Подруги щиро заздрили їй. Ще б пак! Вродлива, має престижну роботу і солідний оклад, власне житло і нове авто, мандрує світом. Ніхто й уявити собі не міг, як ночами Оксана ридає і згадує той день, коли 14 років тому народила донечку. Це був єдиний – перший і останній – раз, коли вона бачила своє дитя.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Історія кохання, внаслідок якого на світ з’явилась крихітка, була банальною. Студентка-першокурсниця, закохавшись, довірилася викладачеві, про якого гуляла слава знаного любителя юних красунь. А коли дізналася, що вагітна, то він з криком прогнав її. Мовляв, йди до того, від кого нагуляла дитя. Тож Оксана поїхала до батьків. І мати повела її в абортарій, проте там сказали, що робити аборт надто пізно. Ось так вона народила дитинку, а її мати тим часом написала відмову від дитини від її імені. І віддала лікарям, сказавши, що писала донька. А через чотири дні забрала Оксану і повезла в санаторій, після якого перевела в столичний інститут. Там вона завершила навчання і влаштувалася на роботу у відому фірму, де швидко здобула авторитет колег і очолила відділ. Згодом придбала житло, автомобіль, почала літати за кордон у відрядження і на відпочинок. Стала однією з тих, кого в нинішньому суспільстві називають успішними жінками.
– Доню, час і про особисте життя подумати, – не раз казала мати. – Роки минають, і ми з батьком хочемо вже поняньчити онуків.
– Та ще встигну, – всякий раз відповідала Оксана. – Он з дівчатами зібралися в Емірати на відпочинок.
Згодом був Єгипет, Індія, Таїланд, знані курорти Європи. Додому вона поверталася відпочилою, з кучею фотографій та подарунків для рідних та друзів. Лише мати все частіше зауважувала в очах доньки тихий смуток. Літня жінка розуміла, що його причина у невлаштованому особистому житті, і все частіше нагадувала доньці про заміжжя. А одного разу, коли мати знову завела таку розмову, молода жінка не стрималася і розридалася.
– Та не хочу я нікого, – плакала вона. – Знаєш, про що я мрію? Хочу знайти свою доньку. Ту, яку ти забрала у мене і віддала чужим людям. Я шукаю інформацію про те, хто її вдочерив, проте не можу знайти. Допоможи мені, мамо! Ти ж обіймала тоді високу посаду і можеш звернутися до людей, які в ті часи керували Дитячим будинком, службою у справах дітей. Я хочу повернути свою доньку. Я кожного дня згадую той день у пологовому.
Тієї ночі Галина Іванівна довго-довго курила на балконі і витирала сльози. Жінка зрозуміла, що саме вона нанесла найбільшу травму рідній дитині і над усе хотіла допомогти їй.
– Я змарнувала життя своїй доньці, – шепотіла вона. – І я повинна виправити свою помилку.
Уранці вона кинулася до тих людей, які 14 років тому керували солідними структурами їхнього міста. І через півтора тижня мати й донька знали, що дівчинку, яку вони залишили у пологовому будинку, вдочерило подружжя з одного з райцентрів Черкащини. І Оксана поїхала туди. Страшенно хвилювалася і все продумувала, як зайде до хати, що скаже тим людям, як пригорне до себе доньку. А коли приїхала, то з’ясувала, що прийомна мати її доньки декілька років тому померла. Тож її виховував прийомний батько. Чоловік спершу їздив на заробітки до Німеччини, а згодом, коли не стало дружини, зайнявся розведенням кроликів. Частину продавав молодняком на розплід, а частину пускав на смачні тушонки. Вже й мав постійних покупців, тому без копійки не сидів.
Якось вирішила купити смаколиків, а насправді хотіла побачити доньку, в їхню оселю постукала Оксана. Так вони і познайомились. Приємна жінка сподобалась чоловіку, адже виявилась чудовою співрозмовницею. Відтак запросив звертатись ще. І Оксана час від часу почала бувати в їхньому домі. Так вони почали співпрацювати, а згодом і подружилися. Все більше часу проводили разом і самі не помітили, як між ними спалахнули почуття. А через якийсь час Іван зробив їй пропозицію руки і серця.
– Тільки ти добре подумай, – сказав їй. – Сама бачиш, я з дитиною. Хоча, чесно кажучи, ти моїй Аллочці дуже подобаєшся. Коли я сказав, ти чудова жінка, вона сказала, що дивується, чому я досі не запропонував тобі стати моєю дружиною.
Потім були приємні клопоти щодо приготування до невеликого весілля. І на святкуванні Оксана розплакалась від щастя. Вітаючи з одруженням, Аллочка назвала її мамою. Вона була чудовою дівчинкою, якій дуже не вистачало материнської любові. Відтак щиро потягнулась до Оксани. А та багато спілкувалась з нею, балувала різними покупками.
– Кохана, я тебе щось запитаю, – мовив одного разу Іван. – Я давно почав здогадуватись, але все думаю, чи правильні мої думки.
– То питай, – просто відповіла жінка.
– Ти – мама Аллочки?
– Так, – мовила Оксана і розповіла все з самого початку. – Ось так склалось наше життя.
– Ти хочеш розповісти про це Аллочці? – після паузи запитав він.
– А як ти порадив би?
Того вечора Оксана так і не почула відповіді. Вона розуміла, що Івану потрібен час. Треба все зважити. І таки дійсно – через декілька днів він знову підняв це питання.
– Оксаночко, я багато думав і вирішив, що Аллочка має знати правду, – мовив він. – Нехай знає, що у неї дві мами. Свого часу, коли доньці було п’ять років, хтось із «добрих» людей сказав їй, що ми її не рідні батьки. Тому ми з покійною дружиною вирішили переїхати в іншу область. Більше ніяких запитань донька не ставила. Але було очевидними, що вона на нас аніскілечки не подібна. Ми з дружиною були смуглявими і кароокими, а вона – світленька, з голубими очима. Думаю, що Аллочка буде рада дізнатися правду.
Дівчинка була щасливою, коли батьки їй про все розповіли. А ще через два місяці сім’я знову раділа. Адже дізналися, що Оксана вагітна і скоро в сім’ї з’явиться немовля.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
