Простягнули руку Богу – і Він урятував від горілки та важких хвороб
«Цей реабілітаційний центр для нас, – кажуть жінки, які приїхали сюди звільнитися від алко- та наркозалежності, – то щедрий бонус від Всевишнього». Щоб зрозуміти й оцінити сповна ці слова, треба знати, що сказала їх жінка, яка багато років прожила в алкогольному дурмані.
Та, завдяки вірі і добрим людям, зуміла почати життя з нової сторінки й піднятися з самісінького дна людських пороків, і тепер сама допомагає зробити це іншим, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Від чоловіка-пияка знайшла розраду в… оковитій
Валентина Коляда – уродженка Львівщини. У центрі «Дім Гончара» вона вже більше від двох років. Допоміг їй сюди потрапити брат – пастор Церкви п’ятидесятників, який не міг більше дивитися, як губить своє життя сестра. У неї – дорослий син, якого жінка час від часу провідує.
– Я рано вийшла заміж, згодом у нас народився хлопчик. Спочатку ми з чоловіком жили добре, були щасливі, ростили сина, але потім він став заглядати в чарку. З кожним днем це бувало частіше й частіше. Я довго терпіла, а згодом, прагнучи втекти від сімейних проблем, і сама почала потроху шукати розраду у пляшці. А де пляшка – там і цигарки. Через кілька років це стало щоденною потребою, яка переросла у хронічний алкоголізм. У сім’ї почалося справжнє пекло: сварки, бійки майже щодня, приводи в міліцію, від чого найбільше страждала наша дитина, бо немає нічого гіршого, ніж те, коли обоє батьків п’ють. У години просвітлення я пробувала взятися за розум і кинути пити, але це було сильніше за мене. І, якби не брат, який змусив мене приїхати сюди, не знаю, чим би це все закінчилося. Найважче було у перші дні, але, повіривши в Бога, в його силу, я змогла перебороти себе й почати життя заново.
Тепер ось намагаюся направити на путь істини таких же нещасних, якою ще не так давно була сама. З сином теж порозумілися і налагодили родинні стосунки. Чоловіка вже немає, алкоголь його доконав, – ділиться спогадами жінка.
Утратила дім і трьох дітей
Лілія Земцова потрапила до центру із Горохівського району. Вона – мати трьох дітей, якими нині опікуються свекруха і брат, оскільки через пристрасть до алкоголю їх із чоловіком позбавили батьківських прав.
Обоє, як кажуть у народі, пили по-чорному, часто влаштовували скандали і бійки. В результаті жінка втратила і власний дім, і дітей, а сама опинилася на вулиці. Є троє дітей, яких теж вилучили через пияцтво соцслужби, позбавивши права на їхнє виховання, і у Віки Багнюк. Чоловік її теж п’є, гуляє, торгує самогоном і так побив дружину, коли та нещодавно подалась навідати дітей, що вона приїхала сюди вся синя.
«Спершу були наркотики. Потім – рак»
Безрадісна історія і в нововолинянки Оксани, покійний чоловік якої теж був наркозалежним, тож і вона у молодості, потрапивши в це середовище, теж пристрастилася до наркотиків, але вчасно зуміла зупинитися перед прірвою, з якої немає вороття.
– У мене є своє житло і вже дорослий син, якого я провідую через день, аби приготувати йому їжу та прибрати у квартирі. Чоловік помер від передозу. Під час одного з візитів до медиків я дізналася, що в мене виявлено рак другої стадії. Лежачи в лікарні, наслухалась різних історій про свою недугу. Це вибило мене з життєвої колії, і я впала в жахливу депресію, адже, почувши такий діагноз, уже не думаєш про майбутнє, якого може й не бути. Самотність і порожнеча в душі гнітили. Жити так далі вже не було сили, тому я й прийшла сюди, щоб бути ближчою до людей і до Бога, – ділиться наболілим жінка.
Тепер Оксана вже потроху відходить, стала веселішою, життя її наповнилося змістом, і вона вже не так боїться майбутнього. Жінка теж стала наставницею й допомагає лікувати душі інших.
Жити тільки для себе – це прокляття
– У нас такий принцип: якщо не допомагатимеш стати на ноги ближньому, ніколи не піднімешся сам. Жити тільки для себе – це прокляття. Це нереальною. Піднімаючи інших, людина найперше допомагає собі, – додає засновник закладу. – Це ми й намагаємося вкласти у голови своїм підопічним. Взимку вони займаються вишиванням, в’язанням, лущать горіхи та ведуть інше господарство. Маємо також свої город, курей. Тобто є як фізичний, так і духовний розвитки. Після реабілітації необхідна адаптація. Тому ми не залишаємо своїх клієнток, які повертаються у суспільство, а допомагаємо їм із роботою, орендуємо на деякий час для них житло, слідкуємо, щоб вони знову не піддалися спокусі і згубним пристрастям, – пояснює капелан.
Валентина Савчук
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.