вона.
– Не говори дурниць, – розсердилась Тоня. – Тобі тільки сорок п’ять, а для жінки –це не роки.
Тоня не раз робила спроби познайомити подругу з якимось хорошим і самотнім чоловіком. Однак чи то чоловіки якісь браковані попадались, чи то Алла була надто вимогливою, однак ні одне знайомство далі за чаювання, влаштованого Тонею, так і не заходило.
– Алло, чекаю тебе на Різдво, – одного дня подзвонила Тоня. – Чоловік у відрядженні у Литві, діти – зі своїми друзями. А я не хочу сидіти в цей день сама. Приїдеш? А заодно і столицею погуляємо, влаштуємо собі, так би мовити, культурний і гастрономічний відпочинок.
Подумавши, Алла погодилась. Вона любила прогулянки Києвом. Особливо в святковий новорічно-різдвяний період, коли й саме повітря, здається, бринить радістю. Та й з Тонею вона могла відкрити душу, погомоніти про своє життя, проблеми і радощі, переживання і сподівання. Тож залюбки поїхала до столиці. В день Різдва Христового вони з Тонею ходили на святкове богослужіння в один з найвеличніших храмів Києва, опісля вирішили прогулятися Хрещатиком.
– Христос народився! – за мить Тоня вже обіймала якогось мужчину. – Зі святом тебе! Думала, що ти на свята поїхав на свою малу Батьківщину, а ти тут.
– Славімо Його! – відповів чоловік. – Не їхав, бо багато роботи.
– То я познайомлю тебе з твоєю землячкою, – усміхнулась Тоня і представила подругу. – Алла! Моя найкраща подруга і твоя землячка.
– Ти? – Микола впізнав кохану. Відверто кажучи, вони обоє не дуже й змінилися за ті 25 років, які пройшли після їхньої останньої зустрічі. Обоє трішки поповніли, у волоссі чоловіка з’явилось багато сивини, а в очах Алли – суму. – Тепер я тебе нікуди не відпущу!
Виявилось, що згодом Ірина, з якою випадково зустрілися в потягу, розповіла про той вечір. Про те, як все було насправді. І Микола кинувся шукати Аллу, проте виявилось, що вона переїхала в сусідній обласний центр і більше ніхто нічого не знав.
– Аллусю, виходь за мене, – прошепотів він, міцно пригортаючи її до грудей. – В нас стільки хорошого попереду. Ти згідна?
– Звісно, – прошепотіла Алла і поцілувала його.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
