Життя

Простягнули руку Богу – і Він урятував від горілки та важких хвороб

Простягнули руку Богу – і Він урятував від горілки та важких хвороб

«Цей реабілітаційний центр для нас, – кажуть жінки, які приїхали сюди звільнитися від алко- та наркозалежності, – то щедрий бонус від Всевишнього». Щоб зрозуміти й оцінити сповна ці слова, треба знати, що сказала їх жінка, яка багато років прожила в алкогольному дурмані.

Та, завдяки вірі і добрим людям, зуміла почати життя з нової сторінки й піднятися з  самісінького дна людських пороків, і тепер сама допомагає зробити це іншим, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

 

Від чоловіка-пияка знайшла розраду в… оковитій

Валентина  Коляда – уродженка Львівщини. У центрі «Дім Гончара» вона вже більше від двох років. Допоміг їй сюди потрапити брат – пастор Церкви п’ятидесятників, який не міг більше дивитися, як губить своє життя сестра. У  неї – дорослий син, якого жінка час від часу провідує.

– Я рано вийшла заміж, згодом у нас народився хлопчик. Спочатку ми з чоловіком жили добре, були щасливі, ростили сина, але потім він став заглядати в чарку. З кожним днем це бувало частіше й частіше. Я довго терпіла,  а згодом,  прагнучи  втекти від сімейних проблем, і сама почала потроху шукати розраду у пляшці. А де пляшка – там і цигарки. Через кілька років це стало щоденною потребою, яка переросла  у хронічний алкоголізм. У  сім’ї почалося справжнє пекло: сварки, бійки майже щодня, приводи в міліцію, від чого найбільше страждала наша дитина, бо немає нічого гіршого, ніж те, коли обоє батьків п’ють. У  години просвітлення  я пробувала взятися за розум і кинути пити, але це було сильніше за мене. І, якби не брат, який змусив мене приїхати сюди, не знаю, чим би це все закінчилося.  Найважче було у перші дні, але, повіривши в Бога, в його силу, я змогла перебороти себе й почати життя заново.

Тепер ось намагаюся  направити на путь істини таких же нещасних, якою ще не так давно була сама. З сином теж порозумілися і налагодили родинні стосунки. Чоловіка вже немає, алкоголь його доконав, – ділиться спогадами жінка.

 

Утратила дім і трьох дітей

Лілія Земцова  потрапила до центру із Горохівського району. Вона – мати трьох дітей, якими  нині опікуються свекруха і брат, оскільки через пристрасть до алкоголю їх із чоловіком позбавили батьківських прав.

Обоє, як кажуть у народі, пили по-чорному, часто влаштовували скандали і бійки. В результаті жінка втратила і власний дім, і дітей, а сама опинилася на вулиці. Є троє дітей, яких теж вилучили через пияцтво соцслужби, позбавивши права на їхнє виховання, і у Віки Багнюк. Чоловік її теж п’є, гуляє, торгує самогоном і так побив дружину, коли та нещодавно подалась навідати дітей, що вона приїхала сюди вся синя.

 

«Спершу були наркотики. Потім – рак»

Безрадісна історія і в нововолинянки Оксани, покійний чоловік якої теж був наркозалежним, тож і вона  у молодості, потрапивши в це середовище, теж пристрастилася до наркотиків, але вчасно зуміла зупинитися перед прірвою, з якої немає вороття.

– У мене є своє житло і вже дорослий син, якого я провідую через день, аби приготувати йому їжу та прибрати у квартирі.  Чоловік помер від передозу. Під час одного з візитів до медиків я дізналася, що в мене  виявлено рак другої стадії. Лежачи в лікарні, наслухалась різних історій про свою недугу. Це вибило мене з життєвої колії, і я впала в жахливу депресію, адже,  почувши такий діагноз, уже не думаєш про майбутнє, якого може й не бути. Самотність і порожнеча в душі гнітили.  Жити так далі вже не було сили, тому я й прийшла сюди, щоб бути ближчою до людей і до Бога, – ділиться наболілим жінка.

Тепер Оксана вже потроху відходить, стала веселішою, життя її  наповнилося змістом, і вона вже не так боїться майбутнього. Жінка теж стала наставницею й допомагає лікувати душі інших.

 

Жити тільки для себе – це прокляття

– У нас такий принцип: якщо не допомагатимеш стати на ноги ближньому, ніколи не піднімешся сам. Жити тільки для себе – це прокляття. Це нереальною. Піднімаючи інших, людина найперше допомагає собі, – додає засновник закладу. – Це ми й намагаємося вкласти у голови своїм підопічним. Взимку вони займаються вишиванням, в’язанням, лущать горіхи та ведуть інше господарство. Маємо також  свої город, курей. Тобто є як фізичний, так і духовний розвитки. Після реабілітації необхідна адаптація. Тому ми не залишаємо своїх клієнток, які повертаються у суспільство, а допомагаємо їм із роботою, орендуємо на деякий час для них житло, слідкуємо, щоб вони знову не піддалися спокусі і згубним пристрастям, – пояснює капелан.

Валентина Савчук

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ! 

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали