Життя

Не вміючи і груби розпалити, проміняла Київ на село, а гроші заробляє дистанційно 

Не вміючи і груби розпалити, проміняла Київ на село, а гроші заробляє дистанційно 

Іще недавно Оксана Олійник була киянкою. Для щастя жінка, здавалося, мала все: сім’ю, хорошу освіту, цікаву роботу, власне житло на Борщагівці. Але Оксані разом із чоловіком Орестом хотілося чогось іншого – місця, де б душа відпочивала, а щоденна робота була в задоволення.

І ось тим «іншим» стало полтавське село Христанівка, що за три години їзди від столиці, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

 

Магістр культурології – у полтавську глибинку

40 хат Христанівки із 60-ма жителями розмістилися на таких мальовничих пагорбах, що коли Орест Олійник уперше сюди приїхав, то від довколишньої краси в нього аж дух перехоплювало: «Піднебесна Христанівка!!!»

Серцем відчувши близькість із цією місциною, Олійники забрали з київської квартири півторарічного сина Енея (ще один син – Улас – народився вже потім) – та переїхали до нової домівки.

Звикла до міського комфорту сім’я і тут оселилася в хатині з усіма комунальними зручностями. Хочеш – пали газом, хочеш – дровами. У будинку – вода і санвузол.

– Але я до сільського господарства спершу була не адаптована, навіть груби не вміла розтопити, – зізнається Оксана. – Тож усім цим спершу займався чоловік (у минулому – заступник директора фірми), а я всьому цьому вчилася і плюс займалася тим, чим уміла.

А вміла Оксана немало. Адже закінчила Києво-Могилянську академію. Здобула вчені ступені бакалавра філософії та магістра культурології. Плюс навчання в магістратурі бізнес-школи «Крок». Плюс перекладацька робота (жінка чудово знає англійську). Плюс робота в пресслужбі відомих кінофестивалів України.

 

Навчила селян носити «гуманітарку»

Коли таке ось «неординарне подружжя» переїхало в село, багато хто з місцевих не розумів: навіщо? Бо покинути міський комфорт і престижну роботу заради «якоїсь там краси природи» – на таке, мабуть, жоден із селян не погодився б.

Натомість Олійники теж відкривали для себе людей, у яких дещо інші життєві цінності, своє бачення гарного одягу і якісного дозвілля. І Оксані хотілося поділитися з людьми тим, що було дороге їй.

– У єдиному на все село магазині, який стояв зачиненим, ми з дозволу тодішнього власника (тепер наш магазин) облаштували бібліотеку, де люди беруть книги. Бібліотека постійно поповнюється, оскільки ми у мережі регулярно нагадуємо про її існування. Тут є філософський і культурологічний відділи (мої книжки і книжки від однокурсників та однокурсниць), сучасна література українською, російською, англійською мовами, унікальна колекція діаспорних видань 20 століття, які приїхали до нас із Канади, відділ дитячих книжок українською від дітей Школи українознавства з США, феміністична література від Фонду Генріха Бьоля, – розповідає Оксана. – Серед усіх мешканців є декілька жіночок, які  регулярно приходять до бібліотеки взяти літературу. Інші ж приходять епізодично. Навіть із райцентру до нас по книги їздять сім’ями. Звісно, хотілося б іще більше читачів і читачок. Але з часом охочих, може, з’явиться більше... – сподівається оповідачка.

Щоби поділитися із тутешніми жителями своїм знанням англійської, Оксана Олійник давала уроки іноземної у райцентрі Лохвиця, що за 15 км від Христанівки, ще рік проводила заняття у школі сусіднього села. Та останніх 12 місяців англійську довелося відкласти.

Окрім освітньої підтримки, Оксана Олійник допомогла місцевим жителям із питанням одягу. Адже придбати новий та якісний не завжди є можливість.

– Коли я про це дізналася, написала своїм друзям у «Фейсбуці». Невдовзі до села стали надходити посилки з уживаним одягом хорошої якості. Ми почали розносити ці гостинці по хатах. Проте носити після когось одяг було для селян чимось новим і незрозумілим. І лише коли я власним прикладом показала, як гарно можна виглядати в «беушних» речах, вони погодилася брати.

– А потім, для зручності, ми почали розвішувати одяг у колись закинутому магазині, а щоб утримувати приміщення в належному стані, почали за вживані речі брати символічну плату, – продовжує Оксана Олійник.

Заманила рекламою навіть іноземців

А тепер жінка ще й узялася за створення «Музею історій Христанівки». Адже  так розрекламувала село, що сюди стали їздити туристи не лише з України, а й із-за кордону.

– Франція, Румунія, Чехія, Німеччина, Британія, Фінляндія, Америка – людей зі стількох країн ми прийняли тут, на Полтавщині. Щоб їм було де пожити, вклали чималі кошти, аби придбати окрему хатину, в ній переробити піч, поставити нову сантехніку, – провадить оповідачка. – Але розважати й годувати гостей займає багато часу, тому на майбутнє плануємо організувати платний прийом туристичних груп, а за отримані кошти наймати для гостей гіда, який і відповідатиме за дозвілля приїжджих, – розповіла співрозмовниця.

А ще жінка мріє проводити у Христанівці сеанси психологічної реабілітації для тих, хто втомився від мирської суєти і хоче побути наодинці із собою та світом природи. Тим паче, що саме психотерапія, тренінги, курси англійської та участь у грантах якраз і є джерелом заробітків Оксани Олійник.

На запитання, чи не сумує вона, киянка з багаторічним стажем, за цікавим життя у столиці, співрозмовниця зізнається:

– Так, періодично мене тягне до Києва зустрітися із друзями, відвідати театр. Але хіба це проблема? До райцентру Лохвиця –15 кілометрів. Звідти тричі на годину курсують автобуси. Тому в хороші часи я їздила до столиці раз на півтора-два місяці (щоправда, за карантин іще жодного разу не була). А, щоб посидіти в кафе, можна й у Лохвиці знайти затишні заклади, – зауважує жінка.

Але загалом Олійники аніскільки не жалкують про переїзд. Оксані в задоволення займатися не лише психологією, а й сільським господарством. Її чоловік став власником магазину «Коло Млина» і рітріт-центру «Гого-Мого», крім того, відновив практику психологічного консультування і працює онлайн.

– А ще до нас із Києва приїздять на гостину мої батьки, – додає жінка. – Оскільки в Христанівці будинки невеличкі, то, щоб усім було комфортно, батьки біля нас купили власну хатину. Може, колись і хтось із друзів захоче оселитися неподалік. Поки таких, які серйозно розглядають подібний варіант, не знаю. Але такій компанії ми були б раді!

Оксана Бубенщикова

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ! 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, київ, село
В тему

Останні матеріали