Сергій нервово крутив кермо старої автівки. «Ну, ще дві години потаксую – і спати», – вирішив, побачивши на годиннику 23.30.
Аж тут край дороги хтось махнув рукою. Сергій пригальмував. «До центру підкинете?» – весело запитав чоловік. І почувши: «Сідайте», задоволено вмостився на переднє сидіння, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
«Нам і хрущовки вистачає»
Сергій завів мотор. Рушили. І почалася типова розмова.
– Давно таксуєте?
– Та вже з рік, певно, – задумався Сергій. – Як тільки хата згоріла, так і почав.
– Ттта-ви-шо-о! А хоч була застрахована? – продовжував пасажир.
– Де там… Усе, що з жінкою нажили, пішло за димом.
– Шкода, шкода… А ми з дружиною взагалі в хрущовці живемо. І нічого – вистачає.
– Ну, значить, погано працювали.
– Та ні: просто поки діти були малі, хотілося з ними то в кафе чи в цирк, то на море поїхати. Діти підросли – ми старалися кудись на екскурсію катнути, світу трохи побачити. А тепер діти виросли – мусимо їм із житлом підсобити. Та й онукам коли-не-коли гостинця підкинути. До речі, зараз дуже хороша ціна на поїздку до резиденції святого Миколая!
– Та ви що! Це ж, певно, кілька тисяч треба викласти?
– Ну так: вісімсот гривень за дорослого і шістсот – за дитину.
Таксист аж присвиснув:
– Та я за такі гроші сам перед онуками покривляюся.
– Ну, діло ваше. Бо я-то пенсію отримав і думаю: зразу куплю. Бо гроші фіть-фіть і нема. А так помру – то хоч онуки матимуть що згадати про діда.
За балачками чоловіки доїхали до центру. Пасажир розрахувався і побіг до під'їзду своєї хрущовки, де у вікні його вже виглядала дружина.
Замість батька були гроші
«От дивак! – хмикнув Сергій, рушаючи на місце стоянки таксі. – Внуки діда згадають».
І якось само собою зароїлися в голові думки: «А що згадають про мене мої внуки? А діти?» І доки руки крутили кермо старенької автівки, Сергій відмотував у голові події свого минулого.
Щойно зі своєю Танею одружилися, зразу поїхав до Росії на заробітки. Бо ж треба було якось свій дім зводити. Аж десять років мотався Сергій: пів року в Москві – місяць удома – знову пів року в Москві.
Коли нарешті перевіз сім'ю до найгарнішого на їхній вулиці будинку, синові було дев'ять, а доньці сім років. Здавалось би, ну, тепер можна і осісти. Але ж меблі, побутова техніка – спробуй накупляй на два поверхи. Тож сіли Сергій із Тетяною, порадилися – і вирушив чоловік до Італії. За сім років заробив і на меблі, і на техніку, і нову загорожу.
Та, коли син запитав телефоном, чи батько приїде хоча б на випускний, Сергій відмовив: «Слухай, малий, мені туди-сюди їздити шістсот баксів треба! Так що цього разу – без мене». Але й іншого разу, коли був випускний у доньки, Сергій теж був зайнятий. Аж коли син одружувався, чоловік трохи погостював удома – і знову до Італії. Бо ж молодятам десь треба жити, і хто, як не він, Сергій, зможе заробити. Те саме було з дочкою. Тільки після того, як Сергій заробив в Італії на пенсію, нарешті приїхав у свій дім, до своєї постарілої в чеканні дружини і заявив: «Отепер я вже можу пожити в своє задоволення!»
Пішло за димом усе життя
Проте тішитися заслуженим відпочинком Сергієві не пощастило.
Коли він із дружиною, сином і невісткою поїхали на свято Михайла до сватів (сват – Михайло Михайлович), у найкращому на всю вулицю будинку сталося коротке замикання проводки. Сусіди побачили густий чорний дим, викликали пожежну.
Втім рятувальники не відразу проламали машиною найгарнішу на цій вулиці загорожу. А що господарі пошкодували грошей на протипожежну систему, то рятувальникам уже й не було чого гасити: дерев'яні балки погоріли, від меблів – чорне лахміття, від найдорожчої побутової техніки – купи брухту.
Коли Сергій уперше побачив хату після пожежі, плакав, як мала дитина. Бо то не дім згорів, то все його життя пішло за димом.
Аби взятися за відбудову дому, Сергій одразу подзвонив до знайомого, попросив виробити візу. А поки документи виготовлялися, взявся таксувати, щоб мати чим платити за орендовану квартиру, де вони з Танею мешкали вже три тижні.
Ось так, згадуючи своє минуле, Сергій під'їхав до стоянки таксі. Слова пасажира: «Хоч буде що внукам про діда згадати» свердлили в голові і не давали спокою. А, коли до таксі підійшла компанія і попросила підвезти, Сергій несподівано для себе відповів: «Ні, хлопці, спішу додому. Жінка чекає».
«Не хочу вити в чотирьох стінах!»
Таня і справді чекала. Вмостившись у чуже потерте крісло, вона дивилася в телефоні фотографії внуків. «О! Сергійку! – зраділа, побачивши в порозі чоловіка. – А мені щось так тоскно. Думаю, хоч онуками потішуся… Хочеш вечеряти?»
– Та голодний, як пес. Так що став на стіл келихи, а я курку поріжу, – сказав Сергій і пішов до ванни мити руки.
– Яку ще курку? І для чого нам келихи? – зупинилася серед коридору Таня.
– Влаштуємо з тобою романтичну вечерю! При свічках! Із шампанським! – гукав Сергій із ванни.
Коли чоловік зайшов на кухню, Таня тулила до грудей чужі келихи і плакала. «Ти чого, Танюхо! Що грошей нема? Та я ж заробив. І на завтра вже маю кілька замовлень».
– Та я не тому, Сергійку, – стала Таня витирати сльози. – Оце ж ми з тобою все життя: копійка до копійки, щоб на потім було, все на потім. А коли ж воно буде, те «потім»? На тому світі, чи що? Ти он хочеш знову на заробітки їхати, а що робити мені? Вити в чотирьох стінах чужої хати? Не хочу так більше…
Медовий місяць
…Наступного дня Сергієві щастило із замовленнями, як ніколи. І вже коли збирався їхати додому, його перепинив… учорашній пасажир.
– О! Знову нас доля звела! – засміявся вчорашній супутник. – Видно, неспроста! До речі, а ви знаєте, хто приймає замовлення на пасажирські перевезення. Бо хочемо вже цілою родиною поїхати до резиденції святого Миколая.
І тут Сергій згадав, що кум пропонував брати буса, якщо знадобиться. Тому Сергій відповів: «Та, в принципі, я можу завезти. Тільки, якщо ви не проти, прихоплю ще своїх онуків. І дружину. Вона ж у мене за все життя нікуди не їздила. Навіть на морі ні разу не була!»
Того Нового року Сергій уперше за все подружнє життя підіймав шампанське, цілуючи дружину. А Таня вперше у житті приготувала Сергієві подарунок під ялинку. Але ще більша радість переповнювала обох, коли вони сідали до літака, щоб уперше в житті побачити море і відпочити «як біла людина».
До речі, хату Сергій передумав будувати. Разом із синами, кумами, сватами відремонтували літню кухню біля згорілого будинку. «Газ є. Світло є. Гарячу воду бойлером нагріємо, – казав гостям на новосіллі. – Так що в нас тепер із Танюхою почнеться нарешті медовий місяць!»
Ксенія Покровська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
