Життя

За нього боролися кращі спортклуби: історія легендарного волинського боксера Володимира Каменєва

За нього боролися кращі спортклуби: історія легендарного волинського боксера Володимира Каменєва

Аби майбутню зірку боксу Володимира Каменєва врятувати від голоду повоєння, його мама покинула рідну Харківщину та переїхала до Луцька, де у військовій частині працювала на харчоблоці рідна сестра.

І от саме втеча від голоду стала тим щасливим квитком, який привів маленького Володю у великий бокс, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Уболівальники шаленіли від гри та носили переможця на руках

– У тата не було одного і постійного тренера, тож він змагався й виступав за всі спортивні товариства, які діяли на Волині: «Динамо», «Спартак», «Трудові резерви». І всюди, куди б він не приходив, наставники дивувалися силі удару Каменєва, витривалості та його богатирській статурі, – з гордістю розповідає про батька його старший син, боксер і тренер Артур Каменєв.

Артур Каменєв
Артур Каменєв

Не дивно, що з часом Володимир Каменєв став настільки грізним боксером, так швидко відправляв суперників у нокаут, що сходитися з ним у спарингу боялися навіть професійні спортсмени.

– Якраз у той період на весь світ гриміла слава про угорського боксера Ласло Паппа – першого в історії триразового олімпійського чемпіона. Так-от, мого батька прирівнювали до цього легендарного спортсмена. Причому не тільки через зовнішню схожість (обоє були високі, кремезної статури із симпатичними вусами), а й через залізний кулак, – продовжує Артур Каменєв. – Пам'ятаю, тато любив розповідати, як під час змагань у Польщі він настільки блискуче провів бій, що вболівальники підхопили його і з вигуками «Ласло Папп! Ласло Папп!» несли на руках.

Володимир Каменєв
Володимир Каменєв

А яку видовищну гру подарував волинський спортсмен під час бою з росіянином, який був трикратним чемпіоном Європи! Бо, хоча Володимир Каменєв і програв спаринг, але вистояв три раунди в боксера, який міг із перших хвилин відправити суперника в нокаут.

– В ті часи, до речі (а то були 1960-ті роки), бої проходили просто неба, – продовжує Артур Каменєв. – Тож, аби оцінити видовищну гру, збиралися цілі стадіони глядачів. Ринги під час змагань могли встановлювати на центральних площах міст. Тисячі людей приходили вживу побачити двобій найкращих боксерів. Уявляєте, який то був адреналін як у спортсменів, так і у вболівальників?

До речі, зараз наша дитячо-юнацька спортивна школа перейняла цей досвід, і ми щоліта влаштовуємо бої просто неба у Центральному парку Луцька на День Незалежності, а в холодну пору року проводимо боксерські змагання в найбільшому торговельному комплексі Луцька, де всі охочі можуть подивитися, повболівати, оцінити.

змагання з боксу у Луцьку
змагання з боксу у Луцьку

Заради мами не поїхав до Москви

Але повернемося до легендарного Володимира Каменєва, який став першим на Волині майстром спорту з боксу.

– За мого тата боролися найкращі спортивні клуби України. Його кликали до Москви, аби там жити, тренуватися, будувати спортивну кар'єру, – провадить Артур Каменєв. – Але моя бабуся, тобто татова мама, на війні втратила чоловіка, під час війни покинула родину на Харківщині, фактично син був її єдиною розрадою, тож вона переконала мого тата не їхати до Москви.

Хтозна, як би склалася доля талановитого боксера, якби він не послухав мами, проте саме Луцьк подарував Володимиру Каменєву жінку, яка на все життя стала йому другом і коханою людиною та яка подарувала двох синів.

– Мамі, якщо чесно, було непросто. Адже тато постійно їздив то на збори, то на змагання. У ті часи у кожні вихідні в Луцьку проводилися боксерські поєдинки, на які приїжджали учасники з усіх куточків України. Тож нами, дітьми, займалася мама, котра працювала вихователем у дитсадку, – продовжує Артур Каменєв.

Виховував власним прикладом

Втім Володимир Каменєв не уявляв свого життя без спорту. До років 30-ти він іще виходив на спаринги. А коли фізична форма вже не дозволяла здобувати колишні результати, боксер зайнявся тренерською роботою.

– Часом зараз я аналізую, як тато виховував і нас із братом, і майбутніх спортсменів, та бачу: він нас вчив власним прикладом. Бо можна сто разів сказати дитині: «Займайся спортом. Роби зарядку», а можна щоранку самому відтискатися від землі, тягати гантелі, бити грушу – і дитина буде просто повторювати за батьком, розуміючи: це класно і це круто! – вважає Артур Каменєв.

– Так і в мене вийшло з боксом: спочатку тато брав подивитися тренування, повболівати на змаганнях. Відразу я не дуже рвався в бокс. Тим паче, що на догоду бабусі займався народними танцями («Досить із нас одного боксера», – казала вона). Потім був у мене період, коли взагалі думав кинути бокс. Причина була в новому тренері, який вимагав, аби ми щодня на шосту ранку приходили в спортшколу на фізпідготовку. Уявляєте: зима, ніч, мороз, і ти йдеш пішки два кілометри, займаєшся годину, знову два кілометри біжиш додому, збираєшся в школу і на уроках мрієш про одне: поспати. Через два тижні таких катувань я думав: усе, покину. Але того тренера запросили на інше місце роботи, і це фактично врятувало мене від хибного рішення.

Володимир Каменєв на ринзі
Володимир Каменєв на ринзі

Бокс – це школа на все життя

Спостерігаючи, як сини роблять перші кроки в боксі, потім здобувають перші перемоги, потім самі стають наставниками, Володимир Каменєв і сам до останніх своїх днів тримав фізичну форму.

– Мені запам'ятався один випадок, коли татовому товаришу лікарі рекомендували загартовування. «Ай, не хочу», – почав нити товариш. Але мій батько сказав: «Треба – значить, будеш!» І сам першим запропонував товаришу піти взимку на річку Стир, сам першим роздягнувся й поліз у крижану воду. Ось тоді я побачив: усе-таки бокс – це не тільки спортивні досягнення, це ще й величезна самодисципліна, це готовність допомогти другу, це вміння бути прикладом для інших.

Навіть коли Володимиру Каменєву вставили штучний клапан у хворе серце і попередили: «Ніяких великих навантажень!», чоловік продовжував займатися спортом, бо просто не уявляв іншим свого життя.

У січні 2007 року легенди волинського боксу не стало – не витримало серце. Проте його справа живе в дітях, онуках і тисячах вихованців.

– По завершенні боксерської кар'єри я ось уже 15 років треную молоде покоління спортсменів. Не всі з них стали професійними боксерами. Але вони все одно дякують за те, що завдяки боксу навчилися постійно бути в русі, постійно працювати над собою і досягати нових перемог: чи то в бізнесі, чи у військовій службі, – з гордістю каже Артур Каменєв.

– Один із моїх вихованців працює охоронцем посла США в Україні. Багато хлопців – у спецпідрозділі «Альфа». Серед моїх вихованців – прикордонник Віктор Мандзик, який героїчно загинув у зоні АТО влітку 2014 року. Заступник голови Національної поліції України Олександр Фацевич – теж мій учень. І я впевнений, що оті хлопчаки, які зараз займаються поруч із нами в залі, теж виростуть хорошими людьми. Адже ми змалечку вчимо їх, що гідність і порядність для боксера – понад усе.

Оксана Бубенщикова

 УВАГА!

ПЕРЕДРУК ПУБЛІКАЦІЇ БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНО!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: спорт, здоровий спосіб життя
В тему

Останні матеріали