Життя

Усиновили дитину, щоб… забрати в неї кров та нирку

Усиновили дитину, щоб… забрати в неї кров та нирку

«Економічне й політичне безвладдя – ось чому в Україні й досі безкарно діють «чорні трансплантологи», які поставляють людські органи для багатіїв», – переконаний юрист Іван Степанюк, який у дитинстві сам став жертвою злочинців.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Сталося так, що Іванко втратив батьків у трирічному віці. Вони загинули в автокатастрофі. Виховувала дитину бабуся, яка невдовзі теж тяжко захворіла й померла. Ваню забрали в дитбудинок.

Одного дня туди завітали гарно одягнені чоловік із жінкою. Вони довго розмовляли з завідувачкою, потім зайшли в дитячу кімнату, де під наглядом виховательки гралися діти, й довго придивлялися до малюків. А через кілька тижнів директорка викликала хлопчика до себе і сказала, що в нього з’явилася нова родина.

Олександр і Галина – так звали названих «батьків» Вані – мешкали у Львові, на Волинь вони приїхали нібито до родичів.

Великий будинок на околиці міста з розкішним садом і власна кімната здалися малому раєм. Та безтурботне життя хлопчика тривало рівно місяць. Якось до нього в кімнату зайшла «мама» Галя, погладила по голові і сказала, що вони поїдуть у гості до добрих знайомих. Наступного дня всі сіли в машину й вирушили в місто…

Отямившись, Іванко побачив над собою білу стелю, а сам він лежав у незнайомій кімнаті. Біля ліжка стояла табуретка, на якій в тарілці лежало яблуко. Пахло ліками й нестерпно боліло десь у правому боку. Хлопчик хотів повернутися, але від пекучого болю знову впав на подушку, знепритомнівши. Розплющивши очі вдруге, побачив середніх років жінку в білому халаті, яка жалісливими очима  дивилася на нього.

– Що, очуняв, дитинко? Слава тобі, Господи! Що ж вони роблять з людьми, іроди окаянні! Де ж це чувано, щоб так калічити дитя? – жінка взяла з тумбочки шприц і, засукавши рукав  довгої смугастої піжами, зробила укол у худеньку дитячу руку.

У лікарні Ваня пробув майже три місяці. Лікарі не давали жодної гарантії, що малий виживе. Після виписки хлопця відправили в школу-інтернат для дітей із обмеженими можливостями. І лише через кілька років Іван дізнався: в нього немає правої нирки, з нього вицідили майже всю кров, а вижив лише тому, що на якійсь занедбаній дачі його, блідого й безпомічного, випадково знайшли сусідські діти.

Попри такі випробування, Іван успішно закінчив школу міліції, потім – юрфак одного зі столичних вишів, досконало оволодів п’ятьма іноземними мовами, а потім іще трьома. Він влаштувався на роботу юрисконсультом в одне з представництв американської компанії. А у вільний час він по крупинці збирав матеріали про викрадення людей та торгівлю «живим товаром».

Пропрацювавши кілька років на американців, Іван відкрив власну юридичну контору. Згодом він став співпрацювати з міжнародною організацією, що займається розшуком зниклих людей та злочинних угруповань, які діють майже у всіх країнах світу.

І от одного разу, переглядаючи матеріали карної справи про львівських «чорних трансплантологів», які декілька років займалися торгівлею органами, Іван Іванович відчув, як у нього заколотилося серце: у рисах жінки, фото якої він розглядав, було щось знайоме. Правда, спогади дитинства майже стерлися з його пам’яті, але щось у тій жінці нагадувало «маму Галю». Звичайно, жінка постаріла, мала інше ім’я, але чоловік був чомусь упевнений, що це саме вона.

З матеріалів справи  він дізнався, що Марина разом зі своїм спільником, постійно змінюючи імена та прізвища, були «батьками» ще для дев’ятьох дітей-сиріт не лише з Волині та Львівщини, а й із Тернопільської, Одеської та Миколаївської областей. Сімох сиріт правоохоронцям так і не вдалося знайти. Так само, як і затримати злочинців, які переховувалися від правосуддя десь за кордоном.

В Івана Івановича з’явилася мета: будь-що розшукати тих, хто скалічив його долю та долю таких же, як і він, нещасних дітей.

Пошуки тривали п’ять років. І ось колега з міжнародної організації переслав повідомлення, що в одному з містечок на півночі Іспанії було спіймано 56-річну українку. Вона намагалася викрасти дівчинку, яка ввечері поверталася додому зі школи. З фото на Івана дивилася «мама Галя».  Не гаючи часу, чоловік виїхав в аеропорт…

– А ще через рік відбувся суд. Після оголошення вироку винуватці моїх нічних кошмарів потрапили до в’язниці до кінця свого життя, – Іван Іванович скупо посміхається. – На жаль, і зараз такі злочини непоодинокі. Найчастіше жертвами злочинців стають діти з неблагополучних родин, які цілими днями перебувають на вулиці, не відвідують школи, мають згубні звички.

Останнім часом після встановлення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми та внаслідок запобіжних заходів міжнародних правоохоронних структур  виникла ще одна злочинна тенденція – виїзд вагітних жінок за кордон за підробленими документами, тобто це сурогатні матері, які продають своїх новонароджених малюків іншим громадянам.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Валентина Савчук

На прохання оповідача було змінено імена героїв публікації й місце подій.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: львів, Волинь, торгівля людьми
В тему