Таня і Аня були нерозлучними подругами з дитинства. Разом ходили в дитячий садочок, з першого до одинадцятого класу сиділи за однією партою у школі. Опісля разом в одній групі навчалися на економічному факультеті університету.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
– Ото подруги! – нерідко заздрили їм дівчата. – Ото дружба! Вони одна за одну горло перегризуть!
Так усе і було. І Таня, і Аня в усьому і завжди допомагали одна одній, відстоювали одна одну, і взагалі було враження, наче вони дві рідні сестрички.
Все змінилося, коли Таня вийшла заміж і невдовзі зрозуміла, що чекає дитятко.
– Аню, ти і саме ти станеш хресною для моєї донечки, – мовила якось майбутня мама.
– Таню, але ж я не знаю, які обов’язки в хресної, – відповіла Аня. – Це ж велика відповідальність.
– А які там обов’язки? – аж здивувалася подруга. – Головне – охрестити і, звісно, дбати про дитя. Займатися вихованням, дарувати подарунки.
Проте Аню, яка звикла про все дізнаватися достеменно, така відповідь не влаштувала. Відтак вона звернулася до священника з проханням розповісти про все детально.
– А ви самі до храму ходите? Сповідаєтесь? – запитав він її. – Ні? Тоді вам самій потрібно спершу підготуватися до цього таїнства. От я вам розповім…
Відтоді життя Ані почало стрімко змінюватися. Вона стала читати багато духовної літератури, спілкуватися з отцем Георгієм, їздити в паломницькі поїздки. І, звісно, ходила в суботу і неділю на богослужіння, дотримувалась посту, сповідалась. А ще – перестала носити шорти та брюки.
– Ну, Анька, ти і даєш, – мовила якось Таня. – Ну геть з котушок злетіла. Може, ти в монастир підеш? Будеш там собі молитися вдень і вночі. От поясни – чого ти туди ходиш?
– Таню, і тобі варто піти, – відповіла подруга. – Ви ж не вінчані, а це великий гріх. Ти дитя ось-ось маєш народити.
– І обов’язково охрещу, – перебила її Таня. – Не тому, що хочу, а тому, що батьки наполягають дуже.
– Таню, ти повинна зрозуміти, що це велике таїнство, до якого слід підходити дуже серйозно, – почала пояснювати Аня. – Тому піди спершу сама до священика. Він скаже, як підготуватися до сповіді.
– А от вчити мене, що і як я повинна робити, не треба, – почала сердитися подруга. – Краще про себе подумай. Тобі вже 22, а ти досі не маєш бойфренда.
Поволі спілкування подруг ставало все рідшим. А коли й спілкувалися, то між ними частіше виникали суперечки. Вони все більше віддалялися одна від одної.
– Можливо, не варто тобі йти за хресну до Тані? – запитала якось в Ані мама. – Ви тепер такі різні.
– Мамо, але ж вона моя подруга, – відповіла дівчина. – І я переконана, що наші стосунки обов’язково налагодяться.
Коли Таня народила донечку, то хотіла назвати її Аріель. Мовляв, це ім’я прекрасної русалоньки з мультику. І її донечка буде такою ж прекрасною, як та русалонька.
– Таню, так не можна, – переконувала її Аня. – Охоронцем дитини є святий або свята, ім’я якої носить дитина. Хіба у нас мало красивих імен? Особисто у мене зі словом «Аріель» відразу виникає асоціація з пральним порошком. Одумайся!
– Я мама, і мені вирішувати, як назвати свою дитину, – категорично сказала Таня. – До речі, хресна мама, ти дитині хрестик купила? І ланцюжок.
Однак у храмі священник сказав, що в православ’ї немає імені Аріель і порадив батькам вибрати інше ім’я. Так новонароджену назвали Надійкою.
– Ти повинна купити малій візочок, бо вона почала сидіти, – подзвонила якось Таня Ані. – І з одягу варто дещо прикупити. Бо ж вона так росте!
Того ж дня хресна мама привезла красивий візочок-тростинку. Фірмовий, він чудово складався, і дитя в ньому могло і сидіти, і лежати. Окрім цього, до візочка можна було прикріпити парасолю, аби захистити від сонця, а ще в комплекті йшла плівка-накидка для захисту від дощу. Не минуло й тижня, як Таня сказала, що дитині потрібні нові іграшки. Потім – комбінезон.
Відтоді такі дзвінки стали традиційними. Молода мама, не соромлячись, телефонувала і говорила, що купити дитині. Причому, вона ніколи не поцікавилась, чи має Аня гроші, чи виходить їй зробити ці трати.
– Ти хресна мама дитини, і тому повинна про неї дбати, – мовила якось, коли Аня сказала, що летить за кордон і не зможе привести велосипед похресниці. – А ти як думала – побудеш на хрестинах і усе? Ні, про похресницю потрібно піклуватися.
– Я піклуюся, – відповіла Аня. – Молюся за неї. Подаю записки в монастирі.
– А подарунки? – не витерпіла Таня. – Чому я постійно повинна тобі казати, що купити? Це ти сама маєш в мене запитувати!
– Таню, головне – молитва, – сказала Аня. – Саме вона є обов’язком хресних. А все інше дитині повинні забезпечувати батьки. Повір, в мене зараз такі проблеми зі здоров’ям, що кожна гривня на рахунку.
– Гроші в усіх на рахунку, – перебила її Таня. – Ти її хресна мама і маєш дбати про неї.
Після цієї розмови Аня стала ігнорувати дзвінки подруги. Перестала купувати подарунки дитині, що неабияк розсердило Таню.
– Як вона може? – обурювалась вона. – Це ж її похресниця!
Коли минуло пів року після останньої розмови з Анею, Таня вирішила навідатися до поганої хресної матері Надійки. Двері квартири відчинила мама Ані.
– Де Анька? – навіть не привітавшись, запитала гостя. – Ви хоч знаєте, яка з неї хресна мама?
– Геть! – тихо, але твердо відповіла господиня. – Ти висмоктувала з моєї дитини гроші тоді, як їй вони були потрібні на лікування.
– Вона хресна і має дбати про похресницю, – мовила Таня. – І не лише отими її молитвами. Вчора був день народження Надійки. Де…
– Будь ти проклята зі своїми подарунками! – перебила її змарніла жінка. – Вона оті гроші забирала від свого лікування, до самої смерті молилася за Надійку, а ти…
Лише згодом, коли донька, яка після народження до п’яти років ні разу не хворіла, враз почала нездужати, Таня зрозуміла, що Аня робила для її дитини найголовніше – просила в Бога для неї здоров’я.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
