Життя

У 68 років моржує і танцює на пуантах

У 68 років моржує і танцює на пуантах
Павла Березюка

Зоя Михайловська – унікальна жінка. Адже у свої 68 вона – справжній живчик. Працює у школі, має хореографічну студію, дає приватні уроки класичного танцю, а в перервах між роботою і хатніми клопотами встигає і з друзями посидіти, а часом і на пуанти стати.

Звідки ж черпає жінка позитивну енергію та фізичне здоров'я? – йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– У тому, що я така енергійна, маю, мабуть, завдячувати бабусі та мамі, адже я народилася у дуже творчій родині, – усміхається Зоя Никонорівна.

– Це ж уявіть: мої бабуся з дідусем по маминій лінії, які проживали в Локачинському районі на Волині, ще в далекі 50-60-ті роки організували в районі аматорський театр, їздили селами з виставами, під час виступів співали й танцювали, із собою мене, малу, брали. І я досі, згадуючи рівень тих постановок, дивуюся: звідки в сільських людей було стільки хисту та енергії?

Проте маленькій Зої пощастило ще більше, ніж бабусі з дідусем. Адже дівчинка не лише успадкувала гарний голос і талант до танцю. 1953 року Зоїні батьки переїхали з локачинського села Міжгір’я до Луцька, де 1959-го відкрилася перша на Волині балетна студія. І в сім років Зоя познайомилася з балетом в Ірини та Павла Маркіних.

– У ті часи балет був дуже популярним. У студії одночасно займалися по 70 учнів від семи- до 20-річного віку. Сюди приїздили не лише лучани, а й колгоспники з довколишніх сіл. Заняття відбувалися сім разів на тиждень. Уявляєте: жодного вихідного!

Мусили і знати теорію балету, і виконувати тренувальні вправи біля станка, і танцювати на пуантах, – розповідає пані Зоя. – Щоб ми не набирали ваги, викладачі строго стежили за нашим харчуванням. І та вівсянка, якою сім років снідала з дня в день, набридла настільки, що я до останнього часу не могла на неї дивитися.

До речі, завдяки балетній дієті Зоя Михайловська донині перебуває у чудовій формі.

У декретній відпустці – всього 51 день

Проте повернемося до балетної студії. Адже саме там нашій героїні випало познайомитися з легендою радянського та російського балету Валерієм Михайловським.

– Сьогодні він – зірка світової величини. Але його талант було видно ще тоді, коли ми разом займалися з Валерієм в одній студії, – не приховує Зоя Никонорівна захоплення колегою. – Уявіть собі: цей лучанин став народним артистом Республіки Карелія, заслуженим артистом Росії і багато років очолював єдиний у світі чоловічий балет. Дотепер він – один із кращих викладачів у Санкт-Петербурзі.

І при всьому цьому Валерій Михайловський лишається простим у спілкуванні, не соромиться свого українського коріння, щиро радіє успіхам волинської балетної школи, яку називає однією з кращих в Україні, щоліта приїздить до Луцька (щоправда – інкогніто) та насолоджується тією тишею та спокоєм, які йому дарує природа Полісся.

Втім сама Зоя Никонорівна про спокій навіть не мріє. Так було в молодості, так лишається дотепер.

Зоя Михайловська (фото Павла Березюка)
Зоя Михайловська (фото Павла Березюка)

Аж у 27 років Зоя Михайловська народила донечку Емілію, через рік – сина Юлія, а ще через рік на свято Василя Бог подарував синочка, якого так і назвали Василем.

– Звикла постійно бути в танцях і роботі, я «сиділа» у декретній відпустці всього 51 день. Опісля – відразу за працю. Оскільки дітей шкодувала віддавати в ясла-садок, то до дев’яти місяців їх доглядала няня, якій ми платили десять карбованців щомісяця, – пояснює оповідачка.

У молодості спала по три години

Та навіть коли діти пішли в садочок, Зої Михайловській усе одно доводилося важко.

