У свої 95 років він знаходить силу для щоденної важкої праці: чоловік власноруч споруджує величезний неймовірної краси собор.
«Хіба таке можливо?» – запитаєте ви. Можливо! Адже в помічниках у будівельника Віра, Любов і величезна вдячність Богу за врятоване від смертельної хвороби життя, йдеться в публікації у газеті «Твій вибір».
Пішов із монастиря, щоб не заразити інших
Іспанець Густо Мартінес народився далекого 1925 року. Як і в більшості українських довгожителів, його батьки були бідними селянами. Попри всі випробування долі, тато з мамою вважалися дуже набожними людьми. І глибоку віру в Бога прищепили й маленькому Густо.
Аби ще більше дізнаватися про Господа, хлопчик добре навчався, постійно брав участь у літургіях. Та в 1935 році до влади в Іспанії прийшли комуністи. Так само, як в Україні, вони оскверняли храми, руйнували церкви, вбивали священнослужителів.
Свідком масового розстрілу священників і грабежу собору в одному з іспанських міст став і 10-річний Густо. Побачена жорстокість і несправедливість настільки приголомшили хлопчика, що він вирішив: тепер замість убитих душпастирів буде сам служити Богу.
Хлопчик став молодшим послушником у монастирі святої Марії, і, можливо, колись із нього виріс би хороший чернець. Однак у 18 років Густо захворів на туберкульоз.
У ті часи хвороба вважалася невиліковною та ще й заразною. Тож, аби молодший послушник не наражав на небезпеку інших братчиків, Густо попросили покинути монастир. І хлопець пішов.
Подякував Богові спорудженням храму
Можна лишень уявити, яким був стан юнака, від якого відвернулися всі. Він прямував до рідного міста й не знав, як зустрінуть там його – хворого та заразного.
Та ось якоїсь миті у хлопця визріла думка: доки він живий і доки має силу працювати – треба створити щось на згадку про себе. Так виникла ідея спорудити собор на тій землі, яку хлопець успадкував від батьків.
Не шукаючи ні грошей, ні робочих рук, Густо самотужки взявся реалізовувати цей Богу угодний план. «Отче Небесний, Матінко Божа, дайте мені сили подолати туберкульоз! – не раз звертався Густо до Вищих сил. – І якщо ви допоможете мені одужати, я побудую собор, скільки б років мені для цього не знадобилося».
Починає працювати о 6-й ранку
Не маючи ні відповідної освіти, ні навиків будівництва, ні грошей на матеріали, Густо приступив до роботи далекого 1961 року. «Я не маю креслень і точних розрахунків. Мій план – ось тут», – казав він, показуючи на свою голову. Та й дозволів чи благословення не дали юнакові ні місцева влада, ні католицька церква.
Аби мати бодай якісь кошти на будівництво собору, молодий чоловік продав частину батьківської землі. А ще частину здав у довготривалу оренду. Це дозволило Густо закласти фундамент розміром 20 на 50 метрів. Далі хлопець став цеглина до цеглини зводити стіни собору, колони, склепіння. Все це він «підглядав» на зображеннях середньовічних храмів.
Оскільки коштів на продовження будівництва потрібно було дуже багато, а просити допомоги чоловік не хотів, то за будівельний матеріал йому слугували відходи та сміття.
«Ось ці цеглини, – показує чоловік, – я збирав там, куди цегельний завод звозив і викидав усю браковану продукцію. Замість металевого каркаса колон використав порожні каністри з-під бензину. Дуже пригодилися мені шматки арматури, дроти, навіть старі картонні коробки. Та й будівельні фірми часом привозили матеріал».
Аби вторинна сировина перетворилася на собор, Густо Мартінес упродовж 59 років прокидається о пів на четверту ранку, промовляє молитву, приводить себе до ладу, снідає та десь о 6-й ранку береться до роботи, яка триває десять годин.
Віра дає сили творити чудеса
Зате плоди таких старань справді вражають. Висота головної будівлі храму становить 40 м, діаметр купола – 12 м (у монтажних роботах чоловікові допомагають шестеро племінників, а також добровольці з-за кордону, адже Густо не використовує підйомного крана). А загальна площа храму зі всіма прибудовами – 8 000 квадратних метрів.
– Собор – це мій дім. 90 відсотків того, що ви бачите, Бог допоміг спорудити мені власноруч, – каже чоловік. – Усередині храму маю келію, в ній живу. Дуже часто до мене приходять туристи, запитують дозволу подивитися. І я впускаю їх без жодної плати. Тільки всередині храму поставив ящичок для пожертв. Сподіваюся, ці кошти допоможуть швидше закінчити будівництво.
Щоправда, до фінішу ще дуже далеко. За прогнозами експертів – років 15-20-ть. Адже внутрішні роботи потребують немало часу, фінансів, консультації експертів. Однак зовні собор має фантастичний вигляд! Не дивно, що будівлю та її автора відзняла в документальному фільмі всесвітньо відома телекомпанія, а одна з торговельних марок, яка випускає безалкогольні напої, запросила Густо відзнятися в рекламі.
От тільки місцеві жителі ставляться до собору та її зодчого неоднозначно. Одні хвалять: мовляв, молодець, своєю будівлею приманює до міста туристів і гроші. А інші кажуть: така споруда кожної миті може завалитися, вона несе загрозу людям, які заходять усередину, тому треба, аби місцева влада заборонила це будівництво і зрівняла собор із землею.
Та, схоже, самого Густо Мартінеса думки містян не обходять. «Спорудження собору – це акт моєї віри. Тож, якби мені запропонували почати життя наново, я б усе одно присвятив його будівництву храму, – пояснює оповідач. – Бо споглядаю на те, чому віддав майже 70 років свого життя, і відчуваю щастя. Величезне щастя!»
А насамкінець 95-річний чоловік додає: віра дає сили творити чудеса. Головне – працювати з любов'ю…
Ніна Грицюк
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
