Життя

Розлучився з професоркою і став щасливим з прибиральницею

Розлучився з професоркою і став щасливим з прибиральницею

Слова свого батька про те, що він робить жахливу дурницю, одружуючись з Вікою, Степан Никонович згадував все життя.

– Ну от чого я, дурний, не послухав свого батька? – не раз бідкався він. – Знав же, що його в селі поважали і часто зверталися за порадою. Чужі люди казали, що старий Никон порадить, наче рідний батько.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

Проте тоді, в 25 років, Степан таки батька не послухав. І одружився з 30-річною Вікою, яка була справжньою красунею, мала гарне почуття гумору і вже була кандидатом наук і викладачем в інституті. Спершу молоді люди жили в гуртожитку, однак через десять років пробивна Віка таки домоглася ордеру на трикімнатну квартиру у новобудові.

– Молодчина, – хвалила вона тобі сама себе. – Якби не я, то так і тулилися б у гуртожитку. А так – в нас і кухня простора, і спальня, і дитяча, і вітальня. Діти нарешті мають свою кімнату.

Степан спершу хотів поговорити з дружиною щодо того, яким чином вона отримала цей ордер. Адже, яке подейкували, цю квартиру мала отримати багатодітна сімя Вікиної колеги. Однак, дивлячись, як завзято господарює його дружина, з яким задоволенням обставляє житло, як радіє йому, Степан промовчав. Зрештою, наступного року для працівників вишу знову мали видати декілька квартир, тож багатодітна колега також отримає.

Якось у квартиру постукали. На порозі стояла юна дівчина.

– Передайте, будь ласка, Вікторії Сергіївні, – попросила вона, простягаючи конверт. – Дякую!

Навіть не попрощавшись, пішла. Степан чув, як комусь розповідала по телефону про те, що залишилась без літнього взуття і плаття. Мовляв, всі гроші довелось віддати отій гримзі з інституту. Від цих слів в душі чоловіка щось кольнуло. Здогадався, що «ота гримза» – то його дружина.

– Ну так, ти правий, – відповіла Віка коли він запитав, чи це правда, що вона у студентів бере гроші. – Я таки беру гроші. Щоб ми могли поїхати на відпочинок за кордон. Їсти різні смаколики. Купувати дорогий одяг. Ну, не на твою ж зарплату інженера ми маємо все це робити!

– Вікусю, я не так і мало отримую, – мовив він, відчуваючи, як всередині піднімається хвиля обурення. – А брати гроші в дітей – це просто непорядно.

– Студенти не діти, – категорично відказала дружина. – А щодо твоєї заробітної плати, то повір, це просто мізер порівняно з тим, що приношу я.

У відповідь Степан промовчав. Та й що він  міг відповісти, коли дружина була права? Норкову шубку вона купила собі після зимової сесії, каблучку і сережки з діамантами – після літньої. Всі гроші Віка несла додому, ретельно плануючи покупку нового авто, заміну меблів, відпочинок та все інше. Спершу йому подобалась це планування у витрачанні коштів, однак з часом почало здаватися, наче дружина перетворилася на машину з заробляння коштів. Візити студентів з конвертами та сумками з різноманітними смаколиками вже не дивували його. Спершу дивувала скнарість Віки, яка почала дуже прискіпливо ставитись до того, які він з дітьми витрачає гроші.

– Ну, от і навіщо був той торт? – розсердилась, коли він одного разу приніс торт. – Я б сказала одній студентці, то вона й принесла б. Її мама в кондитерській працює.

– Віко, невже ми не можемо купити собі торт? – не витримав він. – Навіщо піднімати ту студентку, коли ми…

– А для того, аби не витрачати власних коштів, – перебила його дружина. – В нас діти майже дорослі, і потрібно подумати, де вони житимуть.

– Ми ж купили їм по квартирі.

– Не ми, а я. І змогла купити завдяки тому, що не витрачаю грошей на всіляку дурню.

– Віко, на кого ти перетворилася? – перейшов на крик Степан. – Ти ж наче Гобсек.

– І що з того? – щиро здивувалася жінка. – Якби не я, то ми сиділи б на тій мізері, яку ти називаєш заробітною платою. А що гроші під відсотки позичила, то це, так би мовити, пасивний дохід.

– Але кому позичила? Нашій кумі! Не соромно?

– Аніскілечки, – відповіла та, яку нещодавно кохав понад усе на світі і за якою ладний був і в вогонь, і в воду.

Куди ж поділося те кохання? Коли найрідніша людина стала зовсім чужою? Чому так сталося? І що робити далі? Ці питання часто терзали Степана Івановича, який після 55 став доволі сентиментальним.

– Вікусю, давай поговоримо, – прошепотів він якось, обнявши дружину, яка саме прийшла з інституту. – Давай, як колись, гайнемо в гори на вихідні. Будемо бродити лісом, купатися в термальних джерелах і цілуватися, як у молодості.

– Ти вже геть здурів, – визвірилась на нього дружина. – Зрештою, а чому б і ні? Поки я гарую на роботі, то ти тут фантазуєш.

Чоловіка наче хто холодною водою облив. Він був у відпустці і пів дня витратив, аби приготувати романтичну вечерю. Поставив свічки на столі, в холодильнику стояла пляшки її улюбленого шампанського. Вирішив спробувати оновити їхні стосунки, які до того часу практично зійшли нанівець. А тут ось як все повернулось!

Чоловік бачив, що дружина, яка до того часу стала професором і отримала купу різноманітних відзнак і нагород, стала зовсім йому чужою. Усі її розмови крутилися навколо грошей, вартості дипломних, кандидатських, наукових статей, які вона строчила ночами. «Вона вже не зміниться – промайнуло в голові, і від того стало погано. – Чому все так сталося?»

Відповіді на це питання не було. З часом Степан перестав її шукати. Якось, стоячи в супермаркеті в черзі, він випадково зустрів Ліду. Колишню однокласницю, в яку був закоханий протягом всіх років навчання у школі. Виявилось, що Ліда працює прибиральницею неподалік роботи Степана. Слово за словом – і знайшлися спільні теми для розмови. Почалися зустрічі, які призвели до того, що одного дня Степан взяв документи, деякий одяг – і пішов жити до Ліди, з якою почувався по-справжньому щасливим.

Ксенія Фірковська

 

 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему