20 липня Лариса і Юрій Климчуки з Луцька відзначали 35-ту річницю шлюбу. Святкували у колі сім’ї – із дітьми, які не залишили батьків без сюрпризу і подарували їм сертифікат у ресторан на двох. І цікаво в цій історії те, що серед шести дітей подружжя лише троє – їхні біологічні.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Утікала з Дитбудинку і жебракувала
Важко не помітити, як трепетно і ніжно досі дивляться одне на одного Лариса і Юрій. Вони зуміли пронести крізь роки почуття одне до одного, повагу і взаєморозуміння. Вони обидва – колишні військові. Лариса служила у військовій частині в місті Овруч, що на Житомирщині. Там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Пара одружилася, а в 1993 році переїхала жити до обласного центру Волині. Про те, що коли-небудь зважиться на усиновлення, Лариса навіть і не думала. Хоча з дитинства сама відчувала брак справжньої материнської любові, бо росла не з рідною мамою, а з другою дружиною батька.
Але за батьків все вирішила їхня старша донька Оля. Уже будучи старшокласницею, вона почала відвідувати інтернат. Там познайомилася із дівчинкою Ірою. Якщо інших діток із цього інтернату на вихідні забирав хтось із родичів, то Іру – ніхто. Після розповіді батькам про обездолену дитину вони запропонували доньці привезти її на вихідні до них додому.
В Ірини було важке дитинство. Нею ніхто не займався, вона часто втікала із Дитячого будинку, жебракувала. Але дівчинка була дуже хорошою дитиною, і це не могли не помітити Климчуки. Ірина та Оля стали товаришувати. Усі літні канікули Іринка провела в будинку Климчуків. Лариса і Юрій займалися нею і навчали її елементарним речам: читати, писати, рахувати. Дівчинка показала себе здібною ученицею. А якось Оля сказала батькам, що Ірину потрібно удочерити. Цим дуже збентежила свою маму, яка геть не була готова до такого повороту подій і взагалі вважала, що усиновити дитину в нашій країні – то щось неймовірне. Але донька наполягала, тож батьки погодилися. Так Ірина отримала люблячу родину, місце, де її приймали такою, як вона є, і разом з тим прикладали зусилля для її загального розвитку. Подружжя жодного разу не пошкодувало, що пішло на цей крок. Іра стала їм, наче рідна. Більше того, між новою мамою і нею був особливий зв’язок – вони розуміли одна одну без слів. Лариса ніколи ні перед ким не сказала, що Ірина не рідна її дитина і на усі питання знайомих відповідала: «Вона моя донька».
Народила сина, попри невтішний вердикт лікарів
Зусилля батьків виправдали себе – минули роки, і Іринка закінчила педагогічний університет з відзнакою. На той час Оля вийшла заміж і переїхала жити у власну оселю. А Ірина повторила її вчинок – попросила батьків взяти ще одну дитину з інтернату. Їй було важко розуміти, що є так багато дітей, які потребують батьків, і їм не пощастило так, як їй. Ні, цього разу вони не були шоковані, і без вагань погодилися. Так у їхній сім’ї з’явилася Тетяна.
6 років тому Ірина вийшла заміж у США. Народила донечку. Нещодавно подружжя Климчуків уперше побачило свою онучку вживу, а не по відозв’язку. Адже через пандемію приліт на батьківщину відкладався. Ірину з донечкою і чоловіком зустрічали усім сімейством, з квітами, обіймами і сльозами щастя. Молода жінка досі вдячна своїм прийомним батькам, адже, якби не вони, її доля могла б скластися геть не так:
– Якби не вони, я не стала б такою, якою є зараз. Вони врятували мене з того бруду, у якому перебувають більшість дітей з неблагополучних сімей, – говорить вона.
Цікавим є той момент, що, коли Лариса на прохання Ірини подала документи на удочеріння, то була впевнена, що власних дітей більше не матиме. Бо через проблеми зі здоров’ям їй лікарі сказали, що 99,9 відсотків народити вона уже не зможе. (На той час вона мала власних доньку Олю, якій зараз 34 роки, і сина, якому вже 32 роки). Але невдовзі вона дізналася, що вагітна… Це стало справжньою несподіванкою для подружжя. Тоді Ларисі було 40 років. Коли чоловік Юрій дізнався про вагітність дружини, його радості не було меж. «Він першій дитині так не радів, як третій», – розповідає сміючись Лариса.
І ще один цікавий момент. На той час старша донька Лариси, Оля, теж була вагітна. Отже, вийшло так, що мама і донька разом виношували діток і народили з різницею у кілька місяців! Нині онуку Лариси 14 років, а сину у вересні буде 14.
У 10 років не знала, що таке туалет
І ось, коли найменшому сину подружжя було 8 місяців, Лариса взяла його у візочок і поїхала забирати з притулку у Рожищі Тетяну. Дитина була недоглянутою. На личку – екзема. Її мама померла, коли їй був усього рік. Дівчинка жила з дідом і бабою, які спилися. І коли Лариса одразу після притулку повела дівчинку в магазин, аби вона вибрала собі тортики, та попросила у нової мами купити їй… вина. На той час дитині не було і 5-ти років. Тетянка була дуже непосидющою, іграшками не гралася, все ламала. В садочку кусала дітей. У школі зовсім не хотіла вчитися. Але терпіння і любов зробили з нею неймовірне – зараз це усміхнена, красива і вихована дівчинка, справжня леді.
Але коли подружжя думало, що не справиться з Танею, то вирішило удочерити ще одну дівчинку, однолітку Тані, аби вони одна одну підтримували. Так до родини Климчуків приєдналася Галя. Зараз дівчаткам по 19 років.
– Коли ми взяли Галинку, їй було 10 років. Знаєте, вона абсолютно не знала, що таке туалет і ходила тільки під себе. Щодня мені телефонували зі школи, мовляв, приїжджайте і переодягайте свою дитину. Я все лишала, їхала, мила її, переодягала. Це зараз вона сміється з того, яка вона була, коли я їй розповідаю. Знаєте, було не просто, але я жодного разу не пожалкувала, що удочерила її, – продовжує Лариса.
Сталося так, як і сподівалося подружжя – дівчата потоваришували, стали справжніми сестрами, підтримують одна одну, допомагають у навчанні. І обоє мріють – коли вийдуть заміж, обов’язково візьмуть собі дитя із Дитбудинку.
– Образливо те, що інколи можна почути від людей, що дітей-сиріт беруть заради грошей. Але коли я удочеряла вперше, я навіть не знала про якісь там виплати на дитину, що вони взагалі є. Тим більше, ми самі не бідні люди, мали свій бізнес. Так, ми не маємо мільйонних достатків, але я завжди стараюся допомогти фінансово потребуючим людям. Я можу дати останнє, бо знаю, що воно обов’язково повернеться. І діти у нас усім забезпечені і ні в чому не мають потреби. І на відпочинок на море щороку їздимо з ними, – каже Лариса.
А господар сімейства – Юрій, взагалі не зважає на пусті балачки збоку. Він каже, що діти – це благословіння від Бога. І багато сімей, які не могли мати своє дитя, після усиновлення змогли народити власних дітей. І це не поодинокі випадки. Він упевнений, якби вони не взяли Іринку з інтернату, у них би не народився їхній найменшенький.
Чоловік додав, що родині досі пропонують взяти ще одну дитину, проте «вже вік». Натомість Лариса додає: «Вік, то таке. Будемо бачити. Синочка ще можна було б взяти».
Ірина Бура
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
