18-річна Анастасія Ясько з Чернігівщини майже місяць тому втекла з дому разом зі своїми братами та сестрами, рятуючись від домашнього насильства, знущань та побоїв. Нині діти живуть у старому будинку, без електрики, води та газу. І якби не корова, хтозна, як би вони вижили...
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
5 років тому в родині Анастасії сталося велике горе – помер її люблячий батько. Але мама, на відміну від дітей, горювала не довго і знайшла йому заміну – односельчанина Віктора. Забрала своїх четверо дітей і перебралася жити в його оселю. Там народила дитину і Василю – хлопчика. І якщо до рідного сина чоловік ставився більш-менш нормально, то дітей співмешканки дуже незлюбив. Фактично перетворив їхнє життя на пекло: постійні крики, побої, виганяння з дому. Не раз діти ночували, де доведеться. А ще вони постійно були свідками того, як вітчим лупцює їхню матір. Не минуло й два місяці їхнього спільного життя, як він вперше підняв на неї руку. Потім побої стали систематичними. Причому робив він це абсолютно у тверезому стані. Дітей міг товкти головою об стіну навіть за розбиту тарілку. За словами Насті, у нього діагноз шизофренія. Коли діти викликали поліцію, та лише писала протоколи, і на тому все. Їхня матір також перестала дбати про дітей і все частіше заглядала у чарку. Грошей на дітей по втраті годувальника і на найменшого, як матір-одиначка, вона отримувала достатньо. От тільки діти достатку не бачили ні в чому. Бо усі отримані від держави на них гроші пускала на співмешканця та спиртне.
Остаточно терпець у найстаршої Насті увірвався тоді, коли вона заступилася за матір, а вітчим побив її до крові за це милицями. Тоді дівчина разом із меншими, у чому були, втекли до знайомих людей. За кілька днів, поки вони там пробули, матір ні разу їх не шукала. Тому єдиний вихід у них був йти жити у стару хату, в якій вони мешкали, ще коли був живий їхній батько. Там на той час за борги уже відрізали світло і газ. Фактично будинок в аварійному стані, але для дітей було головне жити у спокої, і щоб їх ніхто не виганяв на вулицю. Вони живуть бідно, але дружно. Настя їм за маму і тата. Дівчина удосвіта встає доїти корову, яку вона забрала із дому вітчима, бо тварина куплена за «дитячі» гроші, які отримує їхня матір. Зауважимо, найменшому хлопчику – 3 роки, іншим дітям – 9, 11, 14 років.
– Спочатку ніякі речі вітчим нам взяти не дав. Потім ми попросили голову сільради, щоб він з нами приїхав, і ми могли забрати з дому вітчима те, що нам належить. Він погодився. Так ми забрали одяг, деякий посуд і нашу корову. Коли ми збирали речі, мама в той момент лежала в будинку, гола і п’яна, ми їй були геть не потрібні, – розповідає Настя.
Опісля голова сільради привіз дітям дров, аби мали на чому розводити вогнище і готувати їсти. Рідна матір за увесь цей час навідалася лише раз – уночі, вибила дітям вікно, вимагала, щоб дали гроші, бо їй потрібно заплатити за електроенергію…
– Нам би дуже хотілося, щоб мама перестала пити, покинула вітчима і змінилася. Яка б вона не була, вона наша мама, і ми її любимо, – каже плачучи Настя.
Цією дитиною дійсно можна захоплюватися. Вона взяла на себе таку відповідальність, на яку не кожен дорослий наважиться. А все для того, аби вони не повторили її долю. Адже дитинства дівчина не мала. Із 6 років вона прибирала, готувала їсти і доглядала за меншими. Братики і сестрички її слухаються і допомагають. Увечері діти запалюють свічки і так освітлюють свою вбогу оселю. Їдять переважно одну картоплю і огірки. А ще молоко з булкою.
Настя дуже боїться, аби її братиків і сестричок не забрали в інтернат, аби діти були разом.
Окрім цих п’яти дітей, у Наталії ще є троє дорослих дітей. Точніше уже двоє, бо одного її сина вбило струмом на заробітках, інший сидить в тюрмі, а донька Оксана заміжня і має двоє дітей. За її словами, змоги забрати до себе братиків і сестричок вона не має, але чим може, їм допомагає.
Вітчим Віктор Ролдухін переконує, що дітей він не б’є. У всьому звинувачує їхню матір, мовляв та постійно п’яна і валяється по всьому селу. А діти його не слухаються і провокують. Поміж тим, доля навіть його власного 3-річного сина його не дуже цікавить, бо він ні разу не поцікавився, чи має хлопчик що їсти і як живе в тих жахливих умовах.
Єдина надія – на місцеві органи влади, які слізно обіцяють, що зроблять усе необхідне для них і вже невдовзі в оселі дітей буде світло…
Ганна Лісова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