– Мій чоловік був провідним спеціалістом з питань мистецтва в управлінні культури, заступником директора обласної філармонії, директором Волинського народного хору. А це ж, самі розумієте, безкінечні відрядження. Тому я мусила все встигати: викладати в культосвітньому училищі, забирати дітей із садочка, готувати, прати, сушити, прасувати, ночами писати реферати – і все це в однокімнатній квартирі, де ліжка стояли в два поверхи, а на ніч ми діставали ще й розкладушку, – пригадує Зоя Михайловська.

– Аби все встигнути, я лягала спати о другій-третій ночі, а о сьомій ранку вже мусила збиратися на роботу, заводити дітей в садочок, бігти в училище.

Так склалося, з чоловіком шляхи Зої Никонорівни розійшлися. Та це аніскільки не вплинуло на її працездатність.

– 43 роки свого життя я віддала училищу культури і мистецтв (нині це Волинський державний коледж культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського). Поєднувала роботу викладача з проведенням занять гуртка класичного танцю в НВК № 9 міста Луцька. А зараз викладаю в найновішій на Волині школі – ліцеї № 27, де теж проводжу заняття в гуртку класичного танцю, – розповідає жінка.

– А ще я дуже тішуся успіхами моїх учнів, серед яких не можу не згадати Маринку Апанасенко (студентку Державної муніципальної академії танцю Сержа Лифаря у Києві), Уляну Бензель (студентку Львівського державного університету ім. Франка) та Мартіна Корнелюка (артиста Волинського академічного музично-драматичного театру ім. Шевченка).

Як у 67 виглядати на 50?

Та попри постійну зайнятість роботою, Зоя Никонорівна знаходить час дбати й за власне здоров’я.

– Я стараюся уникати жирної їжі, щоб в організм якомога менше потрапляло шкідливого холестерину. Так само мало споживаю цукру, бо вважаю, що глюкозу корисніше отримувати із сухофруктів (ось тому дозволяю собі поласувати фініками). Крім того, постійно п’ю лікувальний напій із чайного гриба.

А ще влаштовую собі оздоровчі курси: один місяць уживаю ламінарію (це водорості, багаті на йод, що дуже корисно для щитоподібної залози), наступний місяць – розторопшу, і так чергую, – ділиться секретами молодості Зоя Никонорівна.

Дуже корисними для жінок називає наша співрозмовниця нагідки (ще одна назва – календула):

– Це жіноча квітка, вона оздоровлює та омолоджує весь жіночий організм. Крім того, дуже помічна, коли горло болить (треба полоскати напаром із календули). Якась ранка на шкірі – помагають примочки з календули. Тому ось уже 20 років я постійно вживаю нагідки, поєднуючи їх з квітами ромашки, фіалки, липи.

А ще для загального тонусу судин Зоя Михайловська почала моржувати.

– Якщо чесно, то до загартовування мене змусила хвороба – варикоз. Вени на ногах не просто виступали, а дуже свербіли. Однак на операцію так і не наважилася, – пригадує жінка. – І от моя подруга Валентина Барабаш  каже: «Спробуй зайнятися моржуванням». Зізнатися, я два тижні не могла змусити себе постояти під холодним душем. Але врешті сказала: «Зою, це треба!» і почала перевіряти дієвість цієї акватерапії.

За 12 років, а саме стільки моржує Зоя Михайловська, варикоз і справді перестав докучати: вени не сховалися, але не сверблять – і це вже чудово, каже жінка.

– Насправді, – додає насамкінець, – такий метод може використовувати кожен у себе вдома: постояти під проточною холодною водою стільки, скільки просить тіло. І повторювати процедуру кожен день.

А ще Зоя Михайловська – не тільки творча особистість. У 68 років вона є студенткою Університету третього віку, який діє в Луцьку. Тут жінка благодійно проводить заняття з хореографії. Найбільше їй до вподоби поглиблювати свої знання із психології, історії України та комп’ютерної грамотності.

Оксана Бубенщикова

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: здоровий спосіб життя, жінки
В тему

Останні матеріали