Вона стояла у сутінках за рогом будинку й дивилася на темне виоране поле, де проглядалася зелена стежка. У якусь мить помітила чоловічу постать, яка з кожним кроком віддалялася. Напруживши очі, впізнала свого Сергійка: у військовій формі, і хода така втомлена. «Куди це він? І як пройде цією смужкою?» – подумала вона.
Вже хотіла покликати, як він ступив на чорне поле та розтанув у сутінках. Прокинувшись, Катерина жахнулася від моторошного сну, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Командир 2-ї розвідроти 54-го окремого розвідбатальйону старший лейтенант Сергій Свищ загинув 25 січня 2015-го. Він міг залишитись живим, якби прийняв інше рішення. Але вчинив так, як підказувало серце.
Старший лейтенант Свищ мав здійснити ротацію на одному з рубежів. Однак ситуація загострилася. Після обстрілів почався наступ танковий та бойовиків. Сергій разом із хлопцями дали бій ворогу, знищили кілька одиниць техніки та розбили групу російських найманців. Один із танків продовжував рухатись у бік окопу, у якому був Сергій. І… Лише за тиждень тіло змогли витягнути з-під багатотонної машини.
– Того дня я не могла додзвонитися до Сергія, – розповідає пані Катерина. – Серце передчувало недобре, але я тішила себе думкою, що, може, відпочиває, або ж телефон розрядився. А після обіду мені повідомили: Сергій загинув.
Ніби в тумані, Катерина прибрала у хаті. І вже за кілька годин нічним автобусом їхала до житомирського міста Новограда-Волинського, де жив і служив її Сергій.
– Син у дитинстві був не за роками мудрим. Ще до школи навчився читати, писати й рахувати, – розповідає мама загиблого Героя. – Інколи приходив до мене на роботу й просив, щоб написала приклади, які одразу розв'язував. Він сам записався до бібліотеки й майже щодня ходив туди по книжки.
Так склалося, що Катерина ростила сина одна. Працюючи важко у колгоспі, понад усе хотіла кращого майбутнього для своєї кровинки. На той час їй здавалося, що військова професія є найліпшим варіантом. А потім тисячі разів пошкодувала, що порадила сину вступити до військового вишу.
Курсантом Національної академії сухопутних військ хлопець познайомився з майбутньою дружиною Іриною, та після розподілення поїхав служити до Новограда-Волинського. Згодом у них народився синочок Артем.
Після того кривавого бою доля Сергія тривалий час лишалася невідомою. Катерина від людей дізналася про ікону «Взисканіє погібших», що у монастирі на Рівненщині, до якої їдуть молитися за зниклих безвісти. Вже, коли поверталася з монастиря, з військової частини подзвонили й повідомили: Сергій – у дніпровському морзі. Допомогла таки ікона.
Важко далося упізнання. Довго приглядалася до тіла, лише за родимкою зрозуміла, що це її дитина. Хоча у душі сподівалася на диво. Тому довго не ставила пам'ятника. Патологоанатом, яка підписувала документи, сказала, якби на день запізнились, поховали б як невідомого солдата. Бо документів при ньому не було.
Що довелося пережити бідній жінці – не передати словами. Зізнається, були моменти, коли не хотілося жити. Але у неї є малий онук Артемко, маленька копія Сергія.
Невістка після смерті чоловіка теж стала військовою. Тож їй із Артемком потрібна підтримка Катерини. На сьогодні Катерина Свищ очолює підрозділ Всеукраїнської ГО «Об’єднання дружин і матерів ветеранів – бійців АТО» на Волині. Ця жінка знайшла в собі сили стати громадською захисницею. Бо вважає, що багато жінок не знають своїх прав і не користуються ними.
А ще вона добиватиметься, щоб її сину надали звання Героя України. Після його загибелі побратими подавали звернення у Міністерство оборони, але там відмовили. Жінці болить, що її Сергій ціною власного життя зупинив наступ ворога, а вище керівництво розцінило це по-своєму.
– Поки живу, поки дихаю, буду берегти пам'ять про наших дітей, – говорить мама Героя. – У цьому вбачаю свою місію на землі.
Жанна Білоцька
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
