У 89 ходить до церкви, пише пісні про Бога і проводить магічний ритуал із праправнучкою

Односельчани 89-річної Параски Зеленчук кажуть, що про її життя можна писати книгу. Мовляв, пережила чимало і бачила всього на своєму віку. А на її родину Бог посилає благодать.

Тим часом сама ж жителька села Криворівня, що у Верховинському районі Івано-Франківської області, радіє маленькій праправнучці і молиться за нашу Батьківщину, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Мої батьки – працьовиті селяни, які все життя важко трудилися з рання до ночі, – розповідає бабуся. – І нас, дітей, змалку привчали до роботи. Тому вмію виконувати усю роботу по господарству. Коли ж була підлітком, то допомагала бійцям УПА. Носила для них їжу, одяг ткала. В той час їм усі допомагали, як тільки могли. Ввечері до нас у вікно хатини стукали і казали, куди нести вранці їжу. То ми наступного дня і несли. Брали відра, наче йдемо корови доїти, і йдемо з мамою. Несли супи і борєшники. Їх пекли з вареної бараболі, яку потрібно розтовкти і, додавши кукурудзяне борошно, спекти борєшники.

До речі, мій старший брат був зв’язковим в УПА – носив штафети, саме так тоді називали записки. А одного разу пам’ятаю, була сама вдома. Мені тоді було 14 років. Близько півночі в хату постукали. Це були москалі. Кричали, аби я засвітила. Ну, я запалила каганець, а вони як почали матюкатися і вдарили мене по колінах палицею, вхопили за волосся і почали допитуватися, чи в нас були бійці УПА.

Дівчина усе віднікувалася, а коли пішли, то за якийсь час почула постріли. Згодом виявилося, що вони знайшли бійців. Їх відвезли в районний центр і там мучили, а згодом і розстріляли.

Згодом Параска вийшла заміж. Виховали з чоловіком четверо діток. І нині старенька радіє і їм, і дев’ятьом онукам, і п’ятьом правнукам, і предчі.

– Саме так – предча – по-гуцульськи називають праправнука або праправнучку, – розповідає ОрисіяЛойко, краєзнавець з Івано-Франківська. – Гуцули вважають, що на ту родину, в якій живуть представники п’яти поколінь, Господь посилає особливу благодать. Є навіть спеціальний, дуже давній обряд, називається «Прошшіпредчіт». Його слід проводити у три етапи. Під час першого прапрабабуся повинна взяти в руки сорочечку, в якій хрестили її предчу, і звернутися до Господа з проханням простити їй гріхи і послати благодать на її рід.

Під час другого етапу дитинка, коли їй виповниться один рочок, має дати для своєї прапрабабусігорнятно з водою. А ще за рік пройде третій етап обряду. Дитинка тоді вже розмовляє, і прапрабабуся має звернутися до неї і попросити вибачення за усі гріхи, які протягом свого життя скоїла в діях або в думках. А дитина має відказати: «Хай Бог прощає, і я прощу».

Тож бабуся з нетерпінням чекає того часу. Розповідає, що ще декілька років тому жила у власній оселі. Сама обробляла город, тримала худобу, косила.

– Одне слово, сама давала собі раду і виконувала всю роботу по господарству роботу по господарству, – каже бабуся. – А тоді донька Марія почала просити, аби йшла жити до неї. То я й перейшла. Нині на одному обійсті живе п’ять поколінь жінок. Живемо мирно і дружно. Допомагаємо одна одній, шкодуємо, в разі потреби даємо мудру пораду.

Рідні розповідають, що бабуся Параска завжди вислухає, розрадить. Вона й нині готує їжу для родини, пере свій одяг. А ще дуже багато молиться за здоров’я родини, за знайомих, за Україну. Кожної неділі поспішає до церкви. Попри поважний вік, береться за будь-яку роботу і каже, що саме робота дає їй сили. Мовляв, коли щось робить, то відчуває радість і бажання працювати ще. Вона складає вірші і співанки про Бога, про любов, гори, роботу, дітей, своє нелегке життя. Нині вже написала два зошити віршів. А ще дуже любить няньчитися зі своєю праправнучкою – Єремією-Марією.

Щоправда, на руки боїться брати, бо останнім часом почали труситися. Тож гойдає коляску з маленькою, якій незабаром буде рочок. Каже, що дуже молить Господа, аби дарував її предчі щасливу долю і гарне життя.

Ксенія Фірковська