Василя та Галину Величків у рідному селі поважають. Люди кажуть, що вони – взірець ідеальної сім’ї.
Ще б пак! Подружжя цими днями відсвяткувало 70-річчя сімейного життя і розповіло про секрети щасливої родини, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Той вечір, коли вперше побачив Галинку, і нині пам'ятаю так, наче це було вчора, – посміхається 90-річний Василь Пилипович. – Я тоді прийшов на танці і побачив красуню, яка весело сміялася і чудово вела танок. І так мені припала до душі, що відразу й подумав, що вона стане моєю дружиною. Ось так і почали спілкуватися.
А згодом пішов зі своєю мамою до її рідних просити, аби вийшла за мене заміж. Галинка погодилася, і незабаром ми повінчалися в церкві. А тоді розписалися у сільському клубі. З того дня разом ось уже 70 років. І люблю її так, як тоді, коли тільки зрозумів, що вона – моя доля.
У селі розповідають, що в оселі Величків ніколи не було поділу на жіночу та чоловічу роботу. Хто мав час, той і йшов та брався до праці. А що шкодували одне одного, то й намагалися взяти більше роботи на себе, аби коханій людині було легше. А ще – чоловік завжди поспішав купити в магазині якийсь подарунок для дружини: то сукню, то взуття, а то й просто щось смачненьке.
– Ми життя прожили, а ніколи й не посварилися, – усміхається Галина Танасіївна. – Я за натурою трішки швидка. Коли що й бувало не так і я вже збиралася щось сказати, то лише гляну в його очі – відразу усі слова й пропадають. Люблю ж я його – то й як вже казати якісь недобрі слова? Любила його і нині люблю, як і в молодості. А сварки до добра не приводять. Тому усім кажу, що краще від доброго слова немає нічого.
Свого часу чоловік працював листоношею в рідному селі Багна. Проте поштове відділення було в селі Черешенька, тож за більш як 30 років роботи довелося чимало кілометрів намотати з важкою сумкою на плечі.
– Частенько вона важила понад десять кілограмів, – ділиться спогадами чоловік. – Люди тоді виписували багато газет, журналів. А ще писали одне одному листи. Особливо багато їх було перед святами. Не те, що нині, – вечори проводять перед телевізором. Раніше люди іншими були – більше спілкувалися, разом проводити вечори, в гості їхали за десятки кілометрів. А нині все по телефону.
І працювали значно більше. Пригадую, нас батьки змалечку до роботи привчали. А нині син чи донька вже підліток, а мати з батьком все за них роблять. Неправильно це – діти повинні вміти батькам допомагати і на кухні, і на городі, і біля господарства.
– Нас часто запитують, в чому секрети щасливого шлюбу, – каже господиня. – А вони у тому, що потрібно любити одне одного, довіряти одне одному, допомагати одне одному. І піклуватися про свою половинку більше, ніж про себе саму. А ще дякувати Богу за чоловіка, діток, онуків. І, звісно, працювати на благо родини. Бо, коли одне жили рве, працюючи з ранку до ночі, а друге лінується, то толку в такій сім'ї ніколи не буде.
Минули роки. Подружжя звело будинок, виховало донечку Орисю, яка нині з сім'єю мешкає в столиці і радує батьків своїми приїздами.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
